Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

ГЛАВА 29

– У мене буде дитина, – Аліса була першою, кому Ворон наважився повідомити чудову новину.

– О, то станеш першим чоловіком, який отримає мільярд від наукової спільноти, – казала сестра, підкидаючи на колінах Міру. Але коли Денис не засміявся, вона нажахано подивилася на брата, – ти це серйозно? – запитала, округливши очі.

Чоловік кивнув.

– Маленька, іди принеси щось зі спальні дядечка Дениса. Тільки не червоне і не мереживне, – спустила вона доньку з колін. – Господи! Як таке могло статися?

Він розтулив рот, щоб щось сказати, але сестра виставила руку вперед.

– Я не про це питаю! Хто вона?

– Її звати Софія. Їй тридцять. Працює дитячим ілюстратором. Живе сама…

– З опису нормальна…

– Як це розуміти? – обурився брат.

– Не зважай, – махнула рукою. – Продовжуй про неї.

– Ми познайомилися кілька місяців тому. Разом поїхали на відпочинок. А там…

– Зрозуміло. І що було далі?

– Нічого…, – не надто зрозумів питання брат. – Я знав, що у неї затримка. Два тижні тому я приїхав до неї. Софія зробила тест, який показав позитивний результат. І все.

– Тобто «все»? Де вона зараз?

– У себе вдома.

– Тоді чому ти тут? Ви збираєтесь узаконювати стосунки?

– Ні, – спокійно відповів. – У мене своє життя, у неї – своє.

– А як же дитина?

З кожним новим питанням Денис все більше дратувався. До слова, Аліса теж.

– Дитину ми виховуватимемо разом.

– Як? Якщо в тебе своє життя, а в неї своє? – повторила його слова.

– Ми домовилися, що я кілька днів в тиждень житиму у неї, доки дитина не підросте настільки, що зможе залишатися у мене. Це розумний вихід у нашій ситуації.

Аліса вражено мовчала. Тому Денис вирішив розрядити атмосферу:

– То як гадаєш, якщо з фото нічого не вийде, ця новина може бути замість подарунка на річницю батьків?

– Чи зрадіють вони тому, що в тебе буде малюк? Безсумнівно! Чи сподобається їм те, що дитинка народиться поза шлюбом і носитиме прізвище матері, а не твоє? Ні!

– Взагалі-то, ми з Софією вирішили, що дитина отримає моє прізвище.

– А Софія?

– Я не хочу одружуватися. А вона не хоче заміж. Але ми обоє мріємо про дитину.

– Але так неправильно!

– Мільйони дітей по всьому світу живуть то з мамою, то з татом.

– Я не казала, що так не буває. Я кажу, що так неправильно.

– У нашої дитини буде все, що їй потрібно, – запевнив Алісу.

– Не все, – похитала вона головою. – Міра, – позвала вона доньку. Мала прибігла за мить. – Дай мені ручку, – попросила.

Дівчинка протягнула мамі маленьку долоньку.

– І другу дай, – проказала Аліса.

– Ні, – запротестувала мала.

– Чому? – з вдаваною зацікавленістю запитала матуся.

– Друга долонька для татка, – захихикала дівчинка.

– Зрозуміло. Біжи, ще пограйся, – сказала малій. А тоді перевела погляд на брата, – а тобі зрозуміло?

Денис відхилився і невдоволено зиркнув на сестру.

– Ти впевнений, що твоя дитина буде щасливою, тримаючи за руку тільки маму, чи тільки тата? Особливо, якщо зважити на те, що могла б тримати вас обох? Одночасно, – додала, ніби йому і так було незрозуміло, до чого вона веде. – Часто, все що потрібно дитині – це справжня сім’я. А ви вже вирішили, що в неї цього не буде… Все, – Аліса підвелася, – я знову в туалет. А ти слідкуй за тим, щоб Міра не тягнула всяку гидоту до ротика.

Коли Аліса повернулася з ванної, то далі розпитувала про Софію. Але лекції про важливість сім’ї у житті дитини, не читала.

 

Того самого дня, коли Денис говорив з сестрою, Софія стояла перед дверима батьківського дому і не наважувалася зайти всередину. Вона так довго стовбичила на порозі, що почала привертати увагу сусідів.

Тяжко зітхнувши, дівчина нарешті схопилася за ручку й увійшла у дім.

На цей раз батьки сварилися на кухні. Роззуваючись, Софія вловила уривки розмови. З того, що почула, зрозуміла, що темою для суперечки стала стара груша, яка росла за гаражем.

– Вона не родить вже років десять, – твердила мама. – На її місці можна посадити горіх.

– А тінь влітку на гараж мені через скільки років твій горіх кидатиме? – репетував батько.

– Навіть слухати цю маячню не хочу. Проводив би ти у тому гаражі хоч десять хвилин на рік, можна було б і посперечатися. А так, – лише час, на тебе, бовдура, витрачаю!

– То не витрачай! Іди якимись справами займися! А то сама роботи не маєш, то мені щось вигадуєш. То грушка тобі заважає, то драбина не там стоїть. А мені, може твій брудний посуд око муляє! І он, в тебе каструлі всі в жирові. У інших хазяйок кухні чисті. А в тебе вічно безлад!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍