Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"

Терор, що сам себе вів до поразки

Масовий терор тривав аж до кінця 1938 р. У вересні 1938 р. в одному лише Ворошиловграді розстріляно щонайменше 1016 чоловік[1204]. У Донецьку 70 чоловік розстріляно 5 вересня 1938 р., 332 – 5 жовтня, 295 – 10 жовтня, 336 – 14 жовтня, 237 – 14 листопада, 134 – 17 листопада, 84 – 19 листопада. На цьому список не закінчується[1205]. 19 грудня 1938 р. С. А. Громов, сорокатрирічний шахтар з Амбросіївки, був заарештований і розстріляний того самого дня[1206]. Цей перелік можна продовжити, ad nauseum, аж поки знудить, до безкінечності.

Наприкінці 1938 р. Сталіну та його поплічникам стало ясно, що не можна й далі вести терор такими темпами, інакше буде винищений увесь народ[1207]. Сталін і Молотов у 1937–1938 рр. підписували накази про розстріли в шалених кількостях[1208]. Досі не з’ясовано, чи Москва санкціонувала кожен розстріл, чи ні, хоча великий терор 1936–1938 рр. був масовою кампанією, що спрямовувалася з Москви. Вона спонукала таємну службу та всіляких «мисливців» шукати тих ворогів, видавала їм «ліміти» по областях і республіках і санкціонувала зустрічні плани цих територій, що горіли завзяттям перевищити ці «ліміти». У Донецькій області (яка 1938 р. була поділена на Сталінську та Ворошиловградську області), первісний «план» перевиконано у п’ятнадцять разів[1209]. Якщо це свідчення правдиве, тоді з липня 1937 до кінця 1938 р. тільки в українській частині Донбасу розстріляно щонайменше п’ятнадцять тисяч чоловік.

Було щонайменше два фактори, що вели терор до поразки. По-перше, Сталін майже не стримував ескалації терору. З 1933 р., часу гострої внутрішньої кризи і воєнної загрози із Заходу й зі Сходу, він лише «сприяв полюванню» на «ворогів народу». Його настанови часто були доволі загальними, що давало змогу виявити певну ініціативу на місцях. Коли ж він віддавав чіткі накази (відомо принаймні про один випадок — липневі накази 1937 р.), таємна поліція і «мисливці на ворогів» ревно хапалися виконувати їх.

У такій важливій операції чаїлася внутрішня небезпека. Наприклад, у таємній службі дехто опирався кампанії масового терору. Тому Сталін усунув Ягоду, а згодом звелів його розстріляти. На пленумі ЦК в лютому — березні 1937 р. були обговорені такі доповіді: «Уроки шкідництва, диверсій і шпигунства японо-німецько-троцькістських аґентів у НКВС», «Уроки шкідництва, диверсій і шпигунства японсько-німецько-троцькістських аґентів у народних комісаріатах важкої промисловості та шляхів сполучення»[1210]. Наприкінці 1930-х років понад двадцять три тисячі службовців НКВС були репресовані за опозицію терору[1211]. Звісно, як і під час великого перелому (прискореної індустріалізації та масової колективізації), Сталін, щоб утриматися при владі і забезпечити втілення в життя своєї політичної лінії, віддавав перевагу надмірностям, а не поміркованості. Як і 1930 р., коли перелом уже відбувся, в разі невдачі він міг би перекласти відповідальність на інших.

Таким чином, багато вірних енкаведистів, які доклали стільки зусиль, тероризуючи країну, самі стали жертвами сталінського терору. Ось як зникали керівники українського НКВС: Балицького заарештовано в липні 1937 р. і розстріляно в листопаді[1212]; Леплевського заарештовано у квітні 1938 р. і розстріляно в липні[1213]; Успенський, боячись арешту, безслідно зник у жовтні 1938 р., однак згодом, 1941 р. його таки зловлено і розстріляно разом з дружиною[1214]. У Донбасі багатьох працівників НКВС, починаючи з Іванова й Соколинського, репресовано як польських і німецьких шпигунів[1215]. У листопаді 1938 р. Сталін усунув Єжова, і в лютому 1940 р. його розстріляли як шпигуна. Тоді (цитуючи відомого проектувальника у радянській авіації — Яковлева) Сталін сказав: