Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"

Люсю Лаврентьєву, яку з інсультом забрала «швидка» до райлікарні, а тоді обласна влада перевезла її до Винниці. Губернатор займався. Стан – дуже важкий. Повний параліч.

Моя однокласниця Ганя Гасяк народила двійню без чоловіка, але Толя Гулько, з яким вона нажила діток, таки бере з нею шлюб, але весілля не робитимуть. Нема за що.

На закінчення мама сказала: «А про день народження ще подумай, чи треба справляти?» Спершу не второпала. Тільки приймаючи холодний душ, стрельнуло: вона переживає ТЕ. У мене два дні народження. Перший – 25 лют., коли я народилася на світ. А другий – 25 серп., коли після похорону батька мамця прийняла рішення зберегти мене. Другий ми теж святкували, але у день проголошення Незалежності.

Он ти про що, миамусько. Ти про ТЕ, Штірліц ти мій!!!

Кася Любінецька з Теклівки, двадцятидворічна студентка вже третього курсу Національної академії Міністерства внутрішніх справ України, не дивлячись на те, що тяжко красива, але все ще дівчинка, майже матеріально відчула, що дорослішає. Її дотеперішнє життя, не дивлячись на те, що ровесники і старші, навіть набагато старші, здивовано вирячували на неї очиська, зупинялися і довго дивилися вслід, не було суцільним святом, феєрверком чи демонстрацією хронічного, безтурботного життя в небесах.

Ні, Касин динамічний, гострокутний норов постійно псував її стосунки з ровесниками, які, одначе, недовго вурсилися на неї, бо вона ніколи не закочувала губу, а того самого, або наступного, дня лагідненько віталася, світила трішечки розкосими (обіймають людину, роблять її відображення об’ємним), глибинно-бірюзовими, з теплим, мінливим туманцем, очима, приязно усміхалася. Хіба можна на таку тримати зло?

Кася часто користувалася і першим, і другим. Це давало їй відчуття вічного дівчиська, якому все можна; тобі все пробачать, якщо ти не впадеш у зарозумілу вищість і дурний гонор. Так і жила. Мамуня по-сільському модненько одягала її школяркою, що лишень підкреслювало доччину тяжку вроду. Купила їй місце в Академії. Додавала, поки могла, до стипендії. Зрештою, дуже любила свою доньцю і була її найдушевнішою подружкою.

І раптом – ОТАКЕ! Йосип на Говерлі!

Звичайно, за одну ніч (яка у мене могла бути вже давно і не з одним, як у більшості моїх однокурсниць) здобути все, до чого інші йдуть все життя, – чи ж не почали б скакати зайці в голові (це від мамці) у будь-якої моєї ровесниці.

Цинічний Гомельський, поведінку якого можна зрозуміти, але не можна прийняти.

Типовий сраколиз начальників і баран.[102] І жлобистий скнара. Мішко. Отака влада в Україні, Касю, отака. І ти їй віддаси свою честь? Та зачекайте, ще не віддаю, Йосип на Говерлі!

Ще думаю. Ще є час. Ціла доба.

Думаю, мамцю. Дуже думаю.

ЩОДЕННИК 23 серпня. 19.32.

Температура в кімнаті 31,2°.

Спускалася в хол, до банкомату. Ніби йшла щось красти і боялася, що мене вистежать. Точно. Рудий, носатий із запалим ротом охоронець рячив очі на мене незмигно. Я пройшла повз нього та банкомату і не хотячи вийшла на вулицю.

Невже Мішко дав йому пару червінців, щоб пантрував за мною?

Поки зійшла до Бессарабки – спершу клеївся гевал спортивного вишколу: «Плахоґо нє думай. Імєтіму за чєсть пронєсці тіб’я на руках на базар». Ледве одшила. Другий вийшов з базару із величезним букетом лілій. І кинувся дарувати. Жовтим пилком зафоцькав мені білу футболку. Лякнула, що бризну газовим балончиком. Одчепився.

На базарі були банкомати, але біля них оберталися якісь підозрілі типи.

Раптом подумала: а чого це я злякалася готельного служки? У мене банківська картка, код 1991 – рік мого народження. І моєї Батьківщини. Забути не можна».

Я хутенькоо, майже підбігом, повернулася до готелю. Носатий рудько дрімав у кріслі, витягнувши довжелезні ноги в стоптаних сандалетах. Зневажливо зиркнувши