Читати книгу - "Шмагія"

пошуки лаванди на ярусах князівства Нижньої Мами. Озлоблений, розлючений невдачею, Фортунат сам ладен був хильнути склянку «вовчого жовтцю». Жодного разу знайомий аромат не залоскотав венатору ніздрі. Ризикуючи навіки зростися з Подобою, щохвилини граючись життям і смертю, він блукав серед деманіїв, часом божеволіючи від подиху геєни. Але лавандою тут не тхнуло. Теорія розвалювалася на очах. Разом із нею валилося в Пекло життя Фортуната Цвяха, позбавленого можливості врятувати людей, котрих він любив.

Фортуната Порушника Присяги.

– Я говорив із Серафимом, – сказав доцент Матіас, пригладжуючи скуйовджену чуприну. Пасма блищали в світлі канделябрів. За цей час приват-демонолог став сивий. – Він чув від Нихона, що шмаги бувають двох видів: учителі й учні. Одним призначено безглуздо вчитися, іншим – безглуздо вчити. Вони дуже страждають, якщо не знаходять один одного.

– Вони й так страждають, – жорстоко відповів венатор. Людина в безодні розпачу має право на жорстокість.

– Ну, все-таки… Може, допомогти Янеку знайти учня? Такого самого нещасного? Удвох їм буде легше…

– Тобі було б легше страждати вдвох із Агнесою?

– Годі, Фарте. Нихон ще висловлював Серафимові припущення, що на шмагах тримається Висока Наука. Нібито їхня нікчемність незбагненним чином поновлює запаси мани у Вишніх Емпіреях. Доказів, щоправда, не наводив. Виходить, ми з тобою нашою силою зобов’язані Янеку й іншим зламаним?!

– Тебе це втішає? – запитав мисливець.

– Ні.

Того дня він напився до зелених альвів. І з дна останнього кубка, твереза та шпичакаста, знову спливла істина. Лавандою пахне нісенітниця. Шмагія. Чари без результату. Ім’я демона відбиває його суть. Якщо не налаштуватись на цю суть, не вловити резонансу – не стати демоном деякою мірою! – мисливець не наздожене жертву.

Дурень, ти шукав нісенітниці, забуваючи про камертон!

Рада Безкорисливих Змовників з радістю прийняла в свої ряди знаменитого мисливця. Ще б пак! Така людина…

А Фортунат під час посвячення мовчав і посміхався. Ідеї РаБеЗу привертали його лише з одного боку. Абсолютно безглузде заняття, у разі вдалого результату не приносить змовникові ні слави, ні вінця, ні звільнення країни від кривавого тирана. Жереб! Випадок! Брязкальце блазня!!! Це давало можливість хоча б частково осягнути сутність шмагії.

Так схиблений міняйло ретельно облаштовує крамницю, відмовляючись від баришу.

Кумедно, але це допомогло. Незабаром він відвідав геєну і вловив слабкий дух лаванди. Потім – ще раз. І ще. Самого деманія він не бачив, але це вже була справа техніки. Головне, намацати ниточку. Спійманий і приборканий, деманій не повинен загинути. Наївно чекати, що з першої спроби ти схопиш «дитинча» Яноша Кручека. Мисливець не любив, коли малознайомі люди звали його Фартом, знаючи: справжній фарт йому замінюють майстерність і підготовка. Коли відловиш деманія, треба відстежити справжнього «батька», провести ряд дослідів, намацати ниточки відповідностей – перш ніж узятися до лікування малого Янека.

Ловити деманія венатор вирішив класичним методом: зовні.

Бентежили складнощі з Ім’ям. Лаванда давала побічне звучання, стрижень нісенітниці додавав структури інтервалам, але в цілому Ім’я демона залишалося загадкою. Нічого, учневі Гарпагона Понурого не вперше тягти інфернала, ґрунтуючись на непрямих даних. Підсічемо, підведемо сачка… Тут Фортунат зіштовхнувся з іншими труднощами. У звичайному стані, перебуваючи зовні та проникаючи маною Пекло, він знову втрачав нюх до лаванди. Наявність мети збивала.

Залишалося останнє. Погодитися на акцію РаБеЗу й під час проведення, наскрізь переймаючись безглуздістю ідіотського замаху… Ризикнути, сподіваючись, що чуття не залишить тебе.

– Нічого не починай без мене, – сказав мисливець Матіасу. – Я незабаром повернуся.

– Гаразд, – скупо відповів приват-демонолог.

– Ти не робитимеш дурниць?

– Ні.

Яношу Кручеку тоді сповнилося дванадцять років.

CAPUT XII

«Хоч цар, хоч хлоп, ти скажеш: „Гоп!“, але стрибає інший, щоб ми заздрили йому…»

Свічка догоріла.

Вогонь несамовито заметався в агонії, ґніт згас. До фарбівного смороду, що просочив кімнату, додався легкий запах гару та гарячого воску.

Якби хто-небудь зазирнув зараз до апартаментів Андреа Мускулюса, він зміг би примружитися й розрізнити два невиразні силуети. Два замети густого, як кисіль, мороку. Ось лівий замет трішки підтанув. У тиші голосно забулькало: Фортунат наповнив кухоль квасом. Цілу ніч проговорити – в кого завгодно в роті пересохне!

– Я тяг навмання, колего. Відгонить божевіллям, чи не так? Це й було божевілля. Вибудуване в систему. Знайомий жарт, правда?!

…Тканина Реального світу пішла брижами. Розступилася зяючою раною: плоть під лезом ножа. Сочилася сукровицею, відкривала темний андрон, прохід у князівство Нижньої Мами. Фортунат Цвях роздвоївся: залишаючись на лісовій галявині, він душею ковзав униз по андрону, всмоктуючи міазми Пекла. Лаванда! Пошукове щупальце кинулося на запах. Безглуздя ковзало поряд, підбадьорливо підморгуючи. Ближче, ближче… Є! Щупальце захльоснулося навколо жертви. Ні, не вирвешся! Вирвався. Нічого, й не таких витягали. Відростімо-но присоски, як у морського звіра спрута… Ага, спіймався, рідний! Здобич здалася значно крупнішою, ніж передбачалось. Аромат лаванди буквально просочував тварину. Формуючи Ім’я на бігу, мисливець нарощував силу. Ось так, за вушко та на сонечко.

Поглянемо, який ти, деманій шмагії?

Перед очима магів-змовників постало чудове видовище. Витягнутий назовні демон розпливався, мерехтів, постійно змінюючись – поки не сформувався цілком. У кільці німбус-смолоскипів стояла дівчинка літ восьми, обсмикуючи пелену жовтої сукенки!

– І це твій демон?! Ну, знаєш…

– Колего, звольте стулити рота. Я працюю.

Зрозуміло, дівчинка була корінним деманієм. Подоба? Дурниці. Створінням геєни личину змінити – що людині іншу шапку надягти. Щоправда, подоба доволі своєрідна для демона. Зчитуємо профіль, спеціалізацію… Ха! Демон із магічним даром! Теорія Кручека блискуче підтверджена дослідним шляхом. Здібності демонів – вроджені, як шкіра в хамелеона чи отрута в кобри. Маною вони не володіють на кшталт шмагів, до чарівництва не пристосовані…

Виходить, зламу, інвертований переходом із геєни на земний диск, дає в підсумку реально діючу магію?

Дивимося кут нахилів… Мамо твоя Нижня, крихітко-кульбабко! Цвях чудово пам’ятав 2-й Постулат Верума Несхибного. «Змінити Долю неможливо. Тому що сили, які рухають Долю, і сили, що використовуються у Високій Науці, так само, як у будь-яких інших справах людських, жодним чином не взаємодіють між собою». Дотепер «Постулатика» Верума зберігала значення в повному обсязі, за що великий аксіомат і отримав прізвисько Несхибного. Але демон, якщо вірити спектру його аури, взаємодіяв саме з Долею. Цього не могло бути, так само, як шмагія не могла у земному світі знайти реальну силу.

Мінус на мінус дав плюс. Прошу любити й не скаржитися.

– Пани колеги, перед нами Долекрут.

Дурнувате слівце надзвичайно пасувало тварюці в колі смолоскипів.

– Не треба крутити пальцем біля скроні. Я при здоровому розумі й тверезій пам’яті. Якщо моя кваліфікація бодай щось та значить, я стверджую: це дитя здатне звіддаля