Читати книгу - "Стежкою легенд"

стрімко втягують назад у рот.

За далекобійністю свого язика хамелеон значно перевершує жабу. Хамелеон довжиною біля 20 сантиметрів може дістати язиком муху, яка сидить на відстані 30 сантиметрів від його писка. У нього, виявляється, язик у півтора раза довший від тіла.

Коли муха сидить дуже далеко, то хамелеон повільно, дуже повільно підповзає до неї. Мляво піднімає він одну ногу, пересуває її уперед і знову міцно чіпляється всіма пальцями за гілку, потім так само поступово пересуває другу ногу, третю, четверту. Крок за кроком наближається хамелеон до здобичі. Одним оком він, не відриваючись, дивиться на свою жертву. Друге його око постійно рухається, обертається на всі боки і стежить, що діється навколо, аби вороги не застали зненацька самого хамелеона. У цієї дивовижної ящірки очі обертаються незалежно одне від одного. Правим оком, наприклад, хамелеон може дивитися вперед, а лівим назад. Підкравшись до мухи на певну відстань, хамелеон «вистрілює» своїм язиком і ніколи не схибить. За чверть секунди здобич, що прилипла до язика, уже в нього в шлунку.

Ми сказали «прилипла», бо до найостаннішого часу серед зоологів була поширена думка, ніби хамелеон ловить здобич, приклеюючи її до язика. 1960 року молодий учений із Німецької Демократичної Республіки Герхард Будих своєю працею, ілюстрованою великою кількістю чудових фотографій, довів, що це не так. (За кілька років до нього два інших німецьких учених у своїх експериментах з хамелеонами дійшли тих же висновків, що й Г. Будих, але їхні праці не привернули до себе уваги зоологів).

На язиці хамелеона в ту мить, коли той блискавично наближається до цілі, утворюється маленький присосок. На фотографії цей присосок добре помітний у вигляді невеликого конусоподібного заглиблення на самому кінчику язика.

Тільки-но язик доторкнеться до жертви, внутрішня порожнина присоска миттєво збільшується у розмірах (за рахунок скорочення м'язів язика). Утворений вакуум засмоктує комаху в порожнину присоска. Дрібні мушки й комарі часто цілком зникають в цій пневматичній пастці.

Язик-самостріл у дії. Атакуючи здобич, язик хамелеона перебуває у польоті (туди і назад!) чверть секунди.

Але це ще не все. На хамелеоновому язиці є ще одне дивне пристосування, яке полегшує схоплювання великої здобичі, — своєрідний хоботок з двома ледь помітними пальцеподібними наростами на кінці (як на хоботі в африканського слона!). Коли хамелеонів язик присмоктується до великої комахи, наприклад, до коника або бабки, то збоку від присоска видовжується згаданий хоботок і обхоплює жертву.

У павука подадори немає язика-самостріла, зате є в нього інша, не менш чудова ловецька снасть — липкий аркан.

Павук-арканшик тримає в лапці липке ласо.

Подадора полюбляє селитися на виноградниках. Коли цей павук сидить нерухомо, його важко відрізнити від виноградних бруньок. Сховавшись у вітті виноградної лози, він вичікує здобич. Мисливець заздалегідь наготував снасть для ловитви комах — крапельку клейкої речовини на довгій павутинній ниточці.

Павучок тримає це своєрідне ласо передньою лапкою. Ось мимо пролітає муха. Павук стрімко кидає в неї свою метальну зброю. Попав! — і муха прилипла до крапельки. Павучок «прив'язує» до гілки кінець павутинки, якого він тримав у лапці, а сам по шовковій ниточці, як по мотузяній драбині, спускається вниз, де відчайдушно дзижчить і смикається впіймана муха. Та клейка пастка тримає міцно.

Деякі вчені, одначе, заперечують здатність павука накидати на муху своє липке ласо. «Мухи самі прилітають до крапельки», — твердять вони. Твердження це обгрунтоване спостереженням за поведінкою іншого павука. В Австралії водиться яскраво забарвлений родич подадори, відомий під назвою королева-праля, або чудовий павук. Уночі він зв'язує «два дерева міцною ниткою, — пише австралійський зоолог Т. Рефлі, — від середини якої спускається на кілька метрів до землі. Повиснувши у повітрі, спускає донизу тонку, але досить міцну нитку, на кіпці якої знаходяться крихітна липуча крапелька. Одна-дві таких крапельки висять в інших місцях нитки. Підтримуючи нитку однією лапкою, павук уважно стежить за всім, що відбувається навколо; чекати йому доводиться недовго, оскільки крихітні краплини володіють якоюсь особливою притягальною силою для деяких метеликів. При появі метелика павук починає енергійно розхитувати нитку з краплями, привертаючи до них увагу комахи. Важко зрозуміти, чим це викликано, але, так як і риба, метелики охочіше накидаються не на спокійну, а на рухому наживку, і тому розхитування нитки важлива складова частина всього полювання. Чимраз ближче підлітає метелик до принади, доторкується до неї і міцно прилипає».

Втім, не завжди можна точно встановити, чи сам метелик наскочив на рухливу крапельку, чи крапелька-маятник зачепила метелика, який пурхав біля неї.

МОРСЬКІ АВТОМАТНИКИ І ЗМІЇ-СНАЙПЕРИ

У природі є мисливці, які стріляють із «пневматичних рушниць». Наприклад, рибка бризкун. Оце то снайпер! Звичайно, бризкун стріляє не в бекасів і дупелів, а в комарів і мух, якими живиться. Своїми винятковими стрілецькими здібностями бризкун настільки вразив уяву людей, що на його честь в столиці Таїланду, місті Бангкоці, споруджено великий храм.

За розміром бризкун невеликий: біля 20 сантиметрів. Живе він у морі, на мілководдях, біля берегів Індії, Індонезії і північної Австралії. Запливає і в гирла річок.

Дуже полюбляють бризкуна в Індонезії. Його можна побачити тут майже в кожному будинку, у невеликих водоймищах у садку або в акваріумах. У центрі акваріума, в якому плаває бризкун, закріплюють вертикальну палицю з хрестовиною на кінці. На хрестовину саджають комах — мух, комарів, жуків. Помітивши комаху, бризкун насторожується, розпускає віялом спинний плавець і обережно підпливає до палиці. Спочатку він безшумно плаває навколо, мовби вибираючи зручну позицію, потім завмирає і, ледь підвівши над водою кінчик голови, стріляє. Коли постріл вдалий, бризкун кидається до здобичі, яка впала у воду, і ковтає її. У разі промаху він незворушно описує навколо палиці кола і, вибравши зручне положення, знову стріляє.