Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

- Драгане. – Чомусь голос дівчини звучав тихо та хрипло.

Вона хотіла допомогти чоловікові, та щось її стримувало, не дозволяючи ступити і кроку. Спочатку, Мира не розуміла, що саме її тримає. Та вже за мить вона побачила його.

Це був чоловік, що в декілька разів за розмірами перевищував самого Драгана. Його очі були червоними і палали безмежною люттю, а голову прикрашали два міцних рога, що важкими спіралями спадали до плечей. Довге волосся було скуйовджене і здавалося ось-ось спалахне вогнем, таким воно було червоним. Все тіло невідомого було покрите дивним чорним плащем. Але Мира була впевнена, що це зовсім не плащ. Тримаючи одну руку із довгими нігтями над Драганом, він безжально дивився на нього, знищуючи лиш одним поглядом.

Здається, що цей демон (інакше Мира не могла його назвати) намагався щось витягнути із чоловіка.

- Не намагайся боротися драконе. Я все одно заберу те, що по праву моє.

Мира здригнулася, адже голос невідомого звучав неначе грім.

- Всі твої близькі вже давно загинули. І Серце цього Острова також моє. Ти лишився сам. Боротися вже немає сенсу. Віддай моє серце і я обіцяю ти помреш швидко.

Продовжував говорити демон.

- Ти його не отримаєш. – З останніх сил опирався Драган.

Невідомий лиш усміхнувся. Але мить, і його чорний плащ розкрився, перетворюючись у могутні крила. Демон схилився над імператором і прошипів йому в обличчя:

- Ти сильний, Драконе. Та навіть тобі не в силах знищити або втримати моє серце. – Він раптом засміявся. – Знаєш, що найкумедніше в усій цій історії, що сховавши мою силу в тобі, вони запечатали твою істинну сутність.

Драган уважно дивився на демона. Здається він розумів усе, що той йому намагається сказати. От тільки Мира, все не могла збагнути, що відбувається.

- Без Серця я не настільки могутній. Так, звісно, звичайні смертні, чи маги мене б не знищили. А от твій Дракон, він би впорався. Але бачиш, вийшло так, що моя енергія заблокувала його. І навіть, якщо я її заберу з тебе, для твого дракона буде замало часу, щоб знову стати на ноги і відродити свою силу. Тому, так чи інакше, але я тебе вб’ю.

Ніби підтверджуючи свої слова, демон знову витягнув руку над Драганом. Сил боротися у чоловіка вже не було і через якусь мить Мира помітила, як із імператора виходить щось жахливе і темне, що повільно протікає через руку і заповнює собою всю сутність невідомого.

Коли демон, нарешті забрав те, що так пристрасно бажав, Драган вже був без тями.

- Нарешті. – Мира бачила як могутні темні крила демона розправляються, і він витягнувши руки, неначе насолоджується тим, що щойно відібрав у Драгана, злісно усміхається.

В цю мить серце Мири стиснулося. Вона не знала, що саме їй відкрилося, та зрозуміла, що це щось дуже лихе і не відворотне. Обличчя від сліз було мокрим, а руки і ноги нестримно тремтіли. Дівчина боялася того, що мало статися. І не дарма.

Насолодившись своєю могутністю, демон простягнув руку над Драганом.

- Тепер я буду правити цією планетою.

І з його долоні потекла темна енергія, що охопила собою імператора. Це був кінець.

Мира прокинулася раптово від власного крику. Дихати було вкрай важко. Тому, дівчина сіла в ліжку, спустивши ноги на підлогу. Сон, що їй наснився, був пророцтвом і щойно вона бачила смерть всіх тих, хто жив на цьому Острові.

Не помічаючи власних сліз, Мира попрямувала до ванної кімнати та тремтячими руками відкрила воду.

Вмившись прохолодною водою вона зазирнула у дзеркало і здригнулася. У відображенні на неї дивилася бліда дівчина з широко розплющеними та нажаханими очима. Це ведіння було жахливим. Ще ніколи вона не бачила нічого страшнішого і моторошного ніж сьогодні.

Повернувшись у кімнату, Мира сіла за стіл. На дворі ще панувала глибока ніч, але заснути сьогодні їй вже точно не вдасться. Тому, взявши аркуш паперу та олівець, дівчина поглянула у вікно. Вдивляючись у непроглядну темряву, Мира подумала про Драгана. Вже минуло більше тижня як він вирушив у похід, а вона неабияк встигла за ним засумувати. Їй так бракувало його теплих обійм і такого ніжного погляду. І як тільки встигла прив’язатися до цього чоловіка за такий короткий час? Та факт залишається фактом, згадуючи його зелені очі, серце Мири налилося тугою та самотністю.

- Як мені тебе не вистачає. – Прошепотівши, Мира почала старанно виводи образи свого ведіння.