Читати книгу - "Перший щоденник Бога. Становлення., Тенебріс"

Армагедон який став для нас нагородою

 

     Йшов час, пори року змінювали одна одну... Я навіть не можу нічого написати про те, що відбувалось тоді, по суті нічого цікавого. Все було класично — крах імперії, жалюгідні спроби реваншизму, зрада за зрадою та розпач населення. Едемор зазнав значних змін з часу поразки під Відгаллом. Колись могутній та величний замок, який перетворився на величезне місто, тепер став місцем, де втома від нескінченних битв та політичних інтриг відчувалася в кожному кутку. Вулиці великих міст, які колись кипіли життям, затихли, відображаючи загальний стан занепаду. У містах навколо столиці стояли старі будівлі, пошкоджені артилерійськими обстрілами та мародерством... Вони стояли як німі свідки колишньої слави Едемора. Люди, які колись були гордими та впевненими у своєму майбутньому, тепер виглядали виснаженими та зневіреними. Навіть природа навколо міста змінилася — ліси та поля, колись зелені та родючі, тепер здавалися сухими та безживними, відображаючи загальний стан країни. Так продовжуватись не могло, я просто не міг допустити, щоб моя імперія так легко здалася. Треба було діяти.

     У великому залі імперського палацу, де стіни вбирали таємниці віків, зібралася військова рада Імперії. Величезний круглий стіл був оточений генералами та губернаторами, кожен з яких ніс на своїх плечах вагу відповідальності за долі мільйонів. В повітрі витав дух тривоги, а обличчя присутніх відображали глибокий страх і втому. Проходила велика чистка, і тут залишилися лише фанатично віддані мені генерали та чиновники. Я тільки спостерігав, бо ще не відновився після появи "істоти". Я відмовляюся називати її богом.

      Лютер сидів виснажений у своєму троні, зробленому зі священного дерева, яке було вплетене в зал ради як місце головного радника. Його обличчя відображало втому, а під очима виднілися темні кола. Проте його погляд залишався гострим і проникливим, не втрачаючи своєї сили. Він уважно слухав доповіді, його думки були зосереджені на вирішенні поточної кризи. Коли Лютер взяв слово, його голос звучав спокійно і впевнено, всупереч видимій втомі.

— Наші помилки дорого нам коштували, — почав він, його слова розтинали гул багатьох голосів в залі. — Ми повинні визнати їх і знайти шляхи для їх виправлення. Ми не можемо дозволити собі ще одну поразку.

     Його слова викликали шепіт серед присутніх. Лютер продовжував, детально описуючи, що саме пішло не так і що потрібно зробити, щоб уникнути повторення тих самих помилок.

— Ми повинні змінити наші тактики, — сказав він, обводячи присутніх своїм гострим поглядом. — Настав час для реформ і нових стратегій. Тільки так ми зможемо повернути собі колишню славу і міць.

— Ми втратили зв'язок з багатьма провінціями, — сказав один з губернаторів, нахиляючись вперед. Його голос був тривожним, а руки нервово стискали край столу. — Залишилися лише столиця та Врата Всевладдя на півдні, що ведуть до Едемору та декілька міст й сіл навколо. Також вдалось зупинити наступ на лінії Фортець Вічності Ми повинні зосередити наші сили на захисті цих ключових об'єктів.

— Згода, — підхопив інший губернатор, старший чоловік з сивим волоссям. — Але як ми можемо захистити навіть ці місця, коли наші ресурси виснажені, а моральний дух падає? Люди виснажені, вони втрачають віру.

    Мордарк, наш найкращий воїн, сидів на своєму місці з напруженим виразом обличчя. Його рука нервово стискала руків'я меча, який завжди був при ньому. 

— Ми повинні діяти негайно! — рішуче заявив Мордарк, піднімаючи руку, щоб привернути увагу всіх. — Наші вороги не чекають, вони вже тут. Ми повинні зібрати всі сили та завдавати удару першими. Агресія — це єдиний шлях до виживання.

— Це небезпечно, Мордарк, — заперечила Семптембра. Її голос був спокійним, але твердим. — Ми не можемо дозволити собі ще одну поразку. Наші ресурси виснажені, і ми повинні ретельно обдумати кожен крок. Необхідно зосередитися на перегрупуванні сил і збереженні стратегічних точок.

— Семптембра права, — підтримав її один з генералів сходу. — Ми повинні використати всі наші ресурси та знання, щоб відновити порядок та повернути нашу імперію до колишньої слави. Можливо, нам варто подумати про зосередження усіх сіл для захисту центральної області, бо тепер це все і є наша імперія... У нас залишилась лише одна вціліла і укомплектована армія, її табір стоїть за 60 кілометрів на захід від лінії фортець.

      Даміенна, наш майстер тіней, сиділа в тіні, її очі блищали, спостерігаючи за кожним рухом і кожним словом. Вона завжди була готова до дій, і її підхід був більш агресивним.

— Ми повинні діяти рішуче, — сказала вона,  вставши з крісла. — Наші вороги не чекатимуть. Ми повинні знищити їх зсередини і я цим займусь, у мене залишись люди по всьому відомому нам континенті, я буду розширювати павутиння та знищувати ворогів. Сподіваюсь я виграю нам трохи часу. 

     Величезний зал був наповнений шепотінням та гулом голосів. Кожен генерал і губернатор висловлював свої думки, і я бачив, як їхні слова викликають хвилі реакцій серед присутніх. Атмосфера була напруженою, кожне слово могло змінити хід наради.

— Ми не можемо дозволити собі ще один провал, — промовив інший генерал, його голос тремтів від гніву та розпачу. — Якщо ми не діятимемо зараз, ми втратимо все. Нам треба ударити ворога і знищити його за один раз нашою останньою армією!

— Що ми можемо зробити, коли наші війська виснажені? — запитав інший офіцер, нахиляючись вперед. — Так у нас стоїть остання армія "Дамін" але що ми будемо нею робити?! Кого ти нею зібрався бити, старий баран?!

     Лютер уважно слухав всі ці розмови, він був єдиним, кому я міг довіряти. Після всього, що сталося, він довів свою відданість і мудрість. Його слова мали вагу, і я знав, що він робить все можливе, щоб врятувати Імперію.

      Атмосфера в залі ставала все більш напруженою. Генерали й губернатори сперечалися, ображаючи один одного і намагаючись знайти винних. Гнів і розчарування висіли в повітрі, як важкий туман.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍