Читати книгу - "Метаморфози, або Золотий осел"

26. Але проклята жінка, бажаючи позбутися і спільника свого злочину, і не дати обіцяних грошей, на очах у всіх затримала його руку з чарою і сказала: — Не раніше, вельмишановний лікарю, не раніше даси моєму найдорожчому чоловікові цей напій, поки сам не надіп'єш із нього чималу частину. Звідки мені знати, чи часом у ньому не прихована якась небезпечна отрута? Адже ти, розумна і вчена людина, аніскілечки не образишся на мене за те, що я, турботлива жінка, занепокоєна станом здоров'я свого чоловіка, виявляю таку обережність.

Лікар настільки був збитий з пантелику безсоромною нахабністю несамовитої жінки, що, розгубившись, зовсім утратив голову. Не маючи змоги подумати, як йому бути: обставини аж ніяк не дозволяли, він, щоб своїм переляком, чи зволіканням не викликати якоїсь підозри, над-сьорбнув добрий ковток із чари. Молодий чоловік, заспокоєний таким доказом довір'я, не завагався ні на хвилину, взяв чару й випив повністю те, що йому було подано. Коли лікар у такий спосіб зробив своє діло, збирався одразу ж піти додому, щоб якнайшвидше випити якоїсь протиотрути і таким чином знешкодити згубну дію надвипитого. Проте страшна жінка, із злочинною впертістю продовжуючи розпочату справу, не дозволила йому ні на крок відійти від себе. — Поки, — сказала, — напій не почне діяти і не виявиться його цілюща сила, я тебе не відпущу. — Тільки з великою бідою, коли їй остобісіли його безконечні прохання та благання, вона дозволила йому піти геть. Тим часом смертоносна отрута почала розноситись по всіх нутрощах і нарешті проникла до самого шпику. У жахливих муках, опанований сонливим отупінням, лікар насилу добрався до себе додому. Там, помираючи, ледве встиг розповісти про все жінці і наказати їй, щоб принаймні вона вимагала обіцяної винагороди за цю подвійну смерть. Ось так сконав «знаменитий» лікар від раптової дії отрути.

27. Та й молодий чоловік не прожив довго: кінчив життя в таких же муках, лицемірно і вдавано оплакуваний своєю жінкою. Після його похорону, коли пройшло кілька днів, протягом, яких за звичаєм виконуються обряди за упокій душі покійного, прийшла жінка лікаря, вимагаючи плати за подвійне вбивство. Але клята жінка залишилась вірною собі. Втративши дощенту чесність, вона прикрила її видимістю, дала ввічливу відповідь, обіцяла задовольнити якнайсумлінніше й найщедріше всі вимоги, зобов'язалась також виплатити негайно домовлену ціну, але хотіла б дістати ще трішечки цього напою, щоб завершити те, що почала. Навіщо широко розводитись? Жінка лікаря, обплутана тенетами підлої підступності, легко погодилася. Щоб догодити багатій жінці, вона поспіхом побігла додому й незабаром принесла їй всю шкатулку з отрутою. А ця, заволодівши неоціненним засобом для своїх злодіянь, простягає далеко свої криваві щупальці.

28. Була в неї від недавно загиблого чоловіка маленька донечка. Загребуща жінка аж ніяк не могла змиритися з тим, що закони забезпечували за дитиною частину спадщини по батькові. Зазіхаючи на весь маєток, вона посягнула й на життя рідної дитини. Впевнившись, що після смерті дітей навіть матері[276], заплямовані злочином, стають спадкоємицями, вона виявилась такою ж матір'ю, якою була дружиною. Скориставшись нагодою, влаштовує сніданок, на якому одночасно тією ж самою отрутою зводить зі світу жінку лікаря й рідну доньку. Смертоносна отрута хутко впоралась із кволим здоровлям і ніжним та слабеньким тілом малятка. А жінка лікаря, як тільки відчула, що згубна дія жахливого трунку розходиться по легенях, спочатку лише здогадувалась про страшну правду, згодом, коли все більше й більше почала задихатися, упевнилася в тому, що вона отруєна. Тоді-то вона й зібралася з останніми силами і дісталась до будинку намісника. Там із розпачливим криком просить у нього допомоги. На її вереск зібрався натовп схвильованих людей, і вона заявляє, що хоче розповісти про мерзотні злочини. Нарешті домоглась того, що перед нею вмить відчинилися двері будинку намісника і він сам вислухав її скаргу. Йому жінка лікаря вже розповіла детально від самого початку про всі жорстокості жінки-потвори, коли раптом темрява огорнула її зір, напіввідкриті губи в неї зімкнулися, зуби заскреготали, і вона впала без будь-яких ознак життя біля ніг намісника. Той, людина великого досвіду, не хотів, щоб безліч злочинів цієї отруйної змії поблякли через довге відкладання слідства, наказав негайно схопити її покоївок і. на тортурах витягнув з них усю правду. На цій підставі намісник і засудив злочинницю на розтерзання дикими звірами і не тому, що таку кару визнав достатньою, а тому, що іншої, яка б більше відповідала її злодіянням, неспроможний був вигадати.

29. Такою була жінка, з якою я мав привселюдно взяти законний шлюб. Охоплений неймовірним страхом, я з тривогою чекав видовиська. Нерідко спадало мені на думку швидше покінчити з собою, ніж зганьбити себе, чесного осла, зв'язком з цією злочинницею і перед усім народом покритися соромом. Проте, позбавлений людських рук, позбавлений пальців, я аж ніяк не міг круглим і тупим копитом оголити меча. В цій скруті я все ще втішав себе слабеньким промінчиком надії, що з весною, яка саме входить у свої права, прикрашає природу пуп'янками квітів, одягає луки сліпучими переливами барв, скоро, пробившись крізь свою колючу оболонку, з'являться і троянди, розсіваючи духмяний запах. Вони й перетворять мене знову в попереднього Луція.

Ось і настав день, призначений для відкриття ігрищ. Мене ведуть в урочистому поході при супроводі великого натовпу до арени амфітеатру. Тут довелося мені чекати, бо початок видовиська був присвячений виступам танцюристів. Мене поставили біля брами, і я з задоволенням поскубував смачну травичку, яка росла при самому вході. Притому вряди-годи через відчинену браму з великим зацікавленням зиркав на захоплюючу виставу.

Юнаки й дівчата, у розквіті своєї молодості, гарні на вигляд, у чепурному вбранні, вправними рухами виконували грецький піррічний танок[277], то кружляли у колі, то з'єднувались у звивистий ряд, то утворювали квадрат, то знову розділялися на дві частини. Коли заключний звук сурми поклав край цим складним видам танцю, опустилась головна завіса, складені були ширми, і перед глядачами відкрилася сцена[278].

30. На ній стояла гора, споруджена з дерева напрочуд майстерно, на зразок тієї уславленої Ідейської гори[279], яку оспівував віщий поет Гомер. Вкрита вона була кущами й живими деревами. На її вершині було штучне, утворене вмілими руками митця джерело, з якого струмувала прозора вода. Кілька кізок скубали на горі травичку, а доглядав череду юнак, який зображав фрігійського пастуха Паріса[280]. Був він чепурно одягнений, у чужоземному плащі, що складками спадав йому на плечі, з золотою тіарою на голові. Трохи