Читати книгу - "Я бачу, вас цікавить пітьма, Іларіон Павлюк"

казився ще дужче і бив. А він би і радий був — радий викрикнути, що це були Тоха й Денис, і що по м’ячу бив якраз Деня, а Арсена і близько не було, тому що він боявся, що все це закінчиться саме так. Зрештою, в розбите вікно вчителька побачила саме його, що стояв якнайдалі від шкільних стін, а другани з вигуками повтікали — раніше, ніж їх роздивилися. Арсен би багато віддав, щоб викласти все, як є, та клятий ступор не давав йому нічого сказати, і він лиш мукав і стогнав, поки міг. Відтоді дивна німота переслідувала його за будь-якої нервової ситуації. Але дуже скоро він збагнув іще одну особливість цього стану — поки вимкнена здатність говорити, нічого не перешкоджає твоїм рукам лупасити. Це було єдиною радою і справжньою полегшею: більше не треба було вичавлювати з себе слова, що застрягли в грудях. Можна було забути про саму потребу говорити й зосередитися на найпростішому — ударах.

Того разу на зупинці, завдяки несамовитому зусиллю Арсен спромігся зробити хлопцеві зауваження — перше й одночасно останнє. Щось коротке, на кшталт «Чого вирячився!», та хай там як, це був зрозумілий і цілком реальний шанс уникнути проблем. Якби хлопець не заходився бикувати. Арсен не пам’ятав, що саме той відповів, та й це не має значення. Значення має те, що тип у вицвілій футболці не дослухався до попередження, а натомість знову вирячився на Оксі так, ніби саме вирішив змінити позу. Арсенові наче засадили в горлянку отой-таки держак від лопати — він більше не міг мовити й слова, так само не міг і на мить стримати лють, що клекотіла в горлі. І він почав бити…

Арсен задумливо потер кісточки і вимкнув воду. Лише тепер усвідомив, як же хоче спати. «Усе буде добре», — сказав він собі. Він усього лише трохи допомагає Павлу Борисовичу, тому що через отого дебіла біля «Мінотавра» його реально могли посадити.

«Стоп… — раптом подумав він. — Було щось іще. Раніше. Набагато раніше». Уривок якогось спогаду, нечіткий, немов силует у тумані, осяяв його пам’ять коротким магнієвим спалахом і вмить знову зник. Арсен стояв мокрий і голий, не відчуваючи, як на шкірі проступають сироти. Було щось іще… Щось погане. Можливо, навіть гірше, ніж той випадок. Чому він забув… Як дивно, що він міг забути щось настільки важливе… Він щось накоїв… Щось таке, що йому довелося через це працювати на Тупогуба. Щось, що дало мерові владу над ним…

Арсен так хотів пригадати, аж у нього розболілися скроні, — сильно, наче хтось устромив йому в голову цвяхи. Він навіть застогнав і зігнувся, ніби його вдарили в живіт. Байдуже… Байдуже, що там було, — він допомагає Павлу Борисовичу, і нічого страшного в цій допомозі немає. І щойно Арсен облишив болісні спроби вхопити невловний спогад, біль відпустив.

Ніколи досі такого не було… Він розгублено тер голову. Від болю не лишилося й сліду. З чого він узагалі взяв, наче щось забув… Просто йому не подобається його робота, ото й усе. «Борисович правду каже, — підбадьорив сам себе Арсен, — паніка в селищі нікому не потрібна! А цукровий завод — потрібний. І нам з Оксі теж». І все-таки йому шкода було мужика, якого довелося обробити сьогодні. От чому ніхто не слухається відразу… Чому, якщо тобі кажуть шановані люди: «Ти нічого не бачив», — не можна просто взяти й кивнути у відповідь! Якого хріна дзвонити журналістам… А найтупіше — це погрожувати подзвонити журналістам… І ще й кому погрожувати! Меру!

Обгорнувшись рушником, виліз із душу і протер ліктем дзеркало. Прискіпливо оглянув м’язистий торс. Пригадав слова свого тренера про те, що більше тренувань — більше контролю, й суворо побажав своєму відображенню менше скімлити. Потім згріб одяг, що валявся на підлозі. Одне коліно в джинсах і манжета худі були в кривавих плямах. Запхав усе це у пральку і заходився зосереджено насипати порошок.

Арсену завжди перепадала брудна робота, а Суботі — прибирання. Зате Арсен уже вдома, а Субота розпилює трупак на кавалки, чи що там він із ним робить… Може, свиням згодовує… Вони не ставили один одному запитань. А мер — не ставив їм. Павла Борисовича цікавив результат. А результат вони давали завжди.

Мабуть, він досі подумки говорив сам із собою, коли за спиною пролунав тихий Ксенин голос.

— Нічне прання?

Він здригнувся й негайно натиснув кнопку «пуск». Занадто квапливо, щоб цей рух видався природним. Пралька клацнула, заблокувавши дверцята, й утробно завуркотіла барабаном, узявшись перетравлювати його брудні джинси і худі. Арсен обернувся до Ксені, але її цікавила тільки пралька.

— Арсен… Що за чистий четвер посеред ночі? Чи вже ранок…

Вона вперлась рукою в шовковий бік халату, показуючи, що запитання не було риторичним. Арсен аж розгубився під її вимогливим поглядом. Та вже за секунду відчув, як у грудях збирається куля, і на нього навалюється оте знайоме відчуття, що позбавляє здатності говорити. У голові вже надокучливо вертілася думка про те, що Ксеня не може отак ось лізти в його життя. Це не її діло! Та чи не пішла б вона до собачої матері! Нехай би за собою стежила, бо он уже й Субота так на неї дивиться, що коли-небудь Арсен йому кадик видавить…

Він просто вийшов, щоб не вдарити її знову — так не мовивши й слова.

…Оту течку він знайшов випадково — в шафі, за схованими до зими пальтами й куртками. Звичайну, картонну теку, зав’язану на хитромудрий вузол. От лише пахла дивно. Землею. Чи вологою. Тонка, майже порожня. Майже. Він узяв її й одразу ж відчув непереборне бажання подивитися, що в ній. Він ні на мить не сумнівався, що там щось важливе. Щось, сховане від його очей.

Тека стара, а коричневі розводи на ній — судячи з усього — були плямами від кави. Він підніс її до носа і відчув — чи переконав себе, що відчув, — тонкий запах кардамону. Каву з кардамоном пила його Оксі.

Він довго вивчав вузол, щоб потім зав’язати, як було. Тоді потягнув шворочки, і тека безсоромно розчахнулася, немов розчепірила перед ним ноги.

Там були світлини. Багато її фотографій. Гарні. Вона була гола на них. Зовсім гола. Усе красиво прикрите і має цілком пристойний вигляд, але не має значення. Значення має те, що вона позувала в якійсь чужій квартирі. Хтось у себе вдома фотографував його дружину голою.

Того вечора вона була на зміні. Потім Арсен