Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

На відміну від Фелмора для нас з Алією знайшлося місце в загальному строю. Нехай не в перших рядах і не в центрі, але з огляду на те, з яким натиском наближалися наші вороги, повоювати нам точно доведеться. Сама побудова нагадувала випуклий півмісяць із сильно вигнутими краями. За словами Алії, це був стандартний стрій для ведення бою в лісі проти переважаючих сил противника.

У момент, коли наплив шаргів ставав настільки інтенсивним, що перші лінії вже не встигали викошувати ворогів, і ті поступово починали обтікати стрій, переміщаючись до флангів і беручи воїнів у кільце, ці самі фланги миттєво змикалися, формуючи круговий стрій.

Ми стояли на правому краю в останній лінії й нашим завданням було прикривати тил війська, не даючи окремим групам шаргів ударити в спину. Поставили нас сюди через вкрай жалюгідний стан наших обладунків. Якби ми були на передовій, то недовго змогли протриматися в майбутній тисняві, і мало того, що померли марно, так ще й у пролом, який утворився, запустили свинорилих, підставляючи під удар воїнів, що стоять поруч.

Неподалік почувся звук тертя шкіри о мотузку, — це поспіхом поверталися воїни передового заслону, їхній відхід прикривали лучники, які ховалися серед крон дерев у нас над головами й вели гарячкову стрілянину. Недарма Фелмор наказав узяти стріли із запасом.

Але, як воїни не намагалися прикривати своїх побратимів, не всім вдалося повернутися назад. Бійці передового заслону відступали під шквалом дротиків. Кільком лучникам не пощастило, списи шаргів пробили їхню броню, і вони полетіли вниз, прямісінько під ноги озлоблених тварюк.

Ще один воїн сильно забарився, прикриваючи відхід  і пізно почав рух. Видавши неприємний хрускіт, дерево, підрубане шаргськими сокирами, неспішно почало завалюватись, тягнучи за собою мотузку разом із бійцем, що ковзав по ній.

Падіння пройшло цілком вдало. Воїн приземлився на ноги, одразу ж вихопив два коротких мечі та застосувавши навичку «сталевий дощ», розчистив собі шлях. Протягом трьох ударів серця навколо невдалого лучника в землю бив щільний потік стріл, пронизуючи шаргів. Після такої атаки свиноморді валялись на землі, нагадуючи їжаків.

От тільки на війні доля завжди непередбачувана. Один із шаргів, чи то народився занадто кмітливим, чи в нього інстинкти спрацювали, як треба, але в момент, коли посипалися стріли, він пірнув під тіло свого сорильника, і зумів перечекати «сталевий дощ».

Стріли все ж влучили в обидві його ноги й навіть праву руку, що тримала спис, але друга залишилася цілою і нею він примудрився непомітно  перехопити спис.

Лучник рвонув з усією спритністю, на яку тільки був здатний. А звідусіль уже лунав вереск тварюк, що мчали йому навперейми. На жаль, шлях втікача пролягав поблизу того хитрого шарга й у момент, коли воїн порівнявся з ним, свинорилий різким випадом сунув спис під ноги бігуна. Боєць, що не очікував такого підступу від, нібито мертвого супротивника, шкереберть покотився землею, вибиваючи дух із легенів.

Лучники вже дострілювали до бігуна і спробували стати на заваді свинорилим. Але математика була не на користь людей, і хлопця споро взяли в кільце та вмить посікли важкими сокирами.

На жаль, але воїни передового заслону могли надіти на себе, лише легеньку кольчугу, адже в повному лицарському обладунку  по деревах не поскачеш. Сили, звісно, вистачить, завдяки Великій Зміні, а от міцності гілок — не факт. Саме тому в хлопця не було шансів вистояти в ближньому бою.

Тим часом потік шаргів, став наростати, і навіть гарячкова стрілянина лучників, які ледь не зі швидкістю автоматичної зброї спустошували сагайдаки, не давала змоги збити їхній натиск. Залишаючи десятки вбитих і поранених, озлоблені тварюки все ж добиралися до воїнів першої лінії, де одразу падали під злагодженими ударами гострих мечів та сокик.

Свинорилі, не рахуючись із втратами, просто бігли на нас і намагалися чисельно задавити, зломити шаленим натиском, посіяти жах, змусити почати задкувати, зламати стрій,  аби вгризтися в проріхи оборони. Але воїни Фелмора, поки що не давали їм жодного шансу.

Тим часом частина лучників перенесла свій вогонь на фланги, не даючи свиномордим обійти наше маленьке військо й навалитися з усіх боків. У результаті тиск на центр посилився, хоча й не став критичним. Кількох бійців із передової, також перекинули до нас. Було видно, що броня в них сильно пошкоджена. Схоже, хлопців вчасно встигли зцілити кулями базиліксу й замінили, відправивши до нас у тил.

Не скажу, що ми стояли без діла. Нам теж довелося помахати своїми залізяками, але це навіть і близько не було схоже на ту м’ясорубку, яка розгорталась попереду.