Читати книгу - "Планета трьох сонць"

вирішили заночувати на одному з островів у морі Життя… — Молодінова ввімкнула передавач і взяла в руки мікрофон. — Алло, алло… Говорить Селище Завойовників Всесвіту… Викликаємо Свозилову… Викликаємо Свозилову…

Я — Свозилова! — почувся здивований голос Алени. — У вас щось трапилось?

Негайно летіть оглянути Селище Невидимих. У нас немає струму. Можливо, пошкоджено гравітаційну електростанцію. Якщо там усе гаразд, то, повертаючись, огляньте проміжні підстанції.

Зрозуміло. Стартуємо!

Клуб занімів у напруженій тиші. Вчені нервово походжали по клубу. Квартянське дитинча, улюбленець Северсона, пройнялось загальним настроєм; воно зіщулилося в куточку і тихенько повискувало, поглядаючи на всіх переляканими очицями.

Чи не здається вам, що підлога нібито коливається? — тихо запитав Северсон.

Нерви… Розладнані нерви… — роздратовано сказав Мадараш і підійшов до розчиненого вікна. — Х-ху, як жарко!.. Що це?! — раптом закричав він, хапаючись за голову.

Увесь горизонт ураз спалахнув кривавим сяйвом, у кількох місцях із землі вихопились довжелезні язики полум’я; затріщало, задвигтіло, загриміло все довкола.

Тікайте! — розпачливо вигукнув Фратєв. Він схопив за руку Молодінову і потягнув до дверей.

Але тут на підлогу з гуркотом посипалась штукатурка; захиталися стіни, задвигтіла під ногами земля.

Через вікно! — хрипів Фратєв. — Та швидше ж, хай вам блискавка!

Я — Свозилова! — раптом почулося з приймача, що так і лишився стояти на столі. — Всю західну Геозію охопив суцільний вогонь. Селище Невидимих зникло з поверхні Кварти. На його місці буяє вулкан…

На Накритому столі з’явилась вихиляста багряна риска. Швидкою гадючкою вона поповзла до Селища Завойовників Всесвіту, поширювалась і яскравішала. З надр землі повалив їдкий задушливий дим; повільно посунула густа розжарена лава. В руслі ріки Надії засичала пара.

Швидше! Швидше! — кричала Молодінова, задихаючись від диму. — Негайно до вертольота!

…А на руїнах будинку приймач, який уцілів чудом, усе ще доповідав голосом Алени Свозилової:

…Коїться щось неймовірне… Гори лізуть на гори, все знищує вогонь… Кварта гине…

Розділ XXV До побачення, кварто!

Голодний і обірваний, добрався нарешті Мак-Гарді в гори до Райської долини. То був уже зовсім не той ідилічний край, яким він його покинув: від буйної рослинності лишились тільки обсмалені пеньки; там, де колись виблискувало озеро, зяяло глибоке провалля, а над ним страхітливо випинався в диму вулкан. Долина була завалена величезними шматками ще теплих вулканічних бомб.

Мак-Гарді довго дивився на картину страшного спустошення.

«Трикляте життя… Чи не покінчити з ним зразу?»

Він розігнався до провалля, але в останню мить зупинився. Не було сили жити, а вмерти не вистачало мужності. Підповз до краю ущелини, боязко зазирнув у глибину. На дні провалля блищали якісь предмети.

— «Ластівка»! — радісно вигукнув Мак-Гарді.

Він підхопився і стрімголов помчав пустельною долиною вниз до пралісу, який біля підніжжя гори частково уникнув знищення. Добіг до заростей і, як божевільний, почав зривати з дерева найдовші ліани і скручувати з них канат.

За допомогою цього каната він спустився в ущелину. Тільки- но ставши на ноги, помчав до блискучих предметів… і закам’янів перед ними.

«Ластівка» була розбита вщент. Від реактора та ракетного двигуна лишились самі тільки уламки.

Потім його погляд упав на широку розколину в кам’яній стіні. Вона міцно стискувала частину літака, яка ніби чудом яким лишилася непошкодженою. З допомогою мотузки Мак-Гарді виліз нагору і зрадів. У покрученій частині кабіни він виявив справжній скарб: розбитий ящик із консервами, скафандр, кілька книг, гумовий човен та радіостанцію. Мак-Гарді одразу ж увімкнув її, але апарат уперто мовчав.

Ні, я тебе таки примушу говорити! — міркував він уголос — Але раніше віднесу в безпечніше і зручніше місце!

Він виносив цінні речі з провалля цілий день. Страшенно стомлений, ліг на гумовий човен і одразу ж заснув.

Уночі його розбудив холод. Мак-Гарді роздивився навколо. Над кам’яним гребенем блимало багряне сяйво, що кидало примарне світло на пропливаючі хмари.

Мак-Гарді увімкнув прожектор і виліз на гребінь гори.

Неозора рівнина перед ним корчилась у полум’ї. На обрії, приблизно в тих місцях, де було Селище Невидимих, піднімалась до неба велика опуклість. В її середині ґрунт розірвався, а на місці вибуху спалахнув вогненний стовп. Гнаний жахом, Мак-Гарді побіг назад.

Врятують мене… Врятують мене… Не дадуть мені тут загинути… — він узяв радіостанцію тремтячими руками й зазирнув усередину.

Передавач зіпсований… — голова його безсило впала на груди. — А приймач?.. — опам’ятався він за хвилину. Натиснув на вимикач і повільно повернув важілець.

Алло, алло, змініть курс, Алено!.. — почувся раптом голос Фратєва. — На ріку Надію приставати не можна, її кипляча вода тікає у широкі тріщини в землі. Чекайте нас у протоці…

В Мак-Гарді виступив на чолі холодний піт.

Ми врятовані… Ми — на борту вертольота… Серйозних поранень немає ні в кого… Викликаємо «Промінь»…

Говорить Навратіл!.. Друзі, чекаємо вас на «Промені». Вже приготувались до вильоту… Хотенкова ми повідомили, що корабель і без останнього реактора здатний до далекого польоту. На щастя, ми вчасно запаслися пальним… Малого Ксаверія візьміть з собою… Зараз ми одержали звістку з «Електрона», що

зустрінемося з ними на планеті Ікс у сонячній системі Проксими Центавра.

Над головою