Читати книгу - "Чорний вовк"

чоловіче, безперечно, кепкує.

— Я знаю. Я по її очах бачу, — шепотів пригнічений Штенцл.

— Так от кидайте це і йдіть з нею вниз.

— Але вона знайде той слід! — у відчаї захищався Штенцл.

— Вона знайшла його. Тільки не хоче йти по сліду, бо не визнає вас. Це вже все!

Засоромлений Штенцл помалу спускався з пагорба. І тепер Ліза, наче на глум, ішла за статутом точно біля його ноги, своїм парадним кроком. Так ступати її ніхто не вчив, і жоден пес, крім неї, не вмів так ходити. Вона високо піднімала ноги і, здавалося, знову сміялась. Бракувало тільки її голосу.

Проте насправді вона єдина не сміялася. Всі офіцери внизу реготали. І добродушного Штенцла помалу охоплювала злість. Він тільки не знав, як дати їй вихід. Стояв жалюгідний, виструнчившись перед офіцерами, і приголомшено й трохи вперто дивився в землю.

— Так що, товаришу Штенцл, — спитав його капітан Гаєк, — хочете ви ще бути провідником?

І тут на подив присутніх Штенцл відповів:

— Хочу!

— А вам не здається, що це важко?

Штенцл знизав плечима.

— Бути солдатом взагалі нелегко, так? — засміявся підполковник, але в сміхові його було щось добродушне.

Штенцл стрепенувся нарешті:

— Хіба що я для цього не. підходжу…

Всі враз замовкли. І перестали сміятися. Батальйонний інструктор підійшов до Штенцла і по-дружньому поклав йому руку на плече:

— А знаєте, товаришу, ви якраз, дуже підходите для того, щоб бути провідником.

Штенцл недовірливо звів очі. Досі з нього всі тільки сміялися, і він знову чекав глузувань. «Ну добре, — думав він, — ще тут серед офіцерів я витримаю. Але, як прийду на заставу і там почнуть хлопці, — краще втечу…»

Та це не було глузування. Це було сказано серйозно.

— Знаєте, ви любите собак, — вів далі інструктор. — Думаю, що у вас є здібності і ви зможете згодом стати найкращим провідником на заставі. Бо… собака працює не тому, що їй наказують, а тому, що хоче зробити приємне своєму хазяїнові. Вас Ліза полюбить і зробить усе, що прочитає у ваших очах.

— Але… я думаю, що вона мене любить, — пробурмотів Штенцл.

— Поки що ні. Вона вас терпить. Або не усвідомлює, що любить вас. Щоб усвідомила, вона повинна вас поважати. Ми не можемо любити кого-небудь, якщо його не поважаємо. У собак так само, як і в людей. Ви повинні заслужити Лізину повагу в першу чергу військовою виправкою, бо собака виросла на заставі і знає, хто солдат, а хто не солдат.

Підполковник звів очі і допитливо глянув на Штенцла.

— І стійте струнко! — додав підполковник. Але потім опам’ятався. — Або краще — вільно! Ви можете довести людину до сліз! Заведіть собаку!

І «пампушка» Штенцл повів Лізу до будки. Надпоручик ще на нього закричав, чого він не оддав честі, але підполковник махнув рукою, щоб солдат ішов.

Штенцл усім цим був остаточно збитий з пантелику.

— Так ти мене не любиш, — докірливо мовив він Лізі. — Я хотів би знати, чому?

Проте Ліза його вже не чула. Вона метнулася до щенят, які пустували в будці.

— І ти мене не любиш! — повторив докірливо Штенцл, стоячи вже в дверях.

Вона саме хотіла повалити Рацека на спину, бо той укусив її за ніс, але раптом зупинилася. Щось у голосі цього смішного солдата вразило її чутливе серце.

— Так, — зітхнув Штенцл, — ти кінець кінцем тільки собака. А мене жодна дівчина ще не любила. Та що я з тобою балакаю, як мені треба тобі й твоїм цуцикам принести молока.

Він побіг і незабаром повернувся. Нічого їй уже не казав. Присів навпочіпки і розчулено позирав, як цуценята хлебчуть молоко. Ліза підвела голову і глянула йому в очі. І несподівано застидалася. Не витримала його погляду. Схилила голову. А коли він зачиняв двері, схопилася, наче щось згадала, підійшла до його руки, що лежала на одвірку, і лизнула її теплим язиком.

— Ну, ну, — розпачливо зашепотів Штенцл. — Не треба, Лізо. Я нічого поганого не думав. Ну.

Він обернувся. За ним стояв батальйонний інструктор. Інструктор, якого боялися всі провідники на заставі. Особливо ті, що занедбали своїх собак. Але зараз інструктор усміхався.

— З вас вийде добрий провідник, Штенцл, — сказав він і похитав головою. — Але я нічого не розумію. Ви себе не обманюйте. Ви їй не імпонуєте. Та, незважаючи на це, вона вас любить. Тут у моїй теорії якась хиба.

Потім він звів голову, і дружелюбність враз зникла.

— Завтра вранці підете з нею на обхід! І візьмете з собою Рацека, щоб він звикав.

13

Ліза йшла біля ноги свого нового провідника так старанно, як тільки могла. Трохи дратував її Рацек, що кожним кроком відкривав новий для себе світ і ні про яку дисципліну й не думав. «Було б узяти два повідки, — вичитувала Ліза своєму провідникові. — Уже час Рацека прибирати до рук!»

Але провідник Штенцл не розумів її. Він гордо йшов з нею поруч мовчазного єфрейтора Краткого. Краткий оглядав кордон і хмурився.

Раптом Ліза здригнулась і захвилювалася.

— Що таке? — спитав Штенцл.

Вона подивилася йому в очі й злегка закрутила хвостом.

Штенцл раптом зупинився, примружився: «Що ж таке, я ж завжди її розумів?»

Він хотів уже сказати стрільцеві, але передумав, бо знав, що стрілець сміятиметься з нього.

Цуценя було незадоволене. Йому хотілося перебігти стежку, а мати на нього щохвилини гарчала. Рацек не послухався, перебіг все-таки стежку, з цікавістю понюхав внутрішній дріт, відчув, як його злегенька вдарило струмом, і перелякано впав на спину. «Ото щоб слухався», — загарчала Ліза і