Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

18 Розділ: Перший охоронець

- Демон тебе дери! - Вигукнув Ронал прокляття, на бігу перетворюючись на перевертня. - На рахунок «три» стрибайте!

- Стрибати??? – Прокричав злякано Гредхард. – Ми так не домовлялися! Лучниця, почувши слова лікана, додала ходу.

 - Раз, два, стрибай! – Перевертень перелетів на інший бік. Для ельфійки стрибок теж не склав труднощів. Гредхард же насилу перестрибнув відрізок шляху, що залишився. Він упав і почав з'їжджати з голого крутого берега вниз, але міцні руки допомогли старому вибратися.

- Ай, ай, ай, ай, горю! - Торговець від страху почав тупцювати на місці, його черевики все ж таки торкнулися розпеченої річки і палахкотіли яскравим вогнем. Він ривком стягнув черевики з ніг і почав їх бити об схил, поки ті не перестали палахкотіти. Тільки тоді продавець полегшено видихнув.

Лія ж, перебравшись через озеро, вийшла тим часом з магми трохи віддалік. Все її тіло випромінювало сильний жар, а луска була розпечена настільки, що навіть потріскувала від перегріву. Краплі вогняного дощу спадали з її волосся і створювали під ногами дракона справжню вогняну калюжу.

Ронал відчув, як по ньому з ніг до голови пройшлась хвиля тепла, але це тепло виходило не від розпеченого тіла королеви, а від форм, які набула Лія, викупавшись у лаві. Гредхард перехопив погляд Ронала і, повернувши голову у бік королеви, завмер від подиву. Чоловіки були вражені, наскільки вродливою стала Лія. У неї позначилися пишні красиві груди, тонка талія витончено виділялася на тлі стегон, що округлилися, а довгі стрункі ноги взагалі змушували чоловіків дихати часто-часто. Рухи Лії стали плавними, чуттєвими, що ще більше викликало сум'яття Ронала і Гредхарда. Маль теж стояла, завмерши від захоплення. Бачити юного дракона їй ще не доводилося. Видовище воістину було чудовим! Маль, пишаючись своєю королевою, посміхнулася. Потім вона перевела погляд на чоловіків, що стояли неподалік, і її радісна усмішка відразу змінилася криком обурення:

- Гей, олухи, роти позакривайте! Це - ваша королева, ставтеся до неї належно її становищу! - Крик Маль вивів чоловіків із ступору. Ронал відповів їй, продовжуючи дивитись на Лію:

 - Але, Маль, вона прекрасна!

 - Це безперечно, але вже досить на неї витріщатися і пускати слини! – Сплеснула руками і тупнула ногою обурена ельфійка.

Лія не зовсім розуміла, чому її друзі сваряться. Адже для себе самої вона залишилася незмінною. Вона провела під волоссям рукою, струсивши їх, і залишки лави злетіли. Її волосся стало ще м'якшим, ніж було до цього. Воно струменіло, мов шовкове. Лія підвелася. За мить Маль кинулася прикривати Лію, на ходу стягуючи з себе накидку. Але й цих миттєвостей вистачило, щоб обох представників чоловічої статі знову увігнати в ступор. Їм знадобилося кілька хвилин, щоб прийти до тями.

Коли, нарешті, шкіра Лії охолола, Маль простягла їй туніку, яка, на розчарування останньої, змогла прикрити стегна королеви лише наполовину, оскільки на зріст королева тепер зрівнялася з Роналом.

- Якщо так і далі піде, то ми й до першого стража не дістанемося. - Тяжко дихаючи, казав торговець, кидаючи крихітні камінці в лавову річку.

 - Чому ж? Он уже і вхід до його обителі. - Лія смикнула носом убік, показуючи на величезний камінь неподалік.

 - Та, то звичайна брила, Ваша Величносте. - На видиху промовив Гредхард. Ігніс насупилась і пішла до загадкової скелі. Доторкнулася рукою до її поверхні, і одразу прямо перед нею засяяла руна. Така сама, як і в маєтку Аліки, яка тоді змусила дівчинку вислизнути з рук названої матері. Руна виглядала, як пташина лапа, але з обідком зверху і вигнутими рогами з боків. Глиба здригнулася і відчинила підземний прохід. Потужний порив гарячого вітру вилетів із тунелю. Тремтіння пробіглося по спинах стоячих біля входу, їхній одяг тріпотів на вітру, але незабаром це дивне дійство вщухло.

 - Якось легко ми його знайшли. Нікому, окрім мене, це дивним не здається? – Здивувалася ельфійка.

 - Схоже, це була загадка, яку розгадувати ми мали довше. Ну, пішли, чи що? - Чухаючи потилицю і смикаючи плечима, сказав торговець.

Прохід був темний настільки, що хоч очі витни. Розпечені лусочки королеви висвітлювали шлях крізь увесь цей сутінок, а пориви вітру повторювалися через рівні проміжки часу, стаючи з кожним разом гарячішими і гарячішими. Складалося враження, ніби хтось дихає. З'явилося світло. Коли мандрівники підійшли ближче, то побачили, що все навколо висвітлює лава, яка повільно спадала звідкись із ущелин у стелі. Знову порив гарячого вітру подув на друзів, через що вони змушені були прикрити обличчя руками. Як тільки вони їх опустили, всі втратили мову.

- Навіщо ви прийшли? - Запитав важким басом збуджений, велетенський демон,  сидячи у кам'яному кріслі. Все його тіло покривав магматичний камінь, а між ним прозирала червона шкіра. Сірі пошарпані штани, що трималися на широкому шкіряному поясі з пряжкою з людських кісток, очищених до білого блиску, тяглися до його стоп. Хвіст нетерпляче виляв з боку в бік, голову істоти прикрашали масивні роги, які нагадували бичачі, чорне волосся густо росло на його голові, порівнянної за розміром з величезним казаном! Образ доповнювали бакенбарди на морді і маленька чорна борідка. При кожному видиху з пащі демона виходив жар. Його погляд був грізний і суворий. Він зосереджено і з усією уважністю оглядав тих, хто нагрянув без запрошення. В голові велетня проскакували такі думки: «Дивна група, різноманітна. Раніше усі однієї раси приходили. А, ні,  було якось… перевертні з людьми, лусочки дракона принесли тоді, з дерева… От насмішили мене. А ці дивні, демоницю із собою привели. Точно вистава буде! Стривай, стривай, а як же вони відкрили прохід? А-а, з ними ельф. Так, міг навчитися, якщо прожив достатньо. Ну, гаразд, послухаємо, що скажуть.» Велетень запитливо глянув на гостей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍