Читати книгу - "Клянусь, я твоя, Поліна Ендрі"

50

Наступного ранку я прокидаюся рано, сповнена думками про майбутню розмову з мамою. Я маю намір підтримати будь-яку мамину ідею про спілкування з Кейном. Я готова піти на поступки та будь-які її умови. Я навіть згодна відновити дружбу зі Стеном, аби достукатися до неї, а потім ми з Кейном знайдемо спосіб переконати і мого батька. Адже ми завжди раніше знаходили вихід…

На кухні мати готує бутерброди. Гучно стукаючи ножем по нарізній дошці, вона обробляє куряче філе для сендвічів. Незважаючи на те, що поряд немає батька, я все одно продовжую відчувати страх перед майбутньою розмовою з мамою.

- Мамо, привіт, - я заходжу на кухню. Вона обертається:

- Добрий ранок. Ти рано прокинулась, Кім.

 - Виспалася, - я знизую плечима з гіркою усмішкою. Моєму тілу, мабуть, ще ніхто не сказав, що йому більше не треба вставати до школи.

- Ти снідатимеш? Я приготувала смачні сандвічі.

- Ні, дякую, я не голодна.

- Тобі треба поїсти, Кім, - мама обдаровує мене проникливим поглядом.

- Я не хочу, - бурмочу я, уникаючи зустрічатися з нею поглядом. - Насправді... Насправді я хочу поговорити з тобою, - я злегка відхиляюся назад і тремтячим голосом промовляю, піднявши очі: - На рахунок Кейна.

Мама підтискає губи і дуже промовисто повертається спиною, починаючи в тому ж темпі стукати ножем по дошці.

- Мамо, - я кличу її, поки не уявляючи, що можна сказати.

Вона не реагує.

- Мам!

Суворе мовчання. Вона мене не чує.

Стук ножа різко припиняється. До мене долинає її скрушне зітхання.

- Як так сталося, Кім? - знесилено видихає вона. Її очі, повні болі та нерозуміння звертаються до мене і цього виявляється достатньо, щоб змусити моє серце знову битися. Тепер, коли мої руки розв'язані, тепер, коли батько поїхав і я знаю про цю нічну розмову, я нарешті можу поговорити з мамою відверто і без страху.

- Я кохаю його.

Але мама про це й так знає. Вона болісно заплющує очі.

- Що він взагалі за людина, Кімберлі? Що ти знаєш про нього?

- Достатньо. Він також кохає мене. Мамо, тобі немає чого боятися. Зрозумій, це не те, про що показують у хроніках подій. Це інший випадок. Чому ви не хочете подивитись на Кейна іншими очима?

Цього разу розмова мені дається легше, хоча всередині мене немов скрутили і вичавили, як мокре простирадло.

Вона мовчить. Довго і проникливо, і я ловлю себе на думці, що мені страх як хочеться дізнатися, що діється в неї в голові.

- Мамо, я прошу тебе, - тихо вимовляю я. Моя маска остаточно впала, пробиваючи пролом у моєму голосі. - Прошу, дай мені побачитись з ним.

– Ні.

Сухо, категорично.

Я відчуваю, як до горла підкочує грудка сліз.

- Це твоє останнє слово?

- Так, Кімберлі.

Я дивлюся, як вона повертається спиною, тонко нарізаючи хліб, дивлюсь крізь товсту пелену сліз, і розумію, що сьогодні мій світ остаточно впав. Мама, моя мама, яка вселила в мене останню надію, тепер безжально розбила її вщент.

- Що ж, - я ледве впізнаю свій замерзлий голос. – Тоді я хочу, щоб до мене прийшла Елайна. Будь ласка, мамо. Ви не можете забрати в мене ще й подругу, - мої губи роз'їжджаються в холодній, майже маніакальній посмішці. - Я не намагатимуся з ним зв'язатися, можеш не переживати.

Мама міркує секунду-другу. Потім видихає.

- Ну гаразд, Кімберлі. Вона саме надзвонювала з самого ранку, хотіла почути тебе. Я передзвоню їй і скажу, щоб вона прийшла відвідати тебе. Але перед тим, як ви побачитеся, вона залишить мені свій телефон, - промовляє мама, зробивши невелику паузу. Голос її знижується. - Я хочу, щоб ти зрозуміла. Він не та людина. Зрозумій, Кімберлі, так буде краще для вас обох. Що він тобі дасть? А у Стена є все, що тобі потрібно. Колись ти нас з татом зрозумієш і зрозумієш, що ми мали рацію.

Подальші слова я сприймаю як розмиту пляму перед очима. Мама мене не почула. І я розумію, що це впала крапля, яка стала тією самою останньою і вирішальною у чаші мого душевного стану, переповнюючи та виливаючи через краї її вміст.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍