Читати книгу - "Антирадянські історії"

звільнення він припинив займатися політикою і помер у віці 67 років в американському місті, що за іронією долі називається Сент-Пітерсбурґ. Російський фашизм почав відроджуватися наприкінці 1980-х років.

Найбільшою організацією, що пропагувала російський націоналізм, антисемітизм і відновлення монархії, була «Память» Дмітрія Васільєва. Важко собі уявити, щоб «Память», яка виникла в 1980 році, існувала непідконтрольною КДБ. Генерали КДБ Олєґ Калуґін і Леонід Шебаршин підтвердили цей зв’язок, як і «розкол», що стався, і створення ще з десяток подібних організацій по всій Росії. На відміну від емігрантів 1930–1940 років, сучасні націоналісти уникали слова «фашизм», розуміючи, що суспільство його не прийме. Але згодом створена за допомогою КДБ Російська національна єдність (РНЄ) Алєксандра Баркашова вирішила повернути свастику, вибравши як символ «коловорот» — один із варіантів свастики.

Як і Васільєв, Баркашов не приховує своїх націоналістичних поглядів, що багато в чому перегукуються з ідеологією Російської фашистської партії російських емігрантів. Зовнішня атрибутика та сама — чорні сорочки, нарукавні пов’язки зі свастикою-«коловоротом» і аналогічне німецьким нацистам вітання — здійнята вгору права рука. РНЄ має напіввійськову структуру, не приховуючи, публікує відео і світлини з військових зборів. Як і товариство «Память», баркашовці активно підтримували дії російської влади в Ічкерії, підтримують і беруть активну участь у нинішніх подіях у Східній Україні.

Понад тридцять років у Росії діє велика кількість націоналістичних і профашистських організацій. Деякі з них, безконтрольні й такі, що не мають зв’язку з Кремлем, забороняють і закривають, але більшість із них — це ті, які замінюють російській владі «громадянське суспільство». Всі ці тридцять із гаком років експерти губилися в здогадках — як це націоналісти вільно діють у країні, яка офіційно вважає себе «переможницею фашизму». Тепер, коли Алєксандр Баркашов у соціальних мережах віддає розпорядження і коментує ситуацію на Донбасі, сумнівів уже нема, що всі ці тридцять із гаком років фашисти і націоналісти діяли з благословення та за підтримки російських спецслужб.

Казус із законопроектом — лише частина безтямного зображення дійсності, що розрахована радше на внутрішнього споживача — російське населення. Тепер можна впевнено говорити про старі традиції російського фашизму, який мало чим відрізняється від усіх інших фашистських режимів середини XX століття. За півроку військових дій на Донбасі можна було побачити величезну кількість представників різних організацій зі своєю атрибутикою і своїми гаслами. Тепер вони не соромляться діяти відкрито, а «русскій мір» — офіційна ідеологія Кремля. Безглуздість ситуації ще й у тому, що Кремль із задоволенням святкує 9 травня, підтримуючи рідних фашистів і їхню ідеологію.

РОСІЙСЬКО-РАДЯНСЬКА РЕЛІГІЙНА МІФОТВОРЧІСТЬ

Пострадянський простір живе подвійним, а то й потрійним життям. Кілька поколінь людей народилися в часи Сталіна, Хрущова і Брєжнєва, а це означає, що рівень їхнього життя встановлювали КПРС та інші партійно-господарські органи. Життя було розписане за пунктами для всіх. Партія знала, хто і де має навчатися, якої національності мають бути майбутні інженери чи лікарі, де вони працюватимуть за «розподілом», скільки отримуватимуть «зарплати» і коли їм дозволять вступити в партію. Життя радянської людини регулювали парткоми, райкоми, міськкоми й обкоми, якими, своєю чергою, керував ЦК. Нагляд здійснювали КДБ і численні помічники — піонери (юні друзі міліції) та комсомольці (оперативні комсомольські загони), а також дружинники й таємні інформатори. За 74 роки виросло кілька поколінь слухняних людей, для яких розпад СРСР став особистою трагедією, — вони залишилися без спрямувальної ролі ЦК КПРС.

Пострадянська людина — дивна істота, яка постійно шукає шлях не стільки для себе, скільки для довколишніх, бажано для всіх. У блогосфері добре помітний характер пострадянської людини — яка не бажає дискутувати й обговорювати, вона відстоює свою позицію, навіть якщо позиція ця абсурдна. Якщо опонентові докази не зрозумілі, то їх часто повторюють, але вже з матюками та образами. Вважається, що так можна добитися визнання, а матом — зміцнити своє лідерство. Раніше матом у соціалістичному суспільстві лаятися не було прийнято, хоча, звісно, лаялися. Тепер на зміну радянському лицемірству прийшла пострадянська «відкритість».

24 роки тому люди вирвалися зі стану загального контролю й поринули в уявну, досі невідому свободу. Хто міг — надягли джинси і кросівки, купили пачку «Marlboro» й потрапили в потаємне, досі заборонене. Весь радянський час людей переконували, що вони «читають найбільше», і вони таки повірили в це. Тепер вони безсоромно пишуть про геополітику, дають оцінки політикам, практично все знають про НАТО і напам’ять вивчили закутки Нью-Йорка. Геніальний одесит Михайло Жванецький про таких написав дуже давно: «Розмірковуймо про крах і успіх Голлівуду, не бачивши жодного фільму. Зіштовхуймо філософів, не читаючи їхніх робіт. Сперечаймося про смак устриць і кокосових горіхів з тими, хто їх їв. До хрипоти, до бійки, сприймаючи смак їжі на слух, колір на зуб, сморід на око, уявляючи собі фільм за назвою, живопис за прізвищем, країну за «Клубом кіноподорожей», гостроту думок за хрестоматією».

Жванецький написав про радянських людей, які за цей час ніяк не змінилися, — вони, як і раніше, все знають, із задоволенням обговорюють плітки, чутки і все, що їм піднесе російська пропаганда, яка відновила традиції радянської агітації. До прикладу, справи церковні. Всі радянські люди знали, що «релігія — опіум для народу». Більшовики постаралися, з 1917 року руйнуючи, висаджуючи в повітря, спалюючи храми, мечеті й синагоги, розстрілюючи священиків і ченців. У 1914 році на території Російської імперії, за офіційними даними, налічувалося 54 174 православні храми, включаючи монастирні, домові, цвинтарні, недіючі й приписні, але без урахування військових церков, а також 25 593 каплиці, 1025 монастирів. У 1987 році в СРСР залишалося 6893 православні храми і 15 монастирів.

Куди щезли 47 281 храм і 1010 монастирів? Що трапилося з тисячами мечетей і синагог? І як населення Росії геть усе раптом стало релігійне, а пострадянські патріархи, що їх колись затверджували в ЦК КПРС, раптом заговорили про свободу віросповідання? І чому в діяльності РПЦ і проповідях її ієрархів усе більше звучать антизахідні, антиєвропейські гасла, дуже схожі на пропаганду радянського часу? Одна із сучасних легенд, яка має налаштувати росіян проти Європи, це — «безбожництво західного світу». Нема сенсу говорити про кількість християнських церков у Європі, що належать до різних конфесій, — католицьких, протестантських, євангельських та інших. Але штучне протистояння «православних із Заходом», ініціатором якого є РПЦ,