Читати книгу - "Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
6
Після Карибської кризи понеслося-покотилося. Хрущов дискредитував СРСР в очах всього світу: таємно ввіз ракети в західну півкулю, а його звідти з ганьбою виперли. Хто його після цього буде поважати?
Після такої поразки у Хрущова виникла ще одна проблема: що робити з учасниками змови? Пеньковського стратити. Тут немає питань. А що робити з тими, хто носить великі зірки на золотих погонах?
Хрущов не міг оголосити на весь світ, що його полководці не згодні з ним, що генерали і маршали саботують його рішення. Тому генералів і маршалів Хрущов не міг судити. Учасників змови треба було покарати так, щоб не розкрити факт незгоди армійського керівництва з діями верховної влади. Тому карали не трибуналом і розстрілом за видачу державних таємниць противнику і змову проти верховної влади, а м'якше - з формулюванням «за втрату пильності».
Головний маршал артилерії Варенцов був позбавлений звання Героя Радянського Союзу і розжалуваний в генерал-майори.
Генерал армії Сєров (чотири зірки) теж був позбавлений звання Героя Радянського Союзу і розжалуваний в генерал-майори (одна зірка). Можливо, у змові були інші воєначальники, але в мене на цей рахунок немає нічого, крім припущень.
Але що робити з найвищим за рангом і посадою учасником змови? Звали його Бірюзов Сергій Семенович. Звання - Маршал Радянського Союзу. Посада - Головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення.
Хрущов довго вагався, сумнівався, роздумував, прикидав. А в березні 1963 року, через п'ять місяців після кризи, підвищив Маршала Радянського Союзу Бірюзова на посаді, призначивши його начальником Генерального штабу.
Рішення було правильним. Військові ненавиділи Хрущова, за наказом якого з армії відразу вигнали мільйон двісті тисяч військовослужбовців, за велінням якого душили танками новенькі бомбардувальники як непотрібні. А після того різали і танки. Вигнати, розжалувати, судити Бірюзова Хрущов ніяк не міг. У цьому випадку він втратив би останню опору в армії. Тому просте рішення: знаю, що ти проти мене задумував, але не знімаю з постів, але піднімаю вище. Дивись! При першому порушенні загримиш казанками по зонах.
7
Очільник КДБ генерал-полковник Семичастний обурювався: як же так, маршал Бірюзов - учасник змови, причому найстарший за військовим званням та займаною посадою! А його - на підвищення!
Але обурювався Семичастний у приватному порядку. Відкрито не заперечиш. Під ним самим хиталось і скрипіло крісло головного чекіста країни.
З одного боку, все правильно - Семичастний доповів про справу Пеньковського своєму безпосередньому начальнику товаришеві Козлову. Але справа ж стосувалася долі Радянського Союзу і всього світового комунізму. Міг би збагнути, що стеження за Пеньковським затягується в момент, коли на карту поставлене все. Включаючи долю людства!
Хрущов вагався. Знімати Семичастного було небезпечно. Своя людина, її Хрущов особисто привів у владу. Зніми Семичастного, а кого на його місце ставити? І які у того, нового, плани? І з ким пов'язаний? І хто за ним стоїть?
Але й Семичастному - інформація до роздумів. Хрущов знає, що Семичастний винен. Тому Хрущов може зняти Семичастного в будь-який момент. А йти Семичастному з такого високого поста, з цих запаморочливих висот ніяк не хочеться.
Так виникла нова змова проти Хрущова, одним з ініціаторів та організаторів якого був голова КДБ генерал-полковник Семичастний.
Ключовий момент
Зовсім не просто нормальній людині зрозуміти логіку і психологію лютих прихильників Світової комуністичної революції.
Ось один з них. Звали його Квіцинський Юлій Олександрович. Обіймав посаду посла з особливих доручень, очолював делегацію Радянського Союзу на переговорах зі США про обмеження ядерних озброєнь у Європі.
В 1986-1990 роках - посол СРСР у ФРН. Потім - перший заступник міністра закордонних справ СРСР.
Ось його точка зору:
Берлін у значній мірі псував нам все становище і обходився в колосальні гроші.
НДР через Берлін повільно «стікала кров'ю» і вимагала безперервного підживлення за рахунок наших ресурсів - грошових, матеріальних, продовольчих... Я знав, що якщо зняти мур - усе розвалиться.
(«Красная звезда», 30 червня - 5 серпня 2008 року).
І тут же Квіцинський гнівно викриває тих, хто пропонував Берлінський мур зруйнувати.
Як зрозуміти цю людину? Східні німці за колючим дротом жити не хотіли, зніми мур - НДР завалиться. Все трималося тільки на примусі, тільки на стрілянні в спину тим, хто намагається втекти з комуністичного раю. Народи Радянського Союзу жили у страшних злиднях тому, що за їх рахунок доводилося підтримувати хоч який-небудь прийнятний рівень життя в окупованих країнах.
Східним німцям цього не треба. Народам Радянського Союзу - теж. Ця безглузда система була потрібна тільки Квіцинському й таким, як він.
В 1991 році, коли країна докотилася до того, що вже і в Москві жерти стало нічого, у Кремлі знайшлася група мудреців, яка економічним проблемам знайшла поліцейське рішення. Раз у країні магазини порожні, то треба незадоволених душити танками. І відразу все налагодиться.
Член Центрального Комітету Комуністичної партії Юлій Квіцинський негайно прилучився до тих, хто вирішив душити власний народ танками. Квіцинський очолив Міністерство закордонних справ Радянського Союзу й оголосив усім послам: підтримувати тих, хто у Кремлі, тих, хто за прикладом Гітлера кинув танки на Москву.
Тих останніх захисників рабовласницького ладу вигнали з Кремля. Але кар'єра Квіцинського пішла все вище вгору. Він увійшов до Державної Думи, став першим заступником голови комісії Держдуми з вивчення практики забезпечення прав людини та основних свобод, контролю за їх забезпеченням в чужоземних державах.
І ось товариш Квіцинський у головній військовій газеті Росії доводить, що треба було зберігати Берлінський мур, отже, вбивати всіх, включаючи дітей, хто намагається втекти з комуністичного раю, а свій народ мотати на танкові гусениці. І він же ретельно пильнує: як би це в якій іншій країні права людини не порушувались, як би де які свободи не ущемлялися.
Розділ 20
1
Нещодавно я дивився дебати про тортури на одному з американських телеканалів.
Один політик каже: ми - американці! Ми цим займатися права не маємо! У нас демократія. У нас тортури Конституцією заборонені.
А другий йому: та ти на результат подивися! Одного терориста трохи покрутили - він, гад, зізнався-розколовся, ми стільки народу врятували, запобігши терактам! Ти дивись, користь же яка!
Якщо у країні,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)», після закриття браузера.
