Читати книгу - "Хлопці з карного розшуку, Ігор Дмитрович Скорін"

Кімната гарна, і людина там жила путня. Пішов на фронт з перших днів. Тепер у мене таких хоромів хоч відбавляй. Не сподобається — іншу дам.

Навіщо йому ці хороми? І в управлінні на дивані можна спати. Все одно він затримається тут недовго.

Дорохов виконував свої обов'язки майже машинально і ходив сам не свій. Нарешті він не витримав. З рапортом пішов до нового начальника карного розшуку.

Аркадій Порфирович Гущин, високий, мало не двометрового зросту, з довгим, якимсь похмурим обличчям, дуже спокійно прочитав рапорт.

— Тяжко тобі, Дорохов? А мені, думаєш, легко? Двоє синів воюють, один уже в госпіталі, а я, здоровий дядько, тут, у тилу. — Він говорив тихо, повільно, наче маленькій дитині.— Ходив до начальства з таким самим рапортом. А мені спокійно так пояснили, що коли ми не виправимо становища зі злочинністю, то під суд віддадуть, і тоді, може, й потраплю на фронт, але тільки в штрафники. Даремно ти метушишся. Ми тебе як ділову людину сюди взяли, а ти начебто саботажем надумав займатися. Ти у Крутова в лікарні був? Погано, що не вибрався. Все зі своєю кривдою носишся. Дзвонив я сьогодні його лікареві, каже, наче краще Крутову стало. Тобі не розповідали, як його поранили? Ні? Тоді слухай. Під час його чергування прийшла жінка і заявила, що в неї переховується дезертир, якийсь далекий родич. Утік з пересильного пункту — і прямо до неї. Спочатку казав, що його відпустили в гості на добу, а потім признався, що на фронт не хоче. А в цієї заявниці і чоловік і брати воюють. Ну от вона спочатку його умовляла самому об'явити себе, а коли гість не послухався, прийшла до нас. Крутов узяв з собою міліціонера і разом з жінкою пішов до неї додому. Домовилися, що вона відчинить двері, зайде й непомітно впустить Крутова. Та не так сталося, як гадалося. Відімкнула жінка замок, а зсередини гачок накинутий. Постукала. Гість відчинив, побачив міліцію і одразу вихопив з кишені своєї шинелі, що висіла в коридорі, обріз мисливської одностволки. Крутов жінку прикрив, а заряд дробу йому самому дістався. В плече та в руку. Добре, що міліціонер вирвав обріз і скрутив дезертира. Ти до своїх підлеглих хоч придивився? Мені твій Костін подобається. Брали ми тут перед твоїм приїздом одну зграю. Почалася перестрілка. Дивлюся, цей Костін просто під вогнем бігом до хати попрямував. Після операції почав йому вичитувати, а він і каже: «Дарма ви, товаришу начальник. На фронті люди на танки у повен зріст ходять, а я тут перед усякою сволотою на череві повзти повинен?» До Крутова разом давай з'їздимо, а підлеглих учи. Досвід у тебе є, та, кажуть, і в теорії ти розбираєшся. А на війну поки що відпустити не можу. Тут у нас теж усяке буває. Ти знаєш, що наші заводи виробляють? Можу сказати, люди ні вдень ні вночі від верстатів не відходять, щоб на фронті нашим легше було. Хто ж цих людей охоронятиме?

Поговорив по щирості з Дороховим і Микола Савелійович Арзубов.

— Це ж я тебе рекомендував на цю посаду. Казав, що ти людина серйозна, енергійна, вміст працювати, а ти розпустив нюні й одно торочиш: «На фронт, на війну». Та ми всі воювати хочемо, але можеш ти зрозуміти, що й наша робота людям, Батьківщині потрібна. Ач, герой який знайшовся!

Микола Савелійович вичитував Сашкові довго, пригрозив, що сам поставить про нього питання на комсомольських зборах.

— Ось що, Дорохов, — перейшов він на офіційний тон, — підготуй усі матеріали про оперативну обстановку в області по лінії свого відділення і доповіси на партійному бюро нашого відділу. Вистачить тобі й двох діб. Якщо трохи недоспиш, дарма, менше часу на всякі дурощі залишиться.

Оперативна обстановка в області й справді була складна. Воєнне лихо, що охопило країну, збурило, схвилювало й підняло на великий; подвиг радянський народ. Одні пішли захищати Батьківщину, інші трудилися самовіддано, без відпочинку, щоб у воїнів було все необхідне — і зброя, і хліб, і одяг. Але знаходилися й такі, що до якогось часу ховалися по різних кутках, а тепер, у пору всенародного нещастя, попідводили голови. Посилилися спекуляція, злодійство та різні махінації, пов'язані з продовольством. Покидьки, які не бажали служити в Червоній Армії, об'єдналися в зграї, збираючи під своє крило карних злочинців, колишніх куркулів. У тайзі з'явилися банди, а на околицях міст, на копальнях, навіть у Читі почалися розбої. І Дорохов відчув, яка величезна відповідальність лягла на його плечі.

У НОВОРІЧНУ НІЧ

Відповідальний черговий обласного управління міліції Олександр Дорохов був готовий до будь-яких пригод.

Проте тисяча дев'ятсот сорок другий рік прийшов тихої, спокійної ночі. Об'їжджаючи міські відділення міліції, він бачив, що на вулицях не було галасливих, веселих компаній, навіть окремі перехожі не зустрічалися. Місто завмерло, немов прислухалося до далекої війни.

Ніч минула спокійно, без усяких пригод. Лише перед ранком пролунав тривожний дзвінок. На великому механічному заводі хтось заліз до їдальні, що містилася на території самого заводу, і вчинив крадіжку. Сашко виїхав на місце, оглянув їдальню й буфет, звідки було вкрадено кілька кілець ковбаси, три пачки рафінаду та два буханці хліба. Дослідив замок, відчинений цвяхом, і сліди на підлозі.

— Територія заводу охороняється? — спитав заступника директора, який повідомив його про крадіжку.

— Звичайно. Ви ж, мабуть, знаєте, що ми виробляємо? На завод миша не прошмигне.

— Щодо миші — це ви правильно сказали. А підлітки у вас працюють?

— Працюють, — не здивувався з запитання заступник. — І в нічну зміну теж.

— Тоді пройдемо по цехах, — запропонував Сашко.

Біля верстатів на якихось ящиках і лавках стояли хлопчаки. Дорослі траплялися рідко. В одному цеху в кутку біля батарей парового опалення на купі клоччя й ганчір'я спало чоловік з десять хлоп'ят. До заступника директора підійшла жінка-бригадир. Поглядаючи то на нього, то на Дорохова, попросила:

— Не будіть хлопців. Їм на вранішню зміну заступати й знову до вечора працювати.

Сашко подивився на хлопчаків, і в нього