Читати книгу - "В нетрях Центральної Азії"

мені давали лами печер, л в кращих випадках старшина; тому за точність і правдивість пояснень я ручатися не міг. Я робив навіть грубі зарисовки інтересних фігур, записуючи пояснення лам, бо сподівався, що спеціалісти в Ермітажі розберуться в тому, що їх зацікавить. Цей матеріал доповнював ті предмети, рисунки і рукописи, які я хотів придбати в печерах і повезти з собою.

Огляд цієї групи печер зайняв цілий тиждень, причому два рази мене супроводив Лобсин, який, навперемінно з хлопцями, стеріг нам стан і ганяв на пасовища тварин. А вечорами — сутеніло вже о 6 годині вечора — я домальовував ескізи фресок і фігур, часто з допомогою кого-небудь з лам. Лами розглядали наші товари — мануфактуру, дрібні речі для культу та для хатнього вжитку, відбирали все, що хотіли б купити, і домовлялися про ціну.

На дерев'яних полицях лежали згортки рукописів різної довжини і товщини.

Після цього старший лама повів мене в одну з камер, що була замкнена, і показав мені рукописи й книги, які погоджувався продати або, вірніше, проміняти на наші товари Місце зберігання рукописів було в одному з верхніх поверхів печерних галерей і не в камері, повітря якої через двері обмінювалося б з зовнішнім, а в такій, в яку можна було б проникнути, лише поминувши три камери одну за одною, тобто аж в глибині печер, де повітря на протязі століть не освіжалося і мало в собі тільки вологу, що збереглася з часу спорудження печер близько 1000 років тому, як запевняв старший лама. Він казав, що таке тримання стародавніх рукописів при не змінних умовах температури і вологи, при від сутності денного світла потрібне для того, щоб вони добре збереглися. Найголовніше сховище він мені навіть не показав, а привів у невелику темну залу, де на дерев'яних полицях лежали сувої рукописів різної довжини і товщини, які, очевидно, відібрав з головного сховища сам старший лама і пропонував для продажу. Само сховище, як розповідав старший лама, складається з п'яти великих, цілком сухих кімнат, в які ніколи не просочується вода, завжди буває однакова прохолодна температура. У кімнатах на простих дерев'яних полицях, на деякій відстані від стелі, підлоги і стін, лежать сувої рукописів у певному порядку. У сховище лама ходить зрідка і тільки рано-вранці в тихі дні, причому послідовно спочатку в першу ззовні камеру, де чекає кілька хвилин, протягом яких виголошує певні молитви, потім у другу з таким самим вижиданням і, нарешті, в останню, де також чекає деякий час, не доторкаючись до рукописів.

— Ці правила вижидання, — сказав лама, — встановлені з давніх пір, щоб людина встигла звільнитися від теплого або холодного повітря і вологи, які несе на своєму одязі і на собі, а також від поганих думок.

— То як же ти заходиш? — спитав я його. — Адже в камері темно?

— Я несу з собою маленький ліхтар, з тих, якими у нас користуються в свята нового року. Він з промасленого паперу з написаними на ньому тушшю молитвами, які треба прочитати в кожній камері, щоб відігнати злих духів, які намагаються проникнути разом зі мною в сховище благочестивих думок і величних висловів Будди.

Я скористався з нагоди і сказав, що можу продати йому маленький ліхтар із стеклами, які не можуть зайнятися і викликати пожежу в сховищі, як промаслений папір, і підпалити сухі сувої рукописів, небезпечні в пожежному відношенні.

— А що горить у цьому ліхтарі? — спитав лама.

— Тверда біла горюча речовина, що називається стеарином, яку у нас роблять з баранячого сала, — пояснив я йому. — Воно не спливає, не марає рук, як сало китайських свічок, не проливається, коли несеш ліхтар у руках, як олія в світильниках, що горять перед зображенням Будди у ваших кумирнях.

Лами ще ніколи не бачили російських стеаринових або воскових свічок. Їм стеаринові більше сподобались і вони зраділи, що я можу продати, вірніше, обміняти на рукописи, півсотні таких свічок. Слід зазначити, що я — відповідно до попиту монгольських і китайських покупців — возив із собою стеаринові свічки і не звичайні тонкі та довгі відомої у нас фабрики Жукова, а більш короткі і товсті, що використовувались для ліхтарів у залізничних вагонах, а для монгольських кумирень також товсті церковні воскові свічки і маленькі парафінові, що виготовляються для дитячих ялинок.

У двох великих тюках рукописів, які мені принесли для обміну, виявилось таке: китайські — кількох династій, монгольські, тібетські, санскритські, тюркські, в тому числі кілька уйгурських у вигляді невеликих книжок, центральноазіатські та брамінські. Тому що рукописи були різного походження і віку, деякі з них мали папір різної якості, товщини і навіть кольору і являли собою товсті і тонкі сувої різного формату. Всі вони писані тушшю названими вже різними мовами, деякі мали відбитки якихось печаток, інші були сувоями, які потрібно розгортати, щоб читати їх зверху вниз і одні справа наліво, другі, навпаки, або по горизонтальних рядках. Один сувій являв собою, з одної сторони, центральноазіатський брамінський рукопис, а з другої — китайський, але чи були вони однакового змісту, тобто чи китайський був перекладом брамінського, — лама не міг сказати. Попалося кілька рукописів, які мали форму книжок, можливо, друкованих, а не рукописних, а один довгий і вузький аркуш був відрізком листа якоїсь пальми, заповнений санскритськими письменами.

Старший лама заявив, що всі рукописи — в більшій або меншій мірі — стародавні. Доводилося вірити цьому, бо перевірити я не мав можливості через незнання; а Лобсин міг лише підтвердити, що серед них є монгольські, тібетські і, крім того, на різних незнайомих йому мовах. Колір і якість паперу, характер сувоїв підтверджували їх неоднаковий вік. На доповнення до рукописів лама запропонував нам кілька китайських шовкових хусточок з фігурами і написами, кілька паперових і шовкових картинок у вигляді згортків з дерев'яними лінійками вгорі і внизу, щоб зручніше було розгортати і підвішувати на стіні. Це були картинки буддійського культу. Загалом все, запропоноване нам старшим ламою в обмін на матеріал для ламського вбрання, релігійні і побутові об'єкти і згортки з стародавніми рукописами та картинками, становило лише діва не дуже важких в'юки, а ми мусили віддати за них шість добрих в'юків. Дрібні дерев'яні, металеві і глиняні фігурки божеств і героїв, а також мої рисунки фресок складали ще один невеликий в'юк. Загалом же я ніяк не міг поручитися не тільки за вигідність обміну в тому розумінні, що він покриє наші затрати товарами, роботою і