Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

чорних смуг на освітлену місяцем суху землю. Мвен Мас ішов, уважно дивлячись під ноги, щоб не зачепитися за купи дрібного каміння, і думав.

Грізне гарчання, стрясаючи землю, пролунало віддалік праворуч, де схил вибалка положисто піднімався і тонув у глибокій тіні. Йому відгукнувся низький рев у лісі серед плям і смуг місячного світла. У цих звуках відчувалася сила, яка проникала в глибину душі, будила в ній давно забуті почуття жаху й приреченості жертви, вибраної непереможним хижаком. Як протидія давньому жаху, спалахнула не менш давня лють боротьби – спадщина незліченних поколінь безіменних героїв, які виборювали право людського роду на життя серед мамонтів, левів, велетенських ведмедів, скажених биків та безжальних вовчих зграй, у виснажливі дні полювання і в ночі впертої оборони.

Мвен Мас трохи постояв, озираючись і тамуючи дихання. Ніщо не ворухнулося в нічній тиші, та ледве Мвен Мас ступив кілька кроків стежкою, як зрозумів, що його переслідують по п’ятах. Тигри? Невже правда те, що сказала Онар?

Мвен Мас побіг, намагаючись зміркувати, що йому робити, коли хижаки – їх, безумовно, було два – накинуться на нього.

Рятуватися на невисоких деревах, на які тигр лазить краще за людину, безглуздо. Битися? Навколо було лише каміння, навіть добрячої палиці не відламаєш від цих міцних, як залізо, гілок. І коли гарчання почулося зовсім близько позаду, Мвен Мас зрозумів, що загинув. Простягнені над курною стежкою гілки дерев душили африканця. Йому хотілося зачерпнути мужність останніх хвилин із вічних глибин зоряного неба, вивченню яких було віддано все його життя. Мвен Мас помчав величезними стрибками. Доля була прихильна до нього – він вискочив на узлісся великої галявини. В центрі її помітив купу розкиданих кам’яних уламків, метнувся туди, схопив тридцятикілограмову брилу з гострими краями і повернувся до лісу. Тепер він побачив рухомі невиразні примари. Смугасті, вони губилися серед схрещених тіней рідколісся. Місяць уже торкнувся своїм краєм верхівок дерев. Видовжені тіні лягли впоперек галявини, і по них, як по чорних дорогах, почали підповзати до Мвена Маса два величезні коти. Як тоді, у підземній кімнаті Тібетської обсерваторії, Мвен Мас відчув наближення смерті. Тепер вона горіла зеленим полум’ям у фосфоричних очах хижаків. Мвен Мас вдихнув порив вітру, що налетів у духоті, глянув угору на сяючу лаву космосу і випростався, піднявши над головою камінь.

– Я з тобою, товаришу!

Висока тінь метнулася на галявину з темряви схилу, загрозливо піднімаючи корявий сук. Здивований Мвен Мас на секунду забув про тигрів, пізнавши математика. Бет Лон, ледве живий від шаленого бігу, став поруч Мвена Маса, хапаючи розкритим ротом повітря. Величезні коти, відскочивши спочатку назад, знову почали невблаганно наближатися. Тигр ліворуч був уже за тридцять кроків. Ось він підтягнув під себе задні лапи, збираючись стрибнути.

– Швидше! – пролунав на всю галявину гучний крик.

Бліді спалахи гранатометів замелькали з трьох боків за спиною Мвена Маса, який випустив з несподіванки свою зброю. Ближчий тигр здибився на весь зріст, паралізуючі гранати луснули барабанними ударами, і хижак перекинувся на спину. Другий зробив стрибок до лісу. Звідти з’явилися ще три силуети вершників. Скляна граната з потужним електричним зарядом розбилася об лоб тигра, і він простягся, уткнувши важку голову в суху траву.

Один вершник вихопився вперед. Школи ще Мвену Масу не здавався таким гарним робочий одяг Великого Світу – короткі, до колін, штани, простора сорочкаіз синього штучного полотна з розкритим коміром і двома кишенями на грудях.

– Мвен Мас, я відчувала, що ви в небезпеці!

Хіба він міг не пізнати цей високий голос, у якому зараз звучало стільки тривоги! Чара Нанді!..

Він забув відповісти і стояв нерухомо, поки дівчина не скочила з коня і не підбігла до нього. Слідом під’їхало п’ятеро її супутників. Мвен Мас не встиг їх роздивитися, бо серпик місяця сховався за деревами і задушлива темрява ночі вкрила ліс і галявину. Рука Чари знайшла лікоть Мвена Маса. Він узяв тонке зап’ястя дівчини і приклав її долоню до своїх грудей, де схвильовано калатало серце. Кінчики пальців Чари ледве відчутно погладили його груди, і ця легка ласка принесла Мвену Масу незнаний спокій.

– Чаро, це Бет Лон, новий друг…

Мвен Мас обернувся і побачив, що математик зник. Тоді він крикнув у темряву з усіх сил:

– Бет Лон, верніться!

– Я прийду! – пролунав здалеку міцний голос, і в ньому не було вже гіркого зухвальства.

Один із супутників Чари – видно, керівник групи – зняв приторочений ззаду сідла сигнальний ліхтар. Тьмяне світло разом з невидимим радіопроменем полинуло в небо. Мвен Мас зрозумів, що прибулі чекають літальний апарат. Всі п’ятеро були хлопці – працівники винищувального загону, які обрали одним із своїх подвигів Геркулеса дозорну службу боротьби з шкідливими тваринами на острові Забуття. Чара Нанді приєдналася до загону, щоб знайти Мвена Маса.

– Ви помиляєтесь, вважаючи, що ми такі догадливі, – сказав керівник, коли всі посідали навколо ліхтаря і Мвен Мас почав свої неминучі розпитування. – Нам допомогла дівчина з старогрецьким ім’ям.

– Онар! – вигукнув Мвен Мас.

– Так, Онар. Наш загін підходив до п’ятого селища з півдня, коли прибігла ледве жива від утоми дівчина. Вона підтвердила чутки про тигрів, які привели нас сюди, і переконала їхати за вами негайно, боячись, що на вас можуть напасти тигри, коли ви повертатиметесь у містечко через гори. І, як бачите, ми ледве встигли. Зараз прибуде вантажний гвинтоліт, і ми відправимо ваших тимчасово паралізованих ворогів у заповідник. Якщо вони справді людожери, їх знищать. Але не можна занапастити таких рідкісних тварин без випробування.

– Якого випробування? Хлопець звів брови.

– Це поза нашою компетенцією. Очевидно, насамперед їх заспокоять – зроблять вливання понижувача життєвої активності. Ставши на деякий час кволим, тигр багато чому навчиться…

Гучний тремтливий звук перебив юнака. Згори поволі спускалася темна маса. Яскраве світло залило галявину. Смугастих котів кинули в м’які контейнери для крихких вантажів. Погано помітне в темряві громаддя корабля зникло, відкривши галявину спокійному світлу зірок. З тиграми вирушив один з п’яти хлопчаків, а його коня віддали Мвену Масу.

Коні африканця й Чари йшли поряд. Дорога спускалася в долину річки Галле, в гирлі якої, на узбережжі, стояли медична станція і база винищувального загону.

– Вперше на острові я їду до моря, – порушив мовчанку Мвен Мас. – Досі мені здавалося, що море – заборонена стіна, яка назавжди загородила мій світ.

– Острів був для вас новою школою? – напівзапитально і радісно сказала Чара.

– Авжеж. За короткий строк я пережив і