Читати книгу - "Бурштин"

стривожився командир «спеців».

– Якщо він може рухатися цим лісом навпростець, я тільки за! Але, оскільки асфальт до тієї хатини ще не прокладений, то спішуємося, GPS у зуби – й бігом марш! Ми кров з носа маємо опинитися у тій хатинці раніше за цього засранця.

– А чому ви вирішили, що він прямує саме туди?

– Невдовзі стемніє, навкруги жодного житла, а в них дитина. Ще якісь аргументи потрібні?

– Ні, пане майоре!

– Тоді виконуйте!

Група захоплення була готова за лічені хвилини. З собою взяли лише найнеобхідніше, непотрібний за цих умов БТР залишили просто посеред дороги, після чого швидким маршем заглибилися в лісову гущавину.

Розділ 6

Чуйка на бурштин

«УАЗ» із брязкотом налетів на кинутий у баюрі мотоцикл. Білявий хлопчина вчасно натиснув на гальма, але на слизькій дорозі машина пройшла ще метрів десять, а тоді гепнула бампером в зад «Днепра», розтрощивши катафоти.

Додік, що задрімав на сидінні, мало не вилетів через відкритий верх машини.

– Куди дивишся! Мало всіх не вгробив! – перелякано докинув він водієві.

– Слизько ж! – огризнувся білявий. Потім вийшов і, ставши на коліна, почав вивчати наслідки зіткнення. Із пробитого радіатора парувала вода.

– Що там витріщатися? Краще пильнуйте, чи десь поблизу не засіли ті, з мотоцикла. Бачили зброю в пасажира на задньому сидінні? – Дядько в картузі виліз із «уазика», тримаючи напоготові мисливський карабін. Молодий хлопчина дістав із-за пояса обріз і, скрадаючись, вирушив досліджувати найближчі зарослі.

– Здається, ми теж приїхали,– подав голос білявий водій.– Радіатору гаплик!

Повернувся хлопчина з обрізом, тримаючи його дулом до землі.

– Ну? – спитав картузник.

– Вони пішки далі пішли. Трава прим’ята. Ніби краєм болота подалися!

– Ніби! Треба все як слід роздивитися…– Старший із переслідувачів підійшов до залишеного серед дороги мотоцикла.– Давайте разом міркувати. Мотоцикл заглушили й кинули, бо далі дороги немає – дощем усе геть розмило. Куди б ти пішов? Не в болото ж?

– Ну, просто в ліс я б теж не сунувся, він тут густий, навіть просіки не прорубані,– стенув плечами малий.

– А я про що? Значить, пішли вздовж болота. Отже, хлопці, беріть воду, харчі, стволи й підтюпцем за ними. Але йти так, щоб очі та вуха були за півсотні метрів попереду.

– А мені якусь зброю? – поткнувся до старшого Додік.

– Я б на твоєму місці помовчав, бо ти зараз у нас взагалі зайвий персонаж. І твій Синій Горб не актуальний. Перш за все треба дізнатися, куди Санько повів того типа з «калашем». Хіба що наплічник нестимеш.

– А що Санько? Може, повів помпу заховану показувати. А потім все одно повернуться на Синій Горб,– не вгавав Додік.

– То йди та чекай його там, а ми підемо слідом! Чую я, що не просто так вони погнали той мотоцикл у глушину, ще й кинули його посеред дороги.

– Ні, я краще з вами!

Перспектива залишитися наодинці посеред лісу, та ще й надвечір, видалася Додікові не надто райдужною. На пошкоджений «уазик» жодної надії не було. Він стиснув зуби, закинув на спину наплічник із харчами й рушив разом з усіма.

Йшли вервечкою, майже слід у слід. Попереду старший – метрів за двадцять від інших. Пильним оком шукав сліди та прислухався до лісу.

Коли здолали кілометрів зо два, десь попереду прогриміла коротка автоматна черга. Потім друга. Всі, ніби за командою, впали й залягли. Лежали довго, уважно прислухаючись. Додік шепотів молитву. Він вже давно не ходив на промисел і геть відвик від такого екстриму. Тоді старший подав знак, і поліщуки почали перебіжками просуватися далі. Стрілянини більше не було, але всі вони, досвідчені шукачі бурштину й мисливці, знали: обережність у лісі не завадить. Тому просувалися повільно, від дерева до дерева.

Пройшли вже чималий шмат дороги, коли білявий водій, що йшов майже краєм болота, покликав інших.

– Хлопці, гляньте-но, що я знайшов! – Він тримав наперед себе перебитий гвинт.– А там, у багні, ще купа такого ж брухту.

Молодший зі старателів взяв у руки скалічену деталь.

– Та це ж від безпілотника! Я нещодавно їздив до Левка на полігон, він у мене по призову пішов. Відвіз сала, трохи самогону, щоб хлопці не сумували. Але він, хитрован, і там влаштувався, як муха до смальцю,– складом завідує. Ми з ним тоді добре випили, і він мене водив показувати таку саму штуку.

– Знаєте що…– нерішуче промовив білявий старатель.– Може, краще повернемося? Щось мені ця войнушка не до вподоби. Якщо вже тут безпілотники ширяють, чекай біди! Ще нарвемося… Як по-твоєму, Петровичу?

Він звертався до старшого. Схоже, картузник користувався серед своїх найвищим авторитетом.

– Правду каже хлопець, вертаймося! Скоріш за все, цю хрінь запустив той майор, що з Києва. Він ще коли казав, що кров із носа знайде Санька з його помпою,– устряв Додік.

– А ми тихенько, на відстані. Тільки подивимося. Все одно твій майор уже нікого не вистежить – де він, а де його машинка. Може, й нам щось обломиться від того пиріжка, до якого так тягне майора! – Старатель у шкіряному картузі посміхнувся.– А якщо хтось справді хоче повернутися – я не тримаю.

– Та годі тобі, Петровичу! Усім відомо, що в тебе чуйка на жилавий бурштин! – кинув наймолодший старатель.

Інші, хоч і без особливого ентузіазму, його підтримали. За мить уся строката група знову розтяглася узліссям і, сторожко роззираючись, рушила вперед, видивляючись водночас сліди на прим’ятій траві.

Позаду всіх плентався, хлюпаючи промоклим взуттям, Додік. Він уже не думав про втечу, навіть не відчував ваги наплічника. Жадоба гнала його вперед.

Розділ 7

Материнський інстинкт

До капітана привели блідого, переляканого солдата.

– Ну, і що ти можеш згадати про ту перестрілку? – запитав Кушнір, нахмуривши брови.

– Коляна немає!..– пролопотів хлопчина.– Ще вчора курили одну цигарку на двох…

Голос у рядового жалюгідно тремтів, здавалося, він докладає чималих зусиль, аби не розплакатися.

– А ти, що саме робив ти?

– Мене раптово оглушив затриманий. Наплічником по потилиці, гадаю. А коли я очуняв, то побачив Коляна в калюжі крові…

– То це той затриманий його зарізав?

– Ні, не він. Це той, який їхав на мотоциклі. Ножем у горло! Миттєво… Я згодом підбіг до Колі, а в нього очі вже скляні, просто в небо дивляться. А ми ж мали взавтра після чергування удвох до міста їхати… Сержант нас щоразу посилав по цигарки та пиво…

Хлопець і справді захлипав.

– Візьми себе в руки, ти