Читати книгу - "Зламані янголи"

та й його могли помітити тільки очі посланця.

— Сподіваюся, це дуже важливо, Ковачу.

— А я сподіваюся, що ні. Амелі Вонґсават казала мені, що минулої ночі на «Наґіні» вимкнулася бортова система контролю.

— Що?

Я кивнув.

— Так. Хвилин на п’ять-шість. Це зробити неважко: Вонґсават каже, що систему можна переконати, ніби це потрібно для стандартного ремонту. Тому тривожних сигналів не було.

— О Дамбалла, — він поглянув на пляж. — А хто ще в курсі?

— Ти. Я. Амелі Вонґсават. Вона сказала мені, я сказав тобі. Може, ти зможеш сказати Ґеде, і він якось зарадить цьому для тебе.

— Не провокуй мене, Ковачу.

— Генде, час прийняти управлінське рішення. На мою думку, Вонґсават має бути невинною: інакше в неї б не було причин розповідати про це мені. Я знаю, що я невинний, та й ти, гадаю, теж. Кому ще можна довіряти, мені казати якось не хочеться.

— Вонґсават перевіряла корабель?

— Вона каже, що так — наскільки це можливо без зльоту. Я більше думав про обладнання у вантажному відсіку.

Генд заплющив очі.

— Так. Чудово.

Він поступово переймав від мене манеру говорити.

— З міркувань безпеки я хотів би запропонувати, щоб Вонґсават пустила нас туди, буцімто провідати наших нанодрузів. Поки ми переглядатимемо маніфест, вона може провести перевірки систем. Припустімо, сьогодні надвечір — так від увімкнення дистанційної варти мине достатньо часу.

— Гаразд.

— Ще, гадаю, було б непогано, якби ти став потай носити таку штуку, — я показав йому компактний станер, який дала мені Вонґсават. — Гарнюній, еге ж? Вочевидь, стандартна флотська зброя, з аварійного ящика в кабіні пілота «Наґіні». На випадок бунту. Якщо напартачити й застрелити не ту людину, наслідки будуть мінімальними.

Він потягнувся до зброї.

— Нє-а. Сам собі візьми, — я повернув крихітну зброю в кишеню кітеля. — Поговори з Вонґсават. Вона теж озброєна. Ми втрьох маємо зупинити будь-яку халепу, перш ніж вона почнеться.

— Так, — він знову заплющив очі та притиснув до внутрішніх куточків очей великий і вказівний пальці. — Так.

— Знаю. Здається, ніби хтось дуже не хоче, щоб ми пройшли крізь ту браму, еге ж? Може, ти куриш фіміам не тим хлопцям.

Надворі знов почали гатити ультравібраційні батареї.

Розділ двадцять четвертий

Амелі Вонґсават підняла нас у повітря на п’ять кілометрів, трохи політала, а тоді ввімкнула автоматичну затримку в повітрі. Ми втрьох ледве вміщалися в кабіні пілота і скупчилися в очікуванні довкола голограми пілотажного індикатора, як мисливці та збирачі довкола багаття. Три хвилини по тому, коли жодна з систем «Наґіні» не зазнала катастрофічного збою, Вонґсават змучено видихнула повітря, яке, здавалося, тримала в легенях, відколи ми зупинилися.

— Про це, мабуть, узагалі не треба було турбуватися, — невпевнено промовила вона. — Навряд чи той, хто там розважався, захоче померти разом з нами, хай чого ще він прагне досягти.

— Це, — похмуро відповів я, — повністю залежить від відданості справі.

— Гадаєш, Цз…

Я приклав палець до губ.

— Жодних імен. Поки що жодних імен. Не надумуй собі нічого завчасно. А ще, мабуть, варто врахувати, що нашому саботажникові насправді потрібно одне: трохи віри у свою пошукову групу. Якби ця штука звалилася з неба, наші пам’яті все одно лишилися б неушкодженими, еге ж?

— Якщо паливні елементи не заміновані, то так.

— Ну, от, — я повернувся до Генда. — Почнімо?

Ушкодження знайшлися досить швидко. Коли Генд зламав пломбу на першій ударостійкій каністрі в вантажному відсіку, з неї повалили такі випари, що ми обидва полізли назад, на палубу екіпажу. Я ляснув по панелі аварійної ізоляції й замкнув люк. Не встаючи з палуби, я перекотився на спину. З моїх очей лилися сльози, легені роздирав лютий кашель.

— Що за хрінь.

Прибігла Амелі Вонґсават.

— Хлопці, ви що…

Генд відмахнувся від неї та кволо кивнув.

— Корозійна граната, — прохрипів я, витираючи очі. — Певно, туди її просто закинули, а тоді замкнули. А що було в першій каністрі, Амелі?

— Хвилинку, — пілотеса повернулася до кабіни пілота, щоб переглянути маніфест. Звідти долинув її голос. — По ходу, здебільшого щось медичне. Запасні плаґіни для автохірурга, трохи антирадіаційних препаратів. Обидва комплекти ІтаО, один мобільний костюм на випадок серйозних травм. А, ще один мандрейківський буй заявленої власності.

Я кивнув Гендові.

— Логічно, — я всівся, притулившись спиною до вигнутої стіни корпусу. — Амелі, можеш подивитися, де зберігаються інші буї? А ще пропоную провітрити вантажний відсік, перш ніж знову відкрити цей люк. Я й без цієї хріні швидко вмираю.

На стіні в мене над головою висів автомат з напоями. Я сягнув рукою вгору, витягнув пару бляшанок і кинув одну Гендові.

— Ось. Запий оксиди сплавів.

Він упіймав бляшанку і гигикнув. Я у відповідь усміхнувся.

— Отже.

— Отже, — він відкрив бляшанку. — Схоже, ті, хто стукав на нас у Лендфоллі, поїхали за нами сюди. Чи ти гадаєш, що минулої ночі в табір пробрався хтось чужий і зробив це?

Я замислився.

— Це дуже сумнівно. Тут нанозабезпечення вийшло на полювання, стоїть дворівнева вартова система, а весь півострів накрила смертельна радіація. Тому це мав би бути якийсь психічно хворий з важливим завданням.

— Кемпісти, які залізли в «Мандрейк-Тавер» у Лендфоллі, підійшли б під цей опис. Вони ж мали при собі справжню смерть — випалювачі пам’яті.

— Генде, якби я пішов проти корпорації «Мандрейк», я б, мабуть, теж такий на себе начепив. Не сумніваюся, що у вашого відділу контррозвідки є просто чудові програми для допитів.

Він проігнорував мене, заглибившись у власні думки.

— Тому, хто здатен вдертися до «Мандрейк-Тавер», було б неважко пробратися минулої ночі на борт «Наґіні».

— Неважко, але ймовірніше, що серед нас завівся зрадник.

— Гаразд, припустімо, що так і є. Хто він? З твоєї команди чи з моєї?

Я нахилив голову в бік кабіни пілота і підвищив голос.

— Амелі, ввімкни-но автопілот і йди сюди. Я дуже не хочу, щоб ти думала, ніби ми говоримо про тебе за твоєю спиною.

Після дуже короткої паузи в отворі люка з’явилась Амелі Вонґсават, явно дещо знічена.

— Вже ввімкнула, — сказала вона. — Я, гм, усе одно вас слухала.

— Добре, — я махнув їй рукою: хай іде далі. — Бо за логікою ти наразі — єдина людина, якій ми можемо по-справжньому довіряти.

— Дякую.

— Він сказав «за логікою», — настрій Генда так і не покращився, відколи я відірвав його від молитов. — Це не комплімент, Вонґсават. Ти розповіла Ковачеві про вимкнення. Це фактично звільняє тебе від підозри.

— А може, я просто захищалася на той випадок, якщо хтось відкриє ту каністру і все-таки виявить мій саботаж.

Я заплющив очі.