Читати книгу - "Як розлучитися з відьмою, Ольга Соболєва"

- Навіть не хочу знати, звідки тобі про нього відомо, - скривилася Лідія.

- Правильно, - стримано посміхнувся чоловік та провів співрозмовницю прямісінько через кущі.

Вони опинилися в одному з коридорів живого лабіринту. Виявилося, що в багатьох місцях рослини тільки виглядали щільними, а насправді легко піддавалися. Не минуло й п’яти хвилин, як пара вийшла біля лавки з невеличким ліхтарем. Найцікавіше, що відкритого ходу туди не було. Тобто з усіх чотирьох сторін їх оточували високі кущі лабіринту.

- Як зручно, - зі скептицизмом пробубніла дівчина.

- Ти навіть не уявляєш, - занадто весело відповів герцог. За що отримав ще один уїдливий погляд. – Що?

- Давай виправляй свою помилку та поверни мене на бал, - насупилася Лідія.

- Невже так хочеться туди повернутися?

Дівчина знизала оголеними плечима, чим знову привернула увагу до свого тіла. Якось дивно зітхнувши, Раймар сів на лавку й наказав дівчині стати прямісінько перед ним. Та мовчки з підозрою косилася на нього. Тому герцогу нічого не залишалося, як притягти Лідію до себе силоміць, схопивши за край спідниці.

- Ей! - обурилася вона.

- Не крутися, - попередив чоловік, - а то взагалі залишишся без сукні.

- Ти не посмієш! – фиркнула дівчина.

Але у відповідь почула занадто вкрадливе:

- Не провокуй, відьмочко.