Читати книгу - "Жлобологія"

Кабінету Міністрів України. Автор книг «Контакт четвертого рівня», «Як правильно сісти в куток/Не думая о медведе», «Тремтячі еліти» та ін.

Жлоби і забужани

Слово «жлоб» почув уперше в дитинстві, в 60-х роках, у Луцьку. Але що воно таке насправді, тоді було невтямки. Якщо хтось із дітей не хотів чогось дати, то йому казали: «Ти шо, жидиш мені?» Означало те саме, що й «жлобитися». «Ти шо, жлобишся?»

«Ти шо, забужан?» — ще один варіант питання до скупої, жадної людини. Забужани — це українські переселенці з-за Бугу, з Польщі, депортовані по війні в рамках сумнозвісної операції «Вісла». Вони були хазяйновитими і працелюбними, але їх вигнали з власних осель, тож цим «нетутешнім» була притаманна заощадливість і скупість.

Усі ці забужани інколи для нас жлобилися і жидили нам. Тобто три поняття за своїм значенням були тотожні і функціонували паралельно, позначаючи людську скупість, ощадливість, економність або й обмеженість. Однак слова «жидиш» і «забужан» з плином часу вийшли із вжитку, вмирали разом із носіями цих термінів. А поняття «жлоб» — лишилося як узагальнювальний носій цього функціоналу.

Жлоб — це такий ходячий когнітивний дисонанс.

Він марудиться, його не вгамуєш, і всі довкола йому винні. Когнітивний дисонанс — це нерозв’язне протиріччя, яке дріб’язкова людина хоче в собі «заглушити». І виникає дратівлива примітивна агресія до себе і всього світу.

Жлоб — це онтологічна антипрометеївська криза, вічний конфлікт Дебілосу і Космосу. Кажуть, у Прометея був брат Епіметей. Перший марнославний тупий жлоб, від якого й почалися всі нещастя на землі. Бо не послухав брата і злигався з Пандорою.

У разі нашого зіткнення зі жлобством теж виникає когнітивний дисонанс, невідповідність отриманого й очікуваного. Тож без нас жлоби існувати не можуть.

Із плином часу поняття жлобства розширилося і набуло сучасних категоріальних ознак. Сьогодні людина-жлоб — це не лише та, яка має обмежений лексикон, невихована, неосвічена, некультурна, неохайна. Основна складова її характеру, поведінки — скупість, емоційна й, умовно кажучи, товарно-бартерна чи навіть фінансова (бо про фінансову за часів Радянського Союзу не йшлося).

Жлоб сьогодні — це ще й демонстративна закритість, відчуженість. І головне — певна погорда з того, що ти такий особливо дурний. Людина зі спеціальними ідіотськими потребами. Коли вони втямлять що до чого, то теж почнуть боротися за свої права.

Жлобство і психологічний захист

Людина обмежена завжди намагається зробити власні вади своїми ж пріоритетами. Це на Заході вже навіть тренд.

Часто собі шукають психологічного захисту саме в тій царині, від якої найбільше клопоту. У дитячому віці підлітки, яких ровесники заганяють у роль блазнів, це роблять своєю маскою, роллю. Блазнювання стає головною ознакою статево-рольової поведінки. І таким чином ці люди навіть досягають певного визнання в рамках ницої ролі.

Жлоб, якого так назвали, не відмовляється від свого жлобства. А починає плекати його і, врешті, досягає певної внутрішньої стабільності. Він себе ідентифікує з такими самими, і можна вже говорити про спільноту, в якій культивуються засадничі жлобські поняття: « ...ты с какого района?».

Нарешті, жлоб розуміє, що таких, як він, — мільйони. І це — його мить тріумфу.

У нас, мудрагелів, києвоцентричне мислення. Ми тут думаємо, що за Києвом живуть такі самі люди, хіба що гірше вдягнені. А вони цілком інакші, ці тубільці, аборигени й автохтони. Непогані, нетверезі і немудрящі. У їхній ойкумені віками жодних істотних змін не відбувається. І коли вони бачать нас із вами, нетутешніх, то думають: «...ото городські багаті жлоби, щоб їм...» (Сміється. — Упоряд.) А ми ж лишень перебуваємо в іншій, суміжній системі координат, цілком незрозумілій цим людям.

Ми — криві дзеркала один одного.

Жлоб і система

Люди виділяють надтонкі запахи — феромони. Це непомильна інформація для близьких до природи натур. І на тому феромонно-бджілковому рівні жлоби один одного швидше розуміють, бо вони — істоти невибагливі. На відміну від складніше скроєних, рефлексуючих людей.

Що простіша людина ментально, то легше їй знайти собі партнерів і спільників. Люди, які мислять, завжди мають із цим проблеми, головний мозок заважає спинному.

Жлоби — це такий прошарок населення, який зоологічно краще пристосований для виживання. Тож цей вид людей базовий, тектонічний і для українського суспільства архетиповий.

Якщо у тематичних словниках пошукати, у розмовній і діалектній лексиці, в арґо, в різних жаргонах і сленґах, то виявимо, що жлоби існують у найрізноманітніших українських субкультурах.

Однак будь-яка субкультура з погляду тих, хто говорить про Її Величність Культуру як таку, є жлобською. Що, власне, теж є жлобством. Ті, хто узагальнює, — найбільше й спекулюють. Методологічна хиба в самому підході, коли виділяємо і критикуємо явище, яке є інтегральною частиною певної системи. Шукаємо йому гідну антитезу. Проте ця антитеза буде так само дурною.

Козак і рогуль

Колись на мелодію Yellow River співали: «Жовтий ровер, зелений руль...Жовтий ровер купив рогуль!» Галичани як офіційні захисники національної ідентичності завжди пильно стежили за невідповідністю змісту і форми (Усміхається. — Упоряд.). Слово «рогуль» нібито щиро львівське за походженням, а славнозвісний львівський рогуль — начебто такий кумедний локальний персонаж. Однак рогуль — це ще й слово з сильним польським контекстом, як і «когут» (як було зі словами «забужан» і «жидиш»). Таке діалектичне заперечення заперечення. Те саме в різних культурах і контекстах має не однакові значення. Спробую пояснити через такий синонімічний ряд: рогуль-когут-козак. Для порівняння, в Польщі козак — еквівалент батяра, це по суті лайливе слово. Козак — то хуліган, лайдак, розбишака, зокрема і в описах польських письменників. Тоді як в Україні козаки мають взірцево-лицарську репутацію. Хоча теж здебільшого висмоктану з письменницьких пальців.

Варто звернути увагу і на фонетику цього слова. Поняття дуже спресоване. Наша мова відкритіша, її звучання милозвучніше. Тому співаки воліють мати у своєму репертуарі пісні, в яких можна було довго й жалісно голосні виспівувати, з «ой» починаючи.

А слово «жлоб» не виспіваєш ніяк.

Жлоб як маркер

Слово «жлоб» маркує певний, негідний з погляду мовця, тип людської поведінки в контексті конкретного історичного часу.

Феномен жлобства існував сотні років до виникнення самого слова й існуватиме доти, доки живуть у світі люди. Жлобство — це один із складників суспільного організму. Напевне, це орган культурного травлення.

Люди такого кшталту — це певний субпродукт. Народ, як і людина, — це також організм, має душу, очі, вуста, так само, як кишківник, шлунок, печінку і те, про що патологоанатоми знають більше. Моя перша вища освіта —