Читати книгу - "Теорія права і держави: Підручник."

завдяки базуванню на правовому звичаї. У приватному праві взагалі не визнається обов’язкова чинність за тими звичаями, які розходяться із законами. Так, у ст. 8 «Загальних положень про закон» Італії підкреслюється: «З питань, урегульованих законом або адміністративними актами, звичаї можуть мати обов’язкову чинність у тих межах, в яких це допускаються законами, що посилаються на них»[29].

У країнах Океанії, тропічного поясу Африканського континенту, деяких азіатських країнах правові звичаї відіграють домінуючу роль у регулюванні земельних, сімейних і спадкоємних відносин, проте в жодній із них вони не є самостійним і винятковим регулятором суспільних відносин. Ці країни керуються як нормами звичаєвого права, так і нормами, виданими або санкціонованими державою. Прикладом може бути Папуа-Нова Гвінея, де діють норми звичаєвого і норми загального (англійського) права.

У наші дні правовим звичаям (звичаєвому праву) серед джерел права в більшості країн світу відведена допоміжна роль.

§ 6. Правовий прецедент. Прецеденти Європейського Суду з прав людини

Правовий прецедент (судовий, адміністративний) - акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якому надається загальнообов’язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому.

Ознаки правового прецеденту:

1) є актом волевиявлення правозастосовного органу (судового чи адміністративного);

2) має нормативний характер - містить нові норми або принципи права;

3) виникає за наявності прогалин у нормативно-правовому регулюванні в процесі вирішення конкретної юридичної справи;

4) набуває обов’язкового значення через поширення своєї дії на аналогічні справи в майбутньому, спираючись на справедливість однакового розгляду однакових випадків;

5) є письмовим актом, тобто таким, що має зовнішню форму вираження;

6) має юридичну силу, похідну від суб’єкта його творення;

7) забезпечується державою.

Види прецедентів за способами виникнення: нормативно-правові, правотлумачні (правороз’яснювальні), правозастосовні. Види прецедентів за суб'єктами правозастосовної нормотворчості: судові, адміністративні.

Адміністративний прецедент - рішення органу управління або посадової особи в конкретній адміністративній справі, обґрунтування якої стало правилом, яке застосовується при вирішенні аналогічних справ. Адміністративний прецедент відіграє чималу роль у правовому регулюванні управлінської діяльності держави, але сфера його застосування є вужчою, ніж у судового прецеденту. В Україні адміністративний прецедент офіційно не визнаний.

Судовий прецедент - рішення з конкретної справи, яке завдяки обґрунтуванню стає правилом, обов’язковим для всіх судів тієї самої або нижчої інстанції при розгляді аналогічних справ. Підставою застосування судового прецеденту є обґрунтування, що жодна зі всіх чинних правових норм не відповідає певному випадку.

Судовий прецедент є одним із провідних джерел права англо- американського типу (Велика Британія, США, Канада, Австралія й ін.). Види судових прецедентів в англійському праві:

1) обов'язкові - створюються виключно вищими судовими інстанціями: Палатою лордів, Судом корони, Апеляційним судом і Високим судом. Пижі суди таких прецедентів не створюють. Якщо факти, виявлені судом з розглянутої справи досить схожі, а також якщо попереднє рішення ухвалене вищим судом або (як виняток) судом рівної юрисдикції, суд зобов’язаний додержувати попереднього судового прецеденту;

2) перекопувальні - створюються рішеннями нижчих судових інстанцій; рішеннями, прийнятими судами загального права інших держав Британської співдружності; рішеннями, що ухвалені паралельними судовими інстанціями тощо - вони не мають такої частини, як ratio decidendi (частини рішення, в якому виражена норма або принцип права, тобто мотив), рішеннями судів Європейського Союзу.

Структура правового прецеденту:

• ratio decidenti (правова позиція) - висновки, в яких викладена суть позиції судді; на них ґрунтується рішення або вирок; в них визначається, наскільки факти з даної справи відповідають фактам попереднього прецеденту. На цю частину судового рішення орієнтуються судді тих правових систем, які утворилися на основі англійської системи;

• obiter dictum (попутно сказане) - докази й висновки, які не є обов’язковими для правової позиції суду й мають чинність перекопувального прецеденту, що не зв’язує суддю безумовно. Однак згодом судді можуть використати аргументи цієї частини судового рішення.

Англійське правило прецеденту має імперативний характер такого змісту: вирішувати так, як було вирішено раніше (це правило «stare decisis», що взяте з латинської фрази «stare decisis et non quieta movere», яка означає «дотримуватися прецедентів і не порушувати вже встановлене»). Відповідно до цього правила кожна судова інстанція зобов’язана додержувати прецедентів, вироблених вищим судом, а також створених нею самою (якщо це вища судова інстанція). Хоч формально суд пов’язаний судовим прецедентом вищого суду або суду тієї самої інстанції, однак у процесі вибору відповідного прецеденту суддя має можливість відкинути його в результаті тлумачення під приводом відмінності обставин даної справи від прецеденту.

В Україні судовий прецедент офіційно не визнаний як джерело (форма) права, але система судових прецедентів виробляється у процесі: 1) судового розгляду справ у касаційній інстанції (латентний прецедент у вигляді рішень Верховного Суду; керівних роз’яснень Пленуму Верховного Суду, що містять у собі певні правоположення нормативного характеру, які поширюються на невизначену кількість випадків і на персонально необмежене коло суб’єктів (правозастосовні і правороз’яснювальні прецеденти); 2) винесення рішень Конституційним Судом у конкретній справі, які містять офіційне тлумачення закону, у результаті чого не лише скасовуються окремі законодавчі положення, а й установлюються нові приписи нормативного характеру, що породжують юридичні наслідки загального значення (правороз’яснювальні прецеденти). Правові позиції Конституційного Суду викладаються в резолютивній частині його рішення і набувають характеру нормативності не нормативно-правового акта, а судового (конституційного) прецеденту завдяки своїй казуальності й процесуальному режиму провадження (крім внутрішньоорганізаційних рішень). Правороз’яснювальні прецеденти Конституційного Суду України можуть міститися й у мотивувальній частині його рішень про відповідність Конституції законів та інших правових актів, що визначені законом.

Настав час законодавчо закріпити за судами нормотворчу функцію - надати офіційної юридичної сили рішенням Конституційного Суду України,