Читати книгу - "Точка Обману"

здивовано обернулася і поглянула на нього. Вона й забула, що Толланд був океанографом і міг здогадуватися, що вона замислила.

— Гарна ідея... але я не намагаюся достукатися до ПАС.

І продовжила гепати об лід.

Абревіатура ПАС означала «Підводну акустичну систему» — релікт «холодної війни», який у наш час використовували океанографи, щоб слухати китів і стежити за їхніми переміщеннями. Завдяки тому що підводні звуки здатні поширюватися на сотні миль, мережа ПАС, яка складалася з п’ятдесяти дев’яти підводних мікрофонів, розкиданих по всьому світу, мала здатність прослуховувати напрочуд величезну площу океанів. На жаль, віддалений куток Арктики до цього відсотку не належав, але Рейчел знала, що десь неподалік перебуває ще дехто, про кого дуже мало людей знає. І цей дехто слухав морське дно і міг їх почути. Вона била і била. Її повідомлення було просте й чітке.

Гуп. Гуп. Гуп.

Гуп... Гуп... Гуп...

Гуп. Гуп. Гуп.

Рейчел не тішила себе ілюзіями, що її дії порятують їм життя: вона вже відчувала, як морозна цупкість стискала тіло. Вона не сумнівалася, що життя в ній лишилося не більш ніж на півгодини. Порятунок був уже за межами мислимого. Але йшлося не про порятунок.

Гуп. Гуп. Гуп.

Гуп... Гуп... Гуп...

Гуп. Гуп. Гуп.

— Часу... не залишилося... — сказав Толланд.

«Про нас уже не йдеться, — подумала вона. — Йдеться про інформацію, що міститься в моїй кишені». Рейчел уявила обвинувальну роздруківку даних сканера, що лежала в кишені її комбінезона, застебнутій липучкою. Мені треба, щоб ця роздруківка потрапила до рук управління розвідки... і якомога скоріше.

Навіть у своєму запаморочливому стані Рейчел не сумнівалася, що її повідомлення отримають. У середині вісімдесятих років управління військово-космічної розвідки замінило ПАС на систему, яка була втридцятеро потужнішою. І ця система покривала всю планету. Називалася вона «Класік візард». То було «вухо» відомства на океанському дні. І обійшлося те «вухо» аж у дванадцять мільйонів доларів. Упродовж наступних кількох годин суперкомп’ютери в гідроакустичному центрі, спільно керованому управлінням розвідки та Агенцією національної безпеки і розташованому в Менвіт-Гілл, в Англії, зафіксують аномальну послідовність звуків в одному з арктичних гідрофонів. Вони розшифрують гупання як сигнал СОС, вирахують координати і пошлють рятувальний літак з авіабази Туле у Гренландії. Літак знайде на айсбергу трьох людей. Замерзлих. Мертвих. І серед них буде одна співробітниця військово-космічної розвідки... а в кишені її комбінезона знайдуть якийсь дивний аркуш паперу.

Роздруківку даних сканування.

Заповіт Нори Менгор.

Коли рятівники знайдуть цю роздруківку, то під метеоритною шахтою виявлять потаємний тунель, крізь який метеорит було встромлено в лід. Рейчел не знала, що трапиться потім, але принаймні таємниця не помре разом із ними тут, на кризі.

60

Переїзд кожного нового президента до Білого дому включає таємне турне чотирма коморами, які надзвичайно ретельно охороняються. У цих коморах містяться безцінні колекції меблів колишніх мешканців Білого дому: робочі столи, срібний столовий посуд, шафи, ліжка та інші предмети, що використовувалися попередніми президентами Сполучених Штатів починаючи з Джорджа Вашингтона. Під час цього турне новообраному президенту пропонують вибрати ту з реліквій, яку б він хотів узяти до себе в Білий дім і користуватися нею під час свого перебування на посаді. Лише ліжко у Спальні Лінкольна є таким, що не підлягає повторному використанню. Але іронія полягає в тому, що президент Лінкольн ніколи в тому ліжку не спав.

Стіл, за яким зараз сидів в Овальному кабінеті Зак Герні, належав колись його ідолу — Гаррі Трумену. Цей стіл, хоч і маленький за сучасними стандартами, щодня нагадував нинішньому президентові, що його кумир на прізвисько Хвалько і справді колись бував у цьому кабінеті і що тепер він, Зак Герні, несе повну відповідальність за промахи своєї адміністрації. Цю відповідальність Герні вважав за честь і робив усе від нього залежне, щоб мотивувати підлеглих виконувати свої обов’язки найкращим чином і будь-що.

— Пане президент? — гукнула його секретарка, зазирнувши до кабінету. — Вам щойно зателефонували.

— Дякую, — махнув рукою Герні.

І потягнувся до телефону. Йому хотілося б відповісти на цей дзвінок у приватній обстановці, але він знав напевне, що такої можливості найближчим часом не випаде. Довкола нього пурхали візажисти, причепурюючи його обличчя та волосся. Просто перед його робочим столом телевізійники встановлювали своє устаткування, а кабінетом сновигав цілий сонм радників та піарників, які обговорювали стратегію й тактику.

Лишилося менше години...

Герні натиснув освітлену кнопку на своєму особистому президентському телефоні.

— Лоуренсе, це ти?

— Так, я. — Голос директора НАСА звучав віддалено і глухо.

— У вас там усе в порядку?

— Насувається шторм, але мої люди кажуть, що супутниковий зв’язок не постраждає. Ми вже повністю готові. Ведемо відлік часу, що лишився.

— Прекрасно. Сподіваюся, настрій у вас бадьорий.

— Так, надзвичайно бадьорий та оптимістичний. Ми навіть трохи пива випили.

Герні розсміявся.

— Приємно чути. Слухай, я просто хотів подякувати тобі, перш ніж усе це почнеться. Сьогоднішня ніч стане особливою.

Керівник НАСА на мить замовк, а потім заговорив якось невпевнено, що було для нього зовсім не характерно.

— Так, сер, неодмінно стане. Ми довго чекали цього моменту.

Герні завагався, відчувши — щось не так.

— У тебе голос зморений.

— Та... сонця бракує, і не завадило б добряче виспатися.

— Потерпи ще годину. Посміхайся в об’єктиви камер, радій моменту, а потім ми пошлемо по тебе літак, і ти повернешся сюди, до Вашингтона.

— Чекаю не дочекаюсь. — І Екстром знову замовк.

Як досвідчений перемовник, Герні добре навчився слухати і розрізняти нюанси, розуміти те, що говорилося поміж рядками, у паузах. Щось у голосі директора було не так.

— Ти впевнений, що у вас там усе гаразд?

— Цілком і повністю. Всі системи функціонують бездоганно. — Відчувалося, що Екстром хоче змінити тему. — Ви бачили останній варіант документального фільму, знятого Майклом Толландом?

— Щойно проглянув, — відповів Герні. — Він виконав свою роботу просто фантастично.

— Так. Ви добре зробили, що запросили його сюди.

— Ти й досі скаженієш через те, що я залучив цивільних фахівців?

— Узагалі-то так, — добродушно розсміявся Екстром, і у його голосі знову відчулася звична сила і впевненість.

Підозри, що почали закрадатися в душу Герні, умить зникли. З керівником НАСА все гаразд, подумав він. Просто трохи втомився.

— Ну, добре. Побачимося за годину по супутнику. Представникам мас-медіа буде про що поговорити.

— Та отож.

— Слухай, Лоуренсе, — Герні стишив голос