Читати книгу - "Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс"

Розділ 18.3

— Маленька негідниця.

— А ще… Це моє вибачення. Ти його приймеш?

У його очах спалахнув вогонь, і він несподівано підняв мене під сідниці, а я обвила його талію ногами, не дуже пристойно, оголюючи, ноги. Охнула, розширивши очі, вдивляючись у його гарячі зорі.

— Гадаю, потрібно ще підкріпити його. Занадто сильно ти ранила моє серце, — промовив він із задоволенням.

Він стрімко поніс мене в протилежну сторону.

— Ми куди?

— Сюрприз.

Ще один? Аллах! Як я вистояти перед ним?

Двері ліфта відчинилися, і він із легкістю завів нас, натискаючи кнопку для вибраного поверху. Поки ми підіймалися, він пригорнув мене й почав осипати поцілунками мою шию.

— Ммм, — застогнала я, коли він засмоктав зону під моїм вухом.

Двері ліфта відчинилися, і я почула звук ключів, а потім двері квартири відчинилися. Затьмареним поглядом я дивилася, як ми входимо до квартири. Двері зачинилися, і я почула, як закручується замок. Микита посадив мене на тумбочку біля входу й зупинився.

— Тебе хочу.

— Взамін вибаченню?

— До чорта з вибаченням. Я хочу тебе, як кохану дружину. Мені, здається, я помру, якщо не поцілую тебе, не обійму. Кожен ранок без тебе просто неможливий. Я злюсь, коли бачу, як інші хлопці дивляться на тебе. В очах темніє, коли тебе немає. Я не можу жити без тебе ні секунди… Ти робиш із мене безумця.

Судомно дихаючи, я шоковано переварювала його слова. «Кохана дружина». Він хоче мене.

Відкинувши всі думки про скромність і те, як ми опинилися в цій квартирі, я запустила пальці у волосся Микити. Не знаю, хто першим нахилився, але тепер ми знову нестримно цілувалися.

У цьому поцілунку не було ніжності, нерішучості. Він був палким, коханим і шаленим.

Забравши руки з моєї талії, Микита почав стрімко знімати з мене пальто. Я зробила те саме з його курткою. Він відсторонився, щоб скинути її, й одразу повернувся. Його поцілунки сповзали до шиї, ключиць, а коли його пальці доторкнулися грудей, я здригнулася і застогнала.

— Зупини мене. Сам не в силі, — промовив він.

Я щиро не розуміла, чому маю його зупиняти. Усім серцем я не хотіла цього робити.

— Не зупиняйся, — відповіла я.

Почувши це, він підхопив мене на руки, пристрасно впиваючись у губи. Я так само відповідала, обіймаючи його за шию.

Відчинилися двері, і я опинилася в горизонтальному стані на ліжку, накрита Микитою.

Завтра мої щоки будуть палати, пригадуючи, що я дозволила собі і йому робити.

МИКИТА

Я, як малий хлопчик, усміхався любуючись мирним сном моєї Бджілки. Те, що між нами сталося сьогодні, не передати словами. Це було водночас так солодко, але й так пристрасно. Я кохав її, а вона мене. З усією гарячністю.

Перебирав між пальцями її волосся, спостерігаючи, як Мелісса обіймає своєю крихітною ручкою мою талію. Прислухався до її тихого сопіння і рівного темпу дихання. Серце стиснулося від ніжності, яку я відчував до неї.

Я покохав її. І навіть якщо це просто закоханість, ми маємо ціле життя попереду, щоб здобути — справжнє кохання.

Але передусім потрібно розібратися з «улюбленими» родичами.

Мимоволі стиснувши її пасмо сильніше, зуби заскрипіли, і вся ейфорія пройшла. Та, лише на мить. Варто було, лише почути, як вона мирно дихає і бурмоче в сні, як буря в серці стихла. Та рішучість збільшилася. Я все готовий віддати, аби вберегти її від жорстокої реальності.

Несподівано пролунав рингтон телефону, і я лайнувся. Якщо це розбудить мою крихітку, хто б це не був, він пошкодує. Швидко глянувши на ім'я абонента, узяв слухавку.

— Максим, якщо це не терміново, тобі капець.

— Завадив виконанню сімейного обов’язку? — запитав він із глузуванням.

— Йди до чорта! — зашипів я, намагаючись не зривати голос. Господи, цей малий із кожним разом ще дужче виводить мене із рівноваги. — Переходь до суті.

— З тобою нудно, брате. Дивися, аби й дружина не нудьгувала, — відповів він, і його тон відразу посерйознішав, мабуть, він почув скрегіт зубів. — Накопав я на цього Джана й дізнався дещо дуже цікаве.

Він зробив паузу. Я глянула на Меліссу, яка досі міцно спала.

— Розповідай.

— Ну, у загальному, він не рідний брат невістки. Точніше, не зовсім. На половину.

По спині пройшов морозець.

— Це як?

— Дуже просто. Його батько був не вірним чоловіком. Це я ще мовчу про його схильності, які зміг відкопати. Вірянин садист-збоченець… — він вимовив це з огидою, і це було взаємно. Навіть не хочу думати про те, що він мав на увазі. — Коротше, коханка народила хлопчика і віддала його батьку за хатинку закордоном і великі гроші.

— Продала, — я додав.

— Так. І що головне, це знають у вузькому колі. Ганьба і все таке.

— Хто ще знає?

— Мелісса не знає, якщо ти про це. Але, звісно, знає сам винуватець події, його бідолашна дружина і старший син. Ну і, напевно, ще пару дядьків.

Отже, Емір знає. Чому ж тоді мовчить?

— І що це дає той факт, що він бастард?

— Те любий братик, що батько йому не приділяє уваги, матері немає, а мачуха його терпіти не може. З братами він також не має найкращих взаємин. Лише конкуренція.

— Маленький хлопчик, позбавлений любові та турботи.

— Точно. Він молодший, за винятком сестри. І його найкращі взаємини — це з нею, — він підкреслив слово «найкращі».

— Куди ти хилиш?

— Туди, що він дуже цілеспрямований хлопчик. Він шукає уваги та похвали від батька. Вірний щур, який може…

— … зрадити сестру заради пряника.

— Точно. Тому мені важко вірити, що він зацікавлений у зустрічі з невісткою через справжню турботу. Він просто щур.

— Я також так, думаю. Добре. Вимикаю слухавку.

— І це все? Ти не хочеш поцікавитися як…

Поклавши телефон на тумбу, я вимкнув слухавку. Якби ще так легко було вимкнути настирливі думки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍