Читати книгу - "Ти — мої крила, Вікторія Франко"

Розділ 24

Мілена

Повертаючись з відпочинку, ми з Ярославом вирішили спочатку заїхати в гості до його батьків. З розповідей коханого, я дізналася, що вони проживали у Львівської області. Тому прилетівши до обласного центру, ми замовили таксі та відправилися до рідного міста мого чоловіка. Приїхавши посеред ночі, ми були змушені розбудити Ярикових батьків. Але не зважаючи на це, вони привітно зустріли нас і, міцно обійнявши з дороги, відправили відпочивати. 

Прокинувшись вранці, я з цікавістю обвела очима інтер'єр кімнати й зрозуміла, що ми ночували в Яриковій дитячій кімнаті. На її стінах ще досі висіли постери зі шкільних років, а на полицях гордо розмістилися кубки зі спортивних змагань. З ніжністю поглянувши на коханого, я побачила, що він міцно спав і це було не дивно. Адже, на відміну від мене, Ярослав за весь переліт не зміг зімкнути очей навіть на хвилину. На жаль, хлопець мав дуже дивну особливість організму — йому за жодних обставин не вдавалося заснути у транспорті. Тож тихенько одягнувшись, щоб не розбудити коханого чоловіка, я вислизнула з кімнати та пішла сходами вниз у пошуках мешканців будинку. 

Спустившись на перший поверх, я почула, що десь недалеко лунали голоси й пішла в той бік. І вже через мить зустрілася із поглядом двох пар жіночих очей, що випромінювали здивування. Одні належали мамі Ярослава, а інші — молодій дівчині, яку я бачила вперше в житті. Підвівшись зі свого місця, Ольга Петрівна запросила мене приєднатися до них за сніданком. А незнайомка в цей час мовчки спостерігала за нами, не приховуючи своєї цікавості в очах. Трохи напружившись через її присутність, я хотіла дізнатися, ким вона була. І наче прочитавши мої думки, мама Ярослава вирішила представити нас одна одній.

— Мілено, познайомся, це — Інна, моя племінниця. Дізнавшись, що ви з Ярославом приїдете до нас в гості, вона теж захотіла побачитися з вами. 

Перебираючи в пам'яті свої спогади, я згадала, що Ярослав колись розповідав мені про свою двоюрідну сестру, що проживала в Польщі. Але він не попередив мене, що дівчина теж приїде до його батьків. Тому її поява стала для мене несподіванкою.

— Дуже приємно, — потиснувши їй руку на знак привітання, я видихнула з полегшенням. Хоча й сама не зрозуміла чому так наполохалася через присутність цієї дівчини.

— Доню, чому ти так мало поспала? — лагідно запитала в мене Ольга Петрівна, дивуючи своєю турботою. — Адже, мабуть, дорога була довгою та виснажливою? 

Голос цієї жінки був просочений такою кількістю ніжності та теплоти, що я аж розгубилася на мить. Але все ж таки опанувавши свої емоції, змогла пояснити їй причину свого бадьорого стану.

— Все добре. Я виспалася в літаку. А ось Ярославу не завадить добре відпочити.  

Кивнувши з розумінням, жінка поцікавилася, що я полюбляю пити зранку — каву або чай? І отримавши відповідь, поставила переді мною чашечку ароматного напою. Скуштувавши шматок пишного пирога з вишнями, що своїм ароматом зводив мої рецептори з розуму, я щиро похвалила свою свекруху за її кулінарні здібності. Адже такої неймовірної смакоти я не куштувала навіть в найкращих пекарнях Парижу. Спілкуючись з Ольгою та Інною, я почувалася дуже комфортно. На мою думку, нам вдалося чудово поладнати між собою, не зважаючи на те, що ми лише недавно познайомилися.

— Оу! Я тільки можу собі уявити, як радітиме Юля, коли нарешті повисне на шиї у Ярика!  — несподівано і з чималим захватом промовила Інна. 

— Хто така Юля? — намагаючись впоратися із хвилею нерозуміння та ревнощів, я напружено стиснула чашку в руках і чекала відповіді.

— Моя донька, — невимушено відповіла дівчина, грайливо підморгнувши мені. — Юля обожнює Ярослава. Адже під час кожної їхньої зустрічі, мій любий двоюрідний братик завжди дарує їй дуже класні подарунки. А також завжди погоджується погратися з нею в будь-які ігри, які вона пропонує. 

— Зрозуміло, — відповіла тихо, задумавшись над словами дівчини. Адже наскільки я знала, збираючись до батьків, Ярик підготував подарунки лише для них. І жодних дитячих іграшок він не купував.

— А Ярослав в курсі, що ви повинні були приїхати? — обережно поцікавилася в Інни, щоб розвіяти свої сумніви.

— Ні. Ми вирішили зробити йому сюрприз, — змовницьки промовила дівчина, розставивши всі крапки над “і”.

Скоріше за все, вона вважала свій задум вдалим. Але особисто я не була впевнена, що Ярик оцінить таку секретність. Тому що, через свою необізнаність, він не приготував дитині подарунка. Тож пояснивши Інні ситуацію, я попросила її сходити зі мною до крамниці, щоб разом обрати те, що сподобається Юлії. З радістю підтримавши мою ідею, дівчина діловито повела мене в найкращий іграшковий магазин, що знаходився в центрі міста. 

— Знаєш, Мілено, я дуже рада, що Ярик одружився з тобою, а не з якоюсь підступною гадюкою, — звернулася до мене дівчина, відірвавшись від розглядання чималого асортименту іграшок. 

— Ти не повіриш, але я теж цьому рада, — відповіла посміхаючись. Чим викликала й Іннину посмішку.

— Яр — хороший хлопець і заслуговує бути щасливим, — її голос був наповнений щирістю.

— Ви з ним раніше близько спілкувалися? — запитала, сподіваючись трохи більше дізнатися, які стосунки були між цими двома. Тому що мені було цікаво якомога більше дізнатися про Ярикове дитинство. 

— Ну, ми досить непогано між собою ладнали до одного трагічного моменту. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍