Читати книгу - "Мартін Іден, Джек Лондон"

й ці маленькі гроші були цілим багатством. Викупивши свій костюм, він одразу ж пішов до Рут і по дорозі раз у раз побрязкував у кишені жменькою срібняків. У Мартіна так давно не було грошей, що він не міг випустити з рук срібла, як ото врятований від голодної смерті не може одірвати очей від недоїденого харчу. Він не був ні скупий, ні користолюбний, але в цих грошах бачив щось більше, ніж певну кількість доларів та центів. Це був завдаток його успіху, і викарбовані на монетах орли скидались йому на крилатих вісників перемоги.

Непомітно до нього знов повернулося його переконання, що світ і справді добрий. Тепер він здавався йому навіть щораз кращим. Протягом довгих тижнів світ цей був сумний і похмурий, але тепер,- коли майже всі борги сплачено, у кишені бряжчать три долари, а в серці розцвітає віра в успіх,- сонце немовби дужче світить та гріє, і навіть злива, що несподівано змочила до нитки перехожих, скидалася на веселу пригоду. Коли Мартін голодував, він часто мав на думці тисячі голодних, розкиданих по всій землі, але тепер, наївшися досхочу, він уже тими тисячами голодних не сушив собі розуму. Вони зійшли йому з пам’яті, і, бувши сам закоханий, він думав уже тільки про те, що на світі безліч закоханих. Мимохіть у голові його почали роїтися мотиви любовної лірики, і, захоплений творчим поривом, він проїхав у трамваї два зайвих квартали, чим не дуже й зажурився.

У Морзів він застав велике товариство. Із Сан-Рафаеля до Рут приїхали погостювати дві кузини, і місіс Морз,- мовляв, щоб розважити їх,- заходилася коло свого плану: оточити дочку молодими людьми. Ця компанія розпочалася ще тоді, коли Мартін не мав змоги бачитися з Рут, і тепер була саме в розпалі. Місіс Морз запрошувала головне молодих людей, що були при становищу. Отже, крім кузин Дороті й Флоренс, Мартін познайомився ще з двома університетськими професорами, один - латини, а другий - англійської філології, з молодим армійським офіцером - шкільним товаришем Рут, який недавно повернувся із Філіппін, з молодиком на ім’я Мелвіл, що був особистим секретарем Джозефа Перкінса, голови об’єднаних трестів Сан-Франціско, і, нарешті, з банківським касиром Чарлзом Хепгудом, віком років із тридцять п’ять,- випускником Стенфордського університету, членом клубів «Ніл» та «Єдність», поміркованим промовцем республіканської партії під час усіх виборних кампаній, одним словом - людиною багатонадійною. Серед запрошених жінок була одна художниця-портретистка, друга - музика, а третя - доктор соціології, що прославилася філантропійною діяльністю в найубогіших кварталах Сан-Франціско. Але жінки не мали особливого значення в плані місіс Морз - їх запрошено тільки для обстанови. Треба ж було чимось приваблювати до дому чоловіків, що роблять блискучу кар’єру.

- Тільки не гарячись, коли розмовляєш,- шепнула Рут нареченому, перше ніж знайомити його з гістьми.

Спочатку Мартін почував себе дуже незручно, ніяковіючи за свою незграбність і особливо боячись за свої плечі, які знову наче загрожували зачепити меблі чи яку статуетку. Це зібране товариство - воно теж онесмілювало Мартіна. Він ще ніколи не бував у такому добірному колі, та ще й численному. Банківський касир особливо зацікавив його, і він вирішив при першій нагоді запізнатися з ним ближче. Під несміливим поводженням Мартіна таїлося його могутнє «я», і він неодмінно хотів помірятися силою з цими людьми, щоб вияснити, чого їх навчили книжки й життя і чого він ще не встиг навчитися.

Рут часто поглядала на Мартіна, стежачи, як йому ведеться, і була приємно здивована, побачивши, що він легко й невимушено розмовляє з її кузинами. Мартін справді почував себе з ними добре, бо вже сидів і не мав чого непокоїтися плечима. Рут знала, що кузини добре знаються на світській розмові, тож її брав подив, коли вони, ділячись перед сном враженнями, розхвалювали Мартіна. А він, звикши в своєму колишньому товаристві бути душею всіх вечірок та недільних гулянок, побачив, що й тут не згірше можна жартувати та пересипати мову дотепами. Отож того вечора, коли за його спиною стояв успіх і підбадьорливо поплескував по плечі, Мартін сміливо міг і сам сміятися, і спонукати до сміху інших.

Але під кінець вечора побоювання Рут усе-таки справдилися. В кутку вітальні Мартін зайшов у розмову з професором Колдуелом, і, хоч руками він і не вимахував, пильний Рутин погляд помітив, що в очах його занадто часто спалахують вогники, що говорить він зашвидко й запалко і що кров заливає йому щоки занадто густим рум’янцем. Не вміючи приховувати й стримувати свої почуття, Мартін становив різкий контраст із молодим професором англістики.

Але Мартінові байдуже було до зовнішності. Він одразу ж побачив, який розвинений його співрозмовник, і оцінив його знання. Зовсім не таким уявляв він собі звичайного професора філології! Мартінові пощастило перевести розмову на теми, пов’язані з філологією, дарма що Колдуел спершу огинався. Цього Мартін зовсім не розумів: чому в товаристві не заведено розмовляти на фахові теми.

- Це ж неслушно й кривдно - уникати розмови про свою спеціальність,- казав він Рут ще за кілька тижнів до цього вечора.- Навіщо ж тоді збираються чоловіки й жінки, як не для того, щоб поділитися найкращим, що в них є? А найкраще в людині те, чим вона цікавиться, що дає їй заробіток, на чому вона спеціалізується, дні й ночі просиджує і навіть снить ним. Уяви собі, що містер Бетлер, у згоді з цими приписами доброго тону, надумав би виголошувати свої погляди на Поля Верлена, німецьку драму чи романи д’Аннунціо. 27 Та ми з нудьги померли б! Як на мене, то коли б уже довелося слухати містера Бетлера, я волів би почути про його юриспруденцію. Це в ньому найкраще, а життя таке коротке, що хочеться брати від людини тільки найкраще, що вона може дати.

- Але ж,- відказувала Рут - є теми однаково цікаві для всіх.

- Ні, ти помиляєшся,- палко заперечив Мартін.- Усі люди в товаристві, усі гурти в ньому - чи, вірніш, майже всі й одиниці, й гурти,- вони мавпують вищих од себе. А хто вони такі, ті найвищі в товаристві? Ледарі, багаті ледарі. Їм здебільша невідоме те, що знають люди, які роблять щось корисне. Тож, природна річ, ледарям нудно слухати про працю, і вони заводять правило, що забороняє про це розмовляти. Так само вони встановлюють, про що можна розмовляти: модна опера, модний