Читати книгу - "Таємне джерело"

лісі сам Дмитро під час своєї сповіді. Правда, він усе брав на себе. Та надто красиво говорив, дуже докладно і правильно. Це були не його слова, не його думки і висновки. Ви пречудово промили мізки хлопцеві, Вікторе Григоровичу.

– Я? Промив мізки? – Старий розправив плечі. – Не розчаровуйте мене остаточно, Ігоре Степановичу. Я ставлюся до вас із великою симпатією, особливо після того, як ви зробили, без перебільшення, логічні та блискучі висновки з нібито розрізнених фактів. Ви на своєму місці, Князевичу, ця система часто робить ставку на кращих. Але ви не знаєте чи не відчуваєте, що воно таке – справжнє промивання мізків.

Начепивши окуляри, Рогоза взяв зі столу газету, пробіг шпальту очима.

– Ось, берімо перше-ліпше. Читаємо. – Він кахикнув. – «Ганна йшла сільською вулицею, з насолодою вдихаючи п’янку свіжість ранкового повітря. Поспішала. А ось і корівник». – На цьому реченні професор наголосив, глянув на Ігоря поверх окулярів, читав далі: – «Дівчина вже вкотре пригадувала той день, коли вперше прийшла сюди працювати. Ганна відразу захопилася новою справою. Робота біля худоби – ось до чого дівчина йшла від початку свого зрілого життя. Мала до тварин свій, особливий підхід. Тому і продуктивність корів у її групі почала зростати». Як вам це покликання – працювати в корівнику?

– Хтось же мусить…

– Правильно! – легко погодився Рогоза. – Всякий труд у пошані, таке гасло розвиненого соціалізму. Це написано про дівчину, котра не може вступити в інститут уже з другої спроби. І більше спроб не робитиме, бо батько в неї – алкоголік, а мама – інвалід, із цукровим діабетом, двоє сестричок, неповнолітні. Вся компанія живе на Ганнину платню – на те, що лишиться, бо якщо не дати потрібну кількість грошей татусеві, він щось винесе з хати та ще й поб’є мамцю. Думаєте, до цього є комусь діло? Скільки таких історій, знаєте? Знаєте, Ігоре Степановичу, кому, як не вам, знати це. Але їх у газеті не напишуть, бо в нас, у країні розвиненого соціалізму, таких соціальних виразок нема та бути не може! Зате напишуть інше – про делегацію Ліги соціалістичної молоді Японії, члени якої заперечують факт ведення бойових дій в Афганістані. Знаєте, який у них аргумент, у соціалістичних японців? Ніхто з нашої делегації під час поїздки до ДРА не постраждав! Де ж тоді був Дмитро Ярчук? Хлопець, котрому, як ви слушно згадали, не виповнилося навіть дев’ятнадцяти років…

Уже не приховуючи огиди, Віктор Рогоза жбурнув газету на підлогу.

– Ярчук узяв усе на себе, – глухо промовив Ігор. – Це я озвучив… словом, там, де запитали, там і озвучив. Акуратно зашитий шрам – одна з підказок. Про зустріч зі мною він попросив через Марію – ще одна. Знаєте, професоре, ми з вами ходили не так уже далеко від істини під час нашої останньої розмови без протоколу. Агата Крісті, «Східний експрес». Співучасниками вбивства негідника виявилися всі пасажири поїзда. Тут приблизно така сама історія. Джерело Святої Варвари – ще одна підказка. Я був там, я бачив його.

– То й що?

– Ярчук говорив – сам проникав за периметр, аби набрати води й додати в неї потім отрути. Труїли воду ви, Вікторе Григоровичу. Підозрюю навіть, що весь план, уся задумка – плід розуму вченої людини. Кудімов теж знав про все, у нього – колеса. Без транспорту дві перші жертви сюди б не потрапили, а випадкових людей ви не залучите. До того ж Кудімов – це цінний порадник у плані приховання слідів злочину.

– А зараз ви про що?

– Руки, Вікторе Григоровичу. Чисті руки всіх трьох. Тільки медик напевне вирахує, що на руках лишаться сліди, котрі допоможуть експертам визначити місце перебування жертв. Одяг – то зовсім інше, матеріал на одежі не завжди дає такі підказки. Одяг може тертися об що завгодно, не захищені нічим руки – зась, як кажуть. Ну, а вода… Один раз Дмитро ще міг прослизнути за периметр і вийти непоміченим. Але, виглядає, ризикувати треба було раз по раз. Значить, води було досить десь в іншому місці. Хто займається цілющою водою? Тільки цілителька. Баба Галя, Дорош Галина Таназіївна. Так чи ні?

Старий відповів не відразу. Узяв окуляри за дужку, покрутив у руці, віддавшись цьому процесу цілком, перевів погляд із них на Князевича, підкреслено акуратно поклав назад.

– Знаєте, якби не вона… Не скажу вам, Ігоре Степановичу, ні «так», ані «ні». Доведеться признаватися, без цього ви геть нічого не зрозумієте. Можете під протокол, викликайте, кого там слід, ведіть, куди треба, мені однаково. Так само як байдуже було Дмитрові, коли, з ваших же слів, хлопець швидко брав усе на себе. Ви його розкусили, розкрили тут уселенську антикомуністичну змову в рамках одного окремо взятого села… Тільки мені ще простіше брати все на себе. Слідство ще переживу, суд – навряд. Мені лишилося півроку, і то в кращому випадку.

Сягнувши до кишені штанів, Рогоза витяг охайно складеного білого, з коричневою лямівкою носовика, приклав до рота, видав горлом звук, наче набирав слину, простягнув хустку Ігореві, показуючи результат.

Біле стало вологим і рожевим. Навіть густо-рожевим.

– Діагноз поставили якраз п’ять років тому. – Старий говорив спокійно, ніби розповідав не про смертельну хворобу, яку ніде на планеті так і не навчилися повноцінно лікувати, а про звичайний нежить. – Дали дев’ять місяців, максимум – одинадцять. Це – одна з причин, чому я переїхав сюди. Не хотів помирати в убогій лікарні, у нас професори помирають в одних лікарнях зі слюсарями, в однаково свинських умовах. Хотілося упокоїтися на свіжому повітрі, подалі від… самі розумієте. Мене особливо ніхто не тримав, причини теж пояснювати не треба, хоча коли скоро помреш, можна казати цій владі все, на що вона заслуговує. Але Бог із ними… Коли познайомився тут із Кудімовим, зрозумів, що ми однодумці, та розговорився, він порадив сходити до баби Галі… Галини Таназіївни. Втрачати нічого, пішов просто з цікавості. Я вчений, не вірю в усяке таке…

– Виходить, повірили?

– Бо випробував на собі. Тоді до джерела вже масово не ходили, за цим стежили спеціальні люди, хоч парторга тутешнього візьміть. Але баба Галя в силу роду своїх занять стежку туди не забула. Мала воду, почала мені давати вкупі з різними настоями. Завдяки цьому я не помер тоді, коли мусив. Вода від святої Варвари подарувала мені зайвих п’ять років життя. – Рогоза знову помовчав, цього разу вивчаючи чисто вимиту підлогу. – П’ять років – досить велике відтермінування. Все одно час настає, але не так хутко. Якщо