Читати книгу - "Потраплянка на заміну, Літа Най"

– Дарлем, – покликала я, але він не почув.

Чи то мій голос був занадто слабкий, чи то його гнів занадто сильний. Тоді я пішла іншим шляхом.

– Азідіам, – прошепотіла я, звертаючись до дракона. – Зупини його, будь ласка.

Не знаю, на що я розраховувала. Це дух-хранитель Дарлема. Створення з частинки самого еміра. У них спільні думки і почуття. Він не повинен був мене слухати, але чомусь послухав. Мій чоловік несподівано відлетів від Тредана, наче його відштовхнули. Трохи похитнувшись, але встоявши на місці, Дарлем сіпнув головою.

– Якого демона, – вилаявся він у простір.

– Дарлеме, прошу, – дивлячись у його очі, протягнула я.

– Це він тебе... – чоловік обірвав себе, не вимовляючи цього слова.

– Я хочу вислухати його, – сказала я, повертаючись до Тредана.

Чоловік так само стояв біля стіни, витираючи кров з обличчя. Здається, йому не так уже й дісталося або він теж швидко регенерував. Хай там як, він зробив кілька повільних кроків уперед і опустився в крісло. Дарлем же підійшов до мене і сів на диван таким чином, щоб спиною частково закривати мене.

– Я не маю до цього жодного стосунку, – спокійно почав Тредан.

Мій чоловік перебив його гучним фирканням.

– Дивно чути це від людини, яка підсунула моїй дружині прикрасу з прокляттям.

– Майже нешкідливим, – закотив очі чоловік.

– Ресторм теж був нешкідливим? – заричав Дарлем. – Розділити еміра з хранителем. До чого ти опустився, Треде.

– Так, я не приклад для наслідування, – роздратовано кинув він. – Не заперечую, я застосував ресторм і ти розумієш для чого. Постраждала б більше твоя репутація, а не ти. І це між нами. Я б ніколи насправді не нашкодив твоїй дружині. Ти ж знаєш мене.

– Я вже не впевнений, що знаю тебе, – втомлено відповів чоловік.

Саме ці слова мов ударили Тредана. Він різко відсахнувся на кріслі й, насупивши брови, дивився на Повелителя. Якийсь час чоловіки мовчали, а потім Тредан махнув головою і відсторонено промовив:

– Щоб ти там не думав, я вирішив повідомити, що не причетний до сьогоднішньої... події. Я достатньо егоїстичний, щоб розуміти, що ти будеш мститися, і не хочу отримати удар за те, чого не робив. І ще, – він трохи зам'явся, але все ж таки продовжив: – Тобі потрібно знайти справжнього винуватця, а витрачаючи свій час на мене, ти наражаєш на небезпеку Олександру.

Наприкінці він на секунду глянув на мене, і я побачила проблиск турботи в його очах. Такий маленький проблиск, але цього вистачило, щоб я повірила чоловікові. На цьому розмову було закінчено: Тредан встав і без прощань вийшов з кімнати.

Дарлем повернувся до мене. Тепер наші обличчя були в десяти сантиметрах одне від одного.

– Я бачу, що ти віриш Тредану, – напівголосно промовив чоловік. – Але тоді дай мені інший варіант, бо я його не бачу.

– Таміорн, – ще тихіше відгукнулася я.

Спочатку чоловік дивився на мене з легкою посмішкою, але коли зрозумів, що я не жартую, різко насупився.

– З чого йому вбивати тебе?

– Може він теж хоче зайняти твоє місце. Тільки діє не так відкрито і прямолінійно, як Тредан.

– Ні, – похитав головою він. – Ми стільки років дружимо, завжди разом...

– І він завжди другий, – підкинула я.

– Ти не знаєш Таміорна як я, – дивлячись мені прямо в очі, сказав Дарлем. З його впевненого виразу я зрозуміла, що він ні краплі не сумнівається в другові.

– Хай буде так, – не стала наполягати. – Я лише сказала, що думаю.

– Тобі потрібно поїсти, – переводячи тему, заявив чоловік.

Він почав підніматися, але я швидко вхопилася за його руку, зупиняючи і повертаючи на місце.

– Не йди, – прошепотіла я. – Мені не хочеться їсти.

– А що хочеться?

Я знизала плечима. Єдине, чого я хотіла, – щоб Дарлем залишився.

– Мені холодно, – опустила очі я, дивлячись на свою руку, яка обплелась навколо його зап’ястя.

Чоловік зрозумів усе без слів. Відкинувши плед, він вмостився на краю дивана і притягнув мене до себе, укладаючи в міцні обійми, і я відчула, як по тілу розливається тепло – його магія. Дарлем розмірено дихав і плавне піднімання й опускання його грудей справляло заколисуючий ефект. Тож я сама не помітила, як провалилася в сон.

Розплющила очі, коли за вікном було вже темно. Поряд щось заворушилось, і мені знадобилося кілька секунд, щоб оцінити обстановку. Дарлем трохи відсунувся, акуратно витягаючи з-під мене свою руку.

– Час повертатися додому, – хрипким від сну голосом кинув чоловік. – Я розпоряджуся подати екіпаж.

Повелитель пішов, і мені стало страшно і холодно. У кімнаті було темно, від чого в кожному кутку мені ввижалися чудовиська. Я ледве стримала скрик, коли вхідні двері відчинилися і всередину зайшла жінка.

– Як ти почуваєшся? – одразу ж поцікавилася Франсіс, наближаючись до мене.