Читати книгу - "Невдячна іграшка 18+, МАРСА ЧАУНІК"

Нарешті Маєвський підводить мене до дверей, тих, що другі зліва. Підтягує сюди валізи.

– Валю, тепер це буде твоя кімната. Я вибрав для тебе найбільш сонячну. Надіюся, ти любиш, коли сонячно, бо якщо ні, то можна все переграти, – відчиняє мені двері й на ходу затягує валізи всередину. – Роздивись. Як тобі перше враження? Подобається?

– Чудово, дуже гарна кімната, простора. А коли сонячно, я й справді люблю. Звідки ти знав про це, Стасе? – насправді я ще нічого не встигла розібрати. Перше враження приємне, відчуття хороші: велика, простора, світла кімната в бежевих тонах,  шикарні меблі. Наскільки тут сонячно вдень, оціню завтра, бо зараз уже ніч, не зрозуміло. Але, якщо Станіслав стверджує, значить так і є. Він уважний до таких дрібниць, а мені, якщо чесно, байдуже. Я геть про інше думаю: про нього і про те, що на нього чекає та дамочка, та про їхній масаж… глибокий і професійний, як вона сказала. 

А Стас, як на зло, обережно торкається мого обличчя, гладить волосся, зависаючи поглядом в моїх очах. І від того мені так бентежно, так млосно, нестерпно поруч з ним. Пригадую, як Ілона щось там говорила про трусики й посміхаюся, відчуваючи, як пробігають мурашки по тілу, метелик в животі підріс до гігантських розмірів, рветься назовні, а там, внизу таке тепло і не тільки…

– Ти сьогодні така…, така, – видає мій мучитель, заправляючи волосся мені за вухо. Ніжний дотик. Ніяковію, але не опускаю повіки, а навпаки наполегливо зазираю в його очі:

– Яка, Станіславе Максимовичу, – здається то було жорстоко з мого боку. 

– Така повітряна та така загадкова, Валю! Я зранку вже тобі казав, – отримую свій звичний поцілунок в скроню. Сьогодні він довший, триваліший, інакший… Стас відсторонюється й на видиху заявляє:

– Солодких тобі снів  на новому місці, дівчинко! Якщо щось потрібно дзвони, я поруч.

Оговтуюсь: 

– До речі, Станіславе, а де твоя, перепрошую, ваша спальня? 

– В іншому крилі, теж на другому поверсі. Вона розташована окремо від інших, але якщо щось потрібно, у тебе є мій телефон, – турботливо нагадує Маєвський. А я стервозно уявляю реакцію Грабовської на мій пізній нічний дзвінок на кінцевій фазі їхнього глибокого масажу й уїдливо посміхаюся. Добре, що Станіслав не зрозумів тонкощів моєї посмішки. Про це відомо тільки мені. 

– Я почула тебе, але думаю, все буде добре. Станіславе Максимовичу, не хвилюйся, я не маленька, якось дам собі раду сама. Можеш не переживати, я вас не потурбую. 

Стас невдоволено кривить обличчя у відповідь на моє зауваження:

– Валю, я вже піду. Ти, здається втомилася, до завтра, – потискає мою руку і йде. А я приймаю тривалий теплий душ, мліючи під струменями води. Вкладаюся в шикарне ортопедичне ліжко, реклама якого обіцяє миттєвий глибокий сон, але не можу заснути. Всі мої думки про той глибокий масаж в іншому крилі будинку. Знаю, що це неправильно, але нічого не можу вдіяти.