Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

Подавай їм армію без генералів і офіцерів, інтелігенти срані. А якщо противник їх накриє системами залпового вогню і крилатими ракетами, коли лінія оборони перетворюється на пекло — де вони будуть? Вони ж окопуватися не вміють, не для цих білоручок це чорне, земляне діло. Гайдука треба прибирати. Забагато влади дав цим схибленим на комп’ютерах придуркам».

Але, підійшовши до мікрофона, сказав зовсім інше, прочитавши заготовлений Стригуном текст промови:

— Рядові, сержанти, офіцери, генерали! Сьогоднішні навчання становлять новий, вищий етап бойової підготовки Збройних сил України-Руси до воєн восьмого покоління. Ви — мозок армії, її інтелектуальна еліта, гордість нації. Батьківщина вручила вам нові види зброї, і справа вашої честі — досконало опанувати цю зброю в її комплексному, системному застосуванні на полі бою.

Цього вимагають безпекові інтереси держави. Цього вимагає сучасна військово-політична ситуація в світі, яка несе нові виклики і загрози Україні-Руси. Бажаю всім учасниками навчань добрих результатів.

За дорученням Верховного головнокомандувача, Координатора держави, генерала армії Гайдука оголошую початок навчань.

Слава Україні!

Оркестр, що замерзав під трибуною (оркестранти стояли в легкій парадній формі, а не в теплих камуфляжах), заграв старий гімн «Ще не вмерла України», відновлений у правах декретом Гайдука одразу після перевороту.

У березневому прохолодному небі спалахнула червона ракета, і стрункі шеренги вмить зламалися: офіцери в зимових камуфляжах, в яких сірий колір майстерно змішувався з біло-чорними і блакитними плямами, кинулися до броньованих командно-штабних машин управління боєм (КШМУБ — БТР 774 «Погляд») — займати свої місця перед комп’ютерами і моніторами радарів, вводячи в пам’ять машин необхідні дані: згідно з легендою, «червоні» раптово форсували Десну зі сходу силами трьох бронетанкових бригад, вдерлися в розташування «синіх» з метою прорвати їхню оборону, вийти на береги Київського моря і, форсувавши водойму, захопити плацдарм у Дніпрово-Тетерівському секторі, у безпосередній близькості від стратегічних об’єктів «Чорнобиль-30». «Сині» повинні були завдати контрудар по тилах «червоних» і бічними ударами перерізати головну артерію — танкову просіку, бо «червоні» не мали іншого вибору, ніж скористатися цією єдиною дорогою до берегів Київського моря.

Березень тільки починався, зима неохоче відступала від цих північних лісистих місць, але могутні сили весни вже працювали, пробуджуючи в природі й людях приховані джерела оновлення.

Палій у супроводі Зігеля сів у командний джип «Хамві», й пісчаною дорогою вони подалися до вежі КП.

На узбіччі Палій помітив самодіяльний напис невідомого солдатського філософа на щиті фанери: «СОВІСТЬ ПРИДУМАЛИ ЗЛІ ЛЮДИ, ЩОБ ВОНА МУЧИЛА ДОБРИХ».

Він зупинив джип:

— Це що за херня? Зняти негайно!

Далі їхали мовчки. Бойові дії починалися о 8:15 AM.

Нагорі їх уже чекав Стригун, який запросив перекусити: до початку навчань залишалось ще півгодини.

— Як промова? — спитав він Палія. Був Стригун худий, змарнілий, з дрібними рисами обличчя, переораного передчасними зморшками людини, яка перегоріла на службі — а тепер, після того, як вчепилися в нього слідчі військової прокуратури, поселився в його очах затаєний страх. Гайдук, мерзотник, відмовив Палієві у проханні присвоїти полковнику Стригуну чергове звання бригадного генерала. Невже щось рознюхав? Палієві стало жаль вірного помічника.

— Промова чудова. Передай хлопцям, які писали, мою подяку.

— Вип’єте чогось? — спитав Стригун.

— Налий до чайної склянки коньяку. І поклади ложечку. Тільки без цукру.

— Слухаюсь.

Антон Зігель навіть не глянув на викладені на столі страви, серед яких красувалася велика чорно-сіро-блакитняста, наче в зимовому камуфляжі, фарширована щука. Антон випив зрання склянку молока, з'їв трохи сиру й запив це енергетично-вітамінізованою кавою «Чавес» без кофеїну — і тепер вивчав екрани численних моніторів — комп’ютерних і радарних. Випивши «чаю», до нього приєднався Палій, який, однак, нічого не розумів у цих цифрових рухомих абстракціях, бо звик до карт із нанесеною на них оперативною обстановкою. Втім, його думки були зайняті набагато важливішою, ніж ці навчання, справою: сьогодні на п’яту годину РМ, після закінчення операції «Весняна рапсодія» Палій призначив виїзд на борту командирського катера вісьмох найближчих йому генералів і полковника Стригуна на рибалку на Київському морі з вечірним вогнищем на піщаному плесі та нічною юшкою. Він подумав, що треба було б придумати назву майбутньої операції з відсторонення Гайдука від влади, але ніщо не спадало на думку.

На КП зростало тривожне хвилювання. Нарешті на сході в небо піднялися сигнальні ракети. «Червоні» рушили в атаку. Штаб «синіх» розташувався зовсім недалеко від КП — у півкілометрі, у сосновому розпліднику: чотири КШМ причаїлися у спеціально виритих ровах-укриттях серед низькорослих сосонок; покриті згори маскувальною сіткою, вони були майже непомітні для стороннього ока. Палій здивувався — а де укріплення охорони штабу? — але вирішив не втручатися. Лівіше від штабу відкривалася велика танкова просіка завширшки в п’ятдесят метрів, в просторіччі — «Бродвей»: тут, у ритих-переритих, переораних траками пісках, ровах і ескарпах навчалися покоління танкістів. Планувальникам навчань було очевидно, що напрямок головного удару пройде тут, бо ліворуч від «Бродвея» видовженим прямокутником 10x30 кілометрів простягнувся непрохідний сосновий ліс, щільний, як металева щітка для волосся; міцні сорокарічні сосни були висаджені близько поставленими рядами — і ніякі спроби деяких танкістів чи командирів БТР бодатися з цією перешкодою не увінчалися успіхом. Цей ліс одержав народну назву «Чорний клин». Праворуч від танкової просіки на кілька кілометрів на схід тяглося Відьмине болото, в якому втопився не один десяток танків.

У той час коли Антон Зігель — як завжди, у незастебнутій шкіряній куртці, тільки товстим червоним шарфом обмотав собі горло — збуджено перебігав від монітора до монітора, часом вигукуючи: «Ну давай, дорогий, давай. А де твої ЕМВешки? Ти що, не бачиш, що ти вже мертвий? Дрони, дрони! Вмикай СЗР-15!» — Палій напружено думав про своє: як сказати генералам про переворот, щоб не злякалися і не зрадили його, які інтереси народу захищатиме новий режим, які кістки кинути постдемократичному бидлу, щоб забули на другий день про Гайдука? Знав: будь-який успішний переворот, навіть здійснений пацієнтами психлікарні, буде названий великою народною революцією; будь-яка програна всенародна революція увійде до історії, як жорстокий безглуздий