Читати книгу - "Американські боги"

— Все одно влаштуй мені сьогодні поминки. Посади мене за стіл, і влаштуй мені пиятику на пам’ять. Ти вбив мене, Тіне, і хоча б це ти мені винен.

— Я не вбивав тебе, Свіні-Вар’яте, — це двадцятка, думав Тінь. Двадцятка на квиток з цих місць. — Тебе вбили холод і випивка, а не я.

Йому ніхто не відповів, і до кінця подорожі в машині запала тиша. Тінь запаркувався на задньому дворі, вивіз каталку з катафалка і доставив Свіні до моргу. Незграбно, ніби телячу тушу, перекинув тіло на прозекторський стіл.

Прикрив труп невідомого простирадлом і залишив його там, поклавши поряд папери. Поки він піднімався сходами, голос почувся іще раз. Здавалося, ніби десь у далекій кімнаті тихо говорить радіо:

— Що випивка і холод могли мені зробити, а, Тіне? Мені, чистокровному лепрекону? О, ні, мене вбили не вони, мене вбила втрата золотого сонечка, Тіне, вона вбила мене, і тепер я напевне мертвісінький, так само напевне, як те, що вода мокра, дні — безкінечні, а друг завжди зрештою підставить тебе.

Тіні хотілось зауважити, що це — доволі гірка життєва філософія, однак зрештою виснував, що, напевне, смерть дуже сприяє згірченості.

Він піднявся до будинку, де жінки середнього віку накривали миски целофановою плівкою, а сковорідки зі смаженою картоплею і каструлі з макаронами та сиром — кришками.

Пан Ґудчайлд, чоловік спочилої, припер пана Ібіса до стіни і скаржився, що так і знав, що ніхто з його невдячних дітисьок не приїде, щоби востаннє вшанувати свою матір. Він снував по кутках і чіплявся до людей з одним і тим самим напучуванням: яблучко від яблуні недалеко падає. Яблучко не падає далеко від яблуні.

Увечері Тінь накрив стіл для ще однієї особи понад тих, хто мешкав в домі. Він поставив по склянці біля кожної тарілки, а посеред столу — пляшку «Джеймісон Голд». Найдорожчий ірландський віскі з асортименту місцевої алкогольної крамнички. Після того, як вони добряче повечеряли тим, що залишили в їхньому холодильнику жінки середнього віку, Тінь щедро налив до всіх склянок: своєї, Ібісової, Шакалової і до склянки Вар’ята Свіні.

— Мені однаково, що він сидить на каталці в підвалі, — почав Тінь свій тост, поки наливав, — мені однаково, що він згниє в безіменній могилі. Сьогодні ми питимемо до нього і влаштуємо йому тризну, якої він хотів.

Тінь підняв склянку і звернувся до порожнього місця за столом:

— Я бачив Вар’ята Свіні живим тільки двічі. Першого разу я подумав, що він — фактурна задниця, в якій сидить чортяка. Вдруге я зрозумів, що він — повний довбойоб, і я дав йому грошей, щоб він міг вбити себе. Він показав мені фокус з монетами, хоч я і не пригадую, як він його втнув, наставив мені синців і стверджував, що він — лепрекон. Земля тобі пухом, Вар’яте Свіні.

Тінь сьорбнув віскі, і відчув, як димний присмак тане у нього в роті. Інші двоє випили до порожнього місця за столом мовчки.

Пан Ібіс добув з внутрішньої кишені записника, перегорнув кілька сторінок, поки не знайшов потрібну, і зачитав короткий конспект життя Свіні.

Відповідно до записів пана Ібіса, кар’єра Вар’ята Свіні почалася десь зо три тисячі років тому, коли він охороняв священну скелю на малій ірландській галявині. Пан Ібіс розповів їм про любовні походеньки Свіні, про його ворогів, про його безумство, яке давало йому чарівні сили («пізнішу версію цієї оповідки переповідають і досі, хоч її сакральну природу її правдивість, як і більшість строф, люди давно розгубили»), про поклоніння і пошану в його рідній стороні, які поволі переросли у святобливу повагу і, зрештою, в захват. Він розповів їм історію дівчати з Бентрі, яке приїхало до Нового Світу і принесло свою віру в лепрекона Вар’ята Свіні з собою, бо хіба ж не його вона бачила тієї ночі біля ставка, хіба не усміхнувся він їй, і хіба не покликав, назвавши її істинне ім’я? Вона стала біженкою і прибула на кораблі, забитому людьми, які спостерігали з розпачем, як посаджена картопля перетворювалась на чорну гниль, і які бачили, як їхні друзі і кохані вмирали голодною смертю, і які мріяли про землі, де зможуть досита попоїсти. Дівча з затоки Бентрі мріяло також про місто, де зможе заробити достатньо грошенят, щоб і її родина змогла приїхати сюди, в Новий Світ. Багато ірландців, які приїздили до Америки, називали себе католиками, хоч і не мали ані найменшого уявлення про катехизм, зате вони мали уявлення про Жінку з пагорбів, про банші, яка приходила і завивала під стінами хатин, куди скоро прийде смерть, вони добре знали про Святу Бригітту, що колись була однією Бріджит із двох сестер, і всі троє вони були Бріджит, і всі були однією й тією самою людиною, вони добре знали історії Фінна, Осіна, Лисого Конана, і знали про лепреконів, маленький народець. І хіба не жартівники були ірландці — адже лепрекони в ті часи були найвищими з усіх мешканців пагорбів.

Усе це, і навіть більше розповів їм на кухні пан Ібіс тієї ночі. Його тінь на стіні розтягнулась і нагадувала пташину, і чим більше віскі перетікало з пляшки до склянок, тим більше Тіні здавалось, що це якийсь болотяний птах з довгим і вигнутим дзьобом. Десь посеред другої склянки Вар’ят Свіні почав додавати деталі і виправляти неточності у розповіді пана Ібіса («...То була збіса гаряча дівка, її цицьки білі, як молоко, іскрились веснянками, і соски були такого світанково-рожевого кольору, ніби схід сонечка того дня, коли мене вже до полудня вирубає, але до вечора я буду знову готовий до подвигів...»). Тоді Свіні, розмахуючи руками, спробував пояснити історію ірландських богів, як ті хвиля за хвилею приходили то з Галлії, то з Іспанії, і з кожного блядського місця, звідки могли прийти. І кожна нова хвиля богів перетворювала попередніх на тролів і фей, перетворювала кожнісіньку блядську істоту на фею, поки не приперлась Свята Матінка Католицька Церква власною персоною, і тоді вже у жодного паршивого божка не було вибору: їм всім довелося поставати феями, святими чи мертвими королями.

Пан Ібіс протирав окуляри в золотій оправі, сварився вказівним пальцем і пояснював, добираючи слів ще ретельніше, ніж зазвичай (тільки його інтонація і краплинки поту, що поблискували на чолі, хоч в домі було погано натоплено, підказували Тіні, що пан Ібіс сп’янів), що він