Читати книгу - "В кроці від кохання, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 40

     Емілія.

     Перше місце де зупинилася автівка Марка був іграшковий магазин.

- Вибач, але я нічого не розумію! - промовила я. - Може досить наганяти таємничість?

- Звичайно! - кивнув він. - Сьогодні день Народження Маші і вона нас обох чекає. Тому нам потрібен подарунок! 

- Добре! Подарунок для дівчинки! - з ентузіазмом підхопила цю ідею.

      Навіть сперлася на запропоновану Марком руку, щойно він відчинив дверцята з мого боку, щоб я змогла вибратися з салона його автівки.

- Чому одразу не пояснив? - сердито запитую.

- Подобається спостерігати, як ти червонієш і кусаєш свої губки! - посміхнувся той.

- Он як!? - підпираю руками боки.

- Думав, що після бійки на відпочинку тобі вже нічого не страшно! - шуткує він.

      Зміряла його незадоволеним поглядом!

- Хочу, щоб ти навчилася довіряти мені! - шепоче тихо, зовсім поряд.

     Коли він, ось так, переходить на шепіт, в мене, мабуть, навіть пульс пришвидшується. Нічого не можу з цим зробити. Ось і зараз теж… Варто було йому  наблизитися, і вже серцебиття на максимумі.

     Ловить двері магазину, які занадто широко відчинив хтось з відвідувачів, а я, знову, звернула всю увагу на нього і ледве не отримала стусана пластиковими дверцятами. Та він вчасно встиг.

- Дякую! - починаю червоніти. Мої щоки завжди заливає яскрава фарба, варто відчути себе ніяково.

- Будь ласка! - відповів і ми вдвох опинилися у великому приміщенні дитячого магазину. 

- І навіщо Вам моя довіра, пане шефе? - переходжу на глузливий тон. 

- Бо ти моя помічниця, як без цього. - включається в цю гру.

- І Вас не бентежить, що на фірмі базікають про мене? - зупиняюся і дивлюся прямісінько йому в очі, нахиливши голову трішки на бік, наче чекаю на  реакцію молодого чоловіка.

- Про що саме? Я не збираю плітки!

- Буцімто я коханка генерального! - відповідаю Марку.

- Ні! Що за нісенітниця! - посміхається. - Бо по-перше, це неможливо, а по-друге, я знаю правду! Кому взагалі до голови прийшла така безглузда ідея?

- Яка різниця! - знизую плечима. 

- Уявляю вираз на обличчі в цієї особи, коли дізнається чия ти донька! - припускає він.

- Я не хочу, щоб про це хтось взнав! - чесно відповідаю Марку. - Батько обіцяв, що подбає.

     Відвертаюся від нього. І тут помічаю великого рожевого ведмедика. Такий м’якенький та гарний. 

- Може ось цього малюка? - показую пальцем на чималу іграшку. 

- Симпатичний! - погоджується Марк і підхоплює здорованя. - Ходімо до каси. 

- Отже, ти хочеш досягнути чогось в житті сама, без гучного батькового прізвища? - припустив він.

- Так! - скромно киваю. 

- Освіту сама собі обрала? - випитує той.

- Не зовсім. - сутужно зітхаю. - Вірніше, це був компроміс. Я гарно навчалася, а батько дозволяв мені приділяти час моєму хобі.

      “Навіщо я вибовкала зараз йому все?”

- Настільки гарно, що здала екстерном екзамени і закінчила раніше? 

- Лише останній рік… - здивовано відповіла.

     “Звідки така обізнаність?”

- То чим ти полюбляєш займатися? 

     “А от і питання, на яке зовсім не хочеться давати відповідь! Навіть не так! Якщо я зараз відповім, Марк швидко здогадається хто я, та поскладає геть усі пазли!

      А що якщо, його фраза щодо довіри має зовсім іншу суть - приспати мою пильність, вивчити мене, щоб потім використати у власних інтересах… Чому ні? Що я знаю про нього, окрім того, що він син ліпшого товариша та партнера мого БАТЬКА!

     Вибач, друже! Але поки я не дізнаюся про твої справжні наміри щодо мене, обережність ніхто не відміняв!”

 

      Марк.

     Невже, я такий страшний, що викликаю в неї такі емоції. Її тіло наче кричить, - “Будь на поготові! Обережно! Контролюй себе!”

    Ось і зараз, варто було Емілії хоч трішки розслабитися біля мене, як знову увімкнувся той “контроль”. І все! З неї зайвого слова не витягнеш.

      А мені справді цікаво чим вона любить займатися? Що її цікавить? Що приносить їй задоволення.

    Вона така різна. Тоді на вечері з батьками, вона намагалася здаватися вибагливою батьковою донечкою, яка отримує все з тарілочки з золотою облямівкою. То був лише образ, який одразу затріщав по всім швам. 

     І розбещеною дівчиною, яка, наприклад, як варіант таким чином висловлює свій протест суворому батькові, теж уявити її не можу. 

     Вибачте! Ну яка розбещеність, коли вона червоніє кожен раз, варто мені наблизитися до неї трішки ближче.

     Отже! Ось вона справжня. Зараз і біля мене. Коли не треба більше нікому нічого доводити. Коли подалі від батька і його правил, звичок та уподобань. Коли намагається сама досягнути чогось у цьому житті. 

     Звичайно, таким дітям, як вона і легше і складніше одночасно. Єдина донька заможного татка, який аж занадто опікується нею. Вірніше - контролює кожен крок! Намагається виховати скромну та хорошу дівчинку. 

      Та вона не виросла пасивною, не зламалася під тиском такої “батьківської любові”! Не чекатиме до останнього, коли за неї вирішать все! Вона має свій характер, свою мету, свої погляди, свою мрію та прагне до незалежності! І такою вона мені подобається ще більше!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍