Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Згадані події, що ми пережили у Фінікії, у моєму світі, який я створила у снах, стали для нас ностальгією за щасливими днями, коли ми були безтурботними та вільними. Навіть під час війни, коли все навколо нагадувало хаос, ми були по-своєму щасливими, та кохали одне одного, і це почуття було сильнішим за усі випробування.
—Про що задумалася, Ані? – огорнув мене своєю опікою коханий.
—Про нас… Хочу знову відчувати себе поруч з тобою веселою і безтурботною.
Емре розповідав, розпитував, обіймав, цілував, і кожне його слово, дотик і поцілунок наповнювали мою душу теплом та радістю. Час збігав, наче у воду, і його плин ставав непомітним, а ми не тільки насолоджувалися присутністю одне одного, а й намітили деякий план, який, хоч і здавався нам не зовсім чітким, проте вселяв надію. Не було чіткого бачення, проте, єдине, в чому я була впевнена, — це те, що хочу бути подалі від батька, наче від хижака, та завжди поруч з Емре, — мої думки наповнилися рішучістю. А ще потрібно було врятувати матір, і я відчувала, як в мені зароджується незламна сила, і я готова на все заради неї.
Емрé пішов так само тихо, як і прийшов, обійнявши мене наостанок і ніжно поцілувавши. Коли я відкрила очі, уже нікого не було…
Ранок розпочався жахливою суєтою, наче в пеклі, де панує хаос та розруха. До палати увірвалася нова медсестра, яку я бачила вперше, і її поява не віщувала нічого доброго. Її повні форми, немов надуті вітрила, яскраво-руде скуйовджене волосся, агресивний театральний макіяж, що спотворював її обличчя, та зверхність у відношенні до мене — трохи зіпсували настрій.
Після процедур, що були немов катування, я відчувала себе повністю виснаженою, і моє тіло нагадувало мокру ганчірку, яку тягнули за собою по бруду. Адже медсестра йшла надто швидко, ще й підганяла мене, мовляв, вона не служниця, і має, крім мене, ще й інших пацієнтів, не розуміючи, що переді мною така ж людина. Хотілося позичити блискавку в Емрé і прибити нахабу на місці, — промайнуло у моїй голові злісно, і мої губи скривилися від роздратування.
Зайшовши до палати, ледь волочачи за собою язик, я стала віддихуватися, наче після важкого марафону, і я відчула, що мої легені вивертаються назовні. Від фізичного навантаження здавалося, що мої легені випадуть на підлогу, і я, хитаючись мов п’яний, направилася до ліжка і побачила непроханого гостя Константина. Він сидів у дальньому кутку моєї палати, і споглядав моє відхекування з якимось презирством і відразою. У його погляді промайнуло швидкоплинне співчуття, але воно, як дим, розвіялося, і змінилося звичною байдужою маскою, що приховувала його справжні почуття.
— Хто так за тобою гнався? — з награною дотепністю запитав горе-наречений, немов насміхаючись наді мною, і на його губах промайнула зверхня посмішка.
— І тобі привіт, — ледь дотягнувшись до ліжка, впала на нього, розкинувши руки в сторони, і моє тіло на мить знерухоміло. У голові гуділо, наче на розбурханому базарі, серце калатало, як божевільне, а дихання все ще було глибоким і уривчастим, як у пораненої тварини.
— Ти сьогодні маєш кращий вигляд, ніж кілька днів тому, — промовив Константин, немов оцінюючи мене, і його погляд пронизав мене наскрізь.
—Угу. Помітив, - з сарказмом промовила, — що хотів?
—Не повіриш, поговорити, - замислено протягнув брюнет, погладжуючи гостре худе підборіддя.
—Говори, - спокійно дивилася в стелю, дихання та серцебиття заспокоювалося, хоча я все ще горіла.
—Нам треба поговорити про наші стосунки. Якщо ти так проти, навіть не бажаєш мене бачити, досі ображаєшся за якісь дрібниці на яхті, та й взагалі до мене байдужа, то чому ти не попросиш батька, щоб розірвав наші заручини, - він уважно сканував мою поведінку, намагаючись розгадати справжні наміри.
А дивитися було на що. Я підвелася, відчуваючи знову в собі сили і поглянула прямо у вічі, кидаючи виклик.
— Константине, дорогий, — з фальшивою ніжністю почала я, і мій голос прозвучав іронічно, — якби це від мене залежало, то ми б не зустрілися на моєму дні народженні, — мої губи скривилися у гіркій посмішці. — Не знаю, що там у наших батьків, — я махнула рукою у невизначеному жесті, — у родинних справах найбагатших сімей, та усього бомонду, — промовила я з легкою зневагою, — мені байдуже. Але зараз питання не в мені, — сказала я, і мій голос став твердим, — якщо тебе так навантажують ці відносини, то ти в праві їх розірвати, — мої очі наповнилися викликом, — я лише спасибі скажу, — і на моїх губах з’явилася посмішка.
—Он як? Дивно…, твій батько запевняв нас у тому, що ти з дитинства щиро закохана у мене.
— Овва! Не знала, — я була спантеличена його словами, наче вони стали для мене несподіванкою, і мої брови здивовано піднялися вгору. — Що ще розповідав мій татусь? — я відчула, як моє серце стискається від неприємного передчуття. — Аж цікаво, — підтягнула ноги до себе, сівши на ліжку, наче очікуючи видовища, і зібралася слухати іронічно-саркастичну маячню, приправлену лицемірством та фальшивістю.
Він оглядав мене як товар на базарі, оцінююче ковзаючи по моїй фігурі, обличчі, немов намагаючись знайти якісь недоліки, і щось обмірковуючи, і в його погляді відчувалася холодна байдужість. Пауза стала напружувати, наче тягуча смола, накаливши її до піку, Константин продовжив:
— А знаєш? Ти з характером, — промовив він, і в його голосі з’явилася нотка подиву, — та ще й красива, — додав він, і його погляд став більш пильним. — Твої медові очі, каштанове довге волосся, правильні риси обличчя…, — він замовк на мить, немов обмірковуючи кожне слово, — ти дивовижно яскрава, навіть без грама косметики, — закінчив він, і в його голосі відчувалася деяка щирість. — Я б закохався у таку, як ти…
— Не відволікайся, — вирішила остудити його запал, і мій голос прозвучав холодно та різко.
—Ахаха, - і з почуттям гумору… і смілива…, - як хижак оцінював свою жертву.
—Константине, не пудри мені мозок, а краще скажи чому прийшов і що хочеш від мене. Я тобі чітко відповіла, що не закохана у тебе і відпускаю тебе на усі чотири сторони. Ти вільний. Якщо не хочеш скасовувати заручини, то хоч перенеси на кілька років наше весілля.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонянка власних снів, Любава Олійник», після закриття браузера.