Читати книгу - "Повернення Тарзана, Едгар Райс Берроуз"

нього на чотирьох і обнюхали. Один вишкірився і погрозливо загарчав — він хотів відразу поставити Тарзана на місце.

Якби Тарзан з гарчанням відступив, то молодий самець, найімовірніше, задовольнився б цим. Але в такому разі Тарзанові довелося б назавжди зайняти в мавпячій ієрархії місце нижче, ніж мав той самець, що змусив його відступити.

Тому Тарзан повівся інакше. Він схопив молодого самця своєю дужою рукою, розмахнувся і кинув його на траву. Той беркицьнувсь, але зразу підхопився й кинувся на Тарзана, заміряючись битися кулаками й зубами. Та не встигли супротивники зійтися, як Тарзанові руки стиснули мавпі горло.

Невдовзі молодий самець перестав пручатися і лежав тихо. Тоді Тарзан відпустив його і підвівся. Він не хотів убивати, а лише дати прочухана молодому самцю й переконати і його, і решту, хто спостерігав за бійкою, що Тарзан усе ще залишився володарем.

Урок пішов на користь. Молоді мавпочки перестали чіплятися до нього і почали поводитися так, як належить вихованій молоді перед старшими, а дорослі самці не намагалися зазіхати на права зайди. Самки, що мали дитинчат, ще деякий час ставилися до нього з підозрою і кидалися на нього з диким гарчанням, якщо він мав необережність підійти надто близько. Але в таких випадках Тарзан завбачливо відходив — таким був мавпячий звичай. Лише оскаженілі самці лізуть у бійку з матерями. Втім, самки також невдовзі звикли до людини.

Тарзан ходив з мавпами на полювання, як колись, і скоро тварини помітили, що їхній новий товариш завдяки розвинутішій свідомості завжди знаходить місця, багаті на їжу, і його меткий аркан приносить їм таку смачну дичину, яку вони навряд чи коли досі куштували. Вони знову стали слухатися його, як у давніші часи, коли він був їхнім вождем.

Врешті-решт вони знову обрали його ватажком, перед тим як залишити галявину й вирушити в подальші мандри.

Тарзан був цілком задоволений зі свого способу життя.

Щасливим він себе не почував — це було неможливо, — але принаймні перебував далеко від усього, що нагадувало про колишні страждання. Він уже давно зрікся намірів повернутися до цивілізації, а тепер вирішив залишити і своїх чорних друзів вазирі. Він зрікся людей назавжди. Він почав життя мавпою — мавпою і помре.

Проте він не міг позбутися думок, що жінка, яку він любить, у кількох днях дороги від тих теренів, по яких ходило його плем’я. І не міг позбутися вічного страху за неї. Поруч немає надійного захисника — він переконався в цьому за ту коротку мить, коли йому довелося бути свідком безсилля Клейтона. Що більше Тарзан думав про це, то більше його мучили докори сумління.

До того дійшло, що він сам себе зненавидів за те, що через власні переживання й ревнощі позбавив Джейн Портер надійної охорони. Чим далі, тим більше його пригнічувала ця думка, і він уже зовсім був зважився повернутися на берег моря, до Джейн і Клейтона, щоб охороняти їх від усіх небезпек. Аж раптом надійшла звістка, яка суціль змінила його наміри і погнала чимшвидше на схід, незважаючи ні на що, навіть на можливе каліцтво чи смерть.

Ще перед тим, як Тарзан повернувся до мавп, один з молодих самців, який не знайшов собі самки з власного племені, рушив, як водиться, у праліс, мов давній рицар, щоб знайти собі подругу в якомусь сусідньому племені.

Він щойно повернувся разом зі своєю дамою серця і почав розповідати про свої пригоди, доки він ще пам’ятав їх. Поміж тим він сказав, що бачив велику зграю незвичайних мавп.

— Усі були волохаті самці, крім одної мавпи. Це була самка, а шкіру мала ще білішу, ніж у нього, — і він показав великим пальцем на Тарзана.

Увага Тарзана враз загострилася. Він почав сипати запитаннями так швидко, що нетямущий мавпич ледве встигав відповідати.

— Самці були маленькі, кривоногі?

— Так.

— Стегна їхні були загорнуті в шкури Нуми та Шіти і вони мали палиці й ножі?

— Так, мали.

— А на руках і ногах багато жовтих кілець?

— Так.

— Самка була дуже маленька, худенька і зовсім біла?

— Так.

— Вона належала до племені чи була полонянкою?

— Її тягли, іноді за руку, іноді за довге волосся на голові. Її весь час били й копали. Ой, як смішно було дивитися!

— Господи, — прошепотів Тарзан. — Де ти їх зустрів і куди вони йшли?

— Вони були там, біля другої води, — і мавпич показав на південь. — Коли вони пройшли повз мене, то йшли на схід, біля краю води.

— Коли це було?

— Півмісяця тому.

Не кажучи більше ні слова, Тарзан стрибнув на дерево і гілками помчав на схід, до загубленого міста Опара.

24
ЯК ТАРЗАН ПОВЕРНУВСЯ ДО ОПАРА

Коли Клейтон повернувся до куреня й помітив, що Джейн Портер немає, то мало не втратив розуму від жаху й горя.

Він застав Тюрана цілком в порядку, тому що напад лихоманки минув так раптово, як це завжди буває з цією хворобою. Росіянин, слабкий і знесилений, і далі лежав на своєму оберемкові трави в курені.

Коли Клейтон почав розпитувати його про дівчину, той здивувався, що вона зникла.

— Нічого підозрілого я не чув, — сказав він. — Щоправда, я довго був непритомний.

Якби не виразна слабкість хворого, то Клейтон запідозрив би у зникненні Джейн його. Але він добре бачив, що Тюран не мав сили навіть злізти з дерева без сторонньої допомоги.

В такому стані він нічого не зміг би зробити молодій дівчині та й не зумів би вилізти по драбині назад.

До пізньої ночі англієць ходив лісом, шукаючи зниклу Джейн або принаймні якісь сліди викрадача. Проте, хоч ватага з