Читати книгу - "Капітан Зірвиголова"

З поля донеслося завивання снаряда, посилюючись в міру його наближення. За сто метрів од ферми розлігся глухий вибух.

— Недоліт! — вигукнув Фанфан, побачивши, як від снаряда піднялася земля і каміння.

Знову постріл. Цього разу снаряд, пролетівши над самими мурами, вибухнув за двісті метрів позаду ферми.

— Переліт! — з поважним виглядом знавця вигукнув Фанфан.

Третій постріл!

Бум!.. Тепер уже не до сміху.

Англійські гармати наведені з математичною точністю. Снаряд влучив у самий гребінь муру і розбив близько кубічного метра кам'яної кладки.

Люди на фермі поводилися з разючим спокоєм. Жінки і дівчата, ідо давно вже звикли до мінливості і страхіть війни, виявляли виняткову мужність.

Мине кілька годин, і старовинне житло їх предків захопить ворог, пограбує, зрівняє з землею, а самих їх покалічить, можливо навіть уб'є. Ті ж, хто залишиться живим, не матимуть покрівлі над головою, втратять все своє майно, будуть приречені на злиденне існування.

Та ніде не чути ані нарікань, ні жодного слова розпачу. Ніяких виявів страху!

Господиня зібрала в їдальні своїх дочок і кафрських служниць. Всі вони стояли навколо великого столу, наче на вечірній молитві. А мати, замінивши батька, який пішов на війну, розгорнула старовинну біблію і урочисто читала її вголос.

Час від часу весь будинок стрясався від пострілів. Вибух заглушав слова матері, але голос її ні разу не затремтів.

Снаряди безперестанно вдаряли в одне і те ж місце, намічене ворогом для бреші. Мур осипався, обвалювався, руйнувався. Скоро пролом буде досить широкий, і англійці зможуть вдертися крізь нього на подвір'я ферми.

Що ж робили у цей час Молокососи?

Вони стежили за ворогом і час від часу розважалися тим, що підстрілювали якого-небудь необережного піхотинця чи кавалериста.

Так, вони розважалися. Ми не перебільшуємо, бо світ ще не бачив таких спокійних обложених, так мало стурбованих тим, що відбувалося, з таким байдужим, принаймні зовні, ставленням до страшного лиха, яке насувалося на них.

Молокососи безмежно довіряли своєму юному командирові, непохитна бадьорість якого передалася всьому маленькому гарнізону обложеної ферми.

Зірвиголова сказав Молокососам:

— Я все беру на себе! Ми пройдемо, не залишивши за собою відсталих: майор Колвілл надовго запам'ятає зустріч з нами.

Сам Зірвиголова з Фанфаном таємниче поралися над чимсь у віддаленій будівлі ферми. Інші захисники з наказу Жана продовжували перестрілку, щоб відвернути увагу порогів і дати їм перебільшене уявлення про чисельний склад гарнізону ферми.

Покінчивши з своєю загадковою роботою, Зірвиголова послав Фанфана до захисників, а сам попросив Татуся пройти з ним до тітки Поля Поттера.

Участь перекладача у розмові з нею була необхідна, бо ця добра жінка не розуміла жодного слова по-французькому.

Жан шанобливо вклонився їй і, як людина, що цінує час, без зайвих передмов почав ділову розмову.

— У вас півтораста голів худоби — корів і телиць. Хочете продати їх мені?

— Але ж, любий мій хлопче, англійці однаково заберуть їх і зжеруть. Якщо корови можуть вам на щось придатися, беріть їх даром.

— У скільки оцінюєте ви кожну корову?

— Принаймні флоринів у двісті… Та навіщо говорити про ціну, коли…

— Двісті флоринів, помножені на сто п'ятдесят, — це тридцять тисяч флоринів. Так. Точно тридцять тисяч. А тепер, будьте ласкаві, поверніть мені книжечку, яку я дав вам на зберігання, перед тим як іти до водойми у вбранні сестрички Беті… Дякую вам, люба тітонько! — сказав він, одержавши свою чекову книжку.

Він розгорнув її, накидав на чеку кілька слів, потім відірвав сторінку і передав господині:

— Ось чек на тридцять тисяч флоринів. Ви можете пред'явити його в банк Преторії або в банк Лоренцо-Маркеса. У кожному з них вам виплатять вказану тут суму. Це плата за корів, які належать тепер мені.

— Але ж я хочу подарувати їх вам!

— Гаразд, гаразд… Дякую вам, до побачення! Я поспішаю. А папірець ви все-таки заховайте.

На цей час снаряди зруйнували вже велику частину муру. Утворилась придатна для атаки пробоїна.

Сонце заходило. Через годину буде зовсім темно, а в англійців не видно ніяких готувань до штурму.

Зірвиголова не помилився. Колвілл вважав, що на фермі не менш як сотня Молокососів. Щоб уникнути надто великих втрат, він вирішив іти на приступ під покривом ночі.

Зірвиголова тимчасом не вживав ніяких, навіть найелементарніших заходів для відбиття атаки. А він же незважаючи на свій вік, був досвідченим командиром.

Навпаки! Можна було подумати, що він безмежно радіє бреші, пробитій у мурі англійськими снарядами. Якби не безперервний обстріл з гармат, він, мабуть, наказав би навіть очистити пролом зсередини і зовні від уламків і каміння.

Фанфан, нічогісінько не розуміючи в усьому цьому, дуже здивувався, почувши, як Зірвиголова бурмоче:

— Якщо вони пройдуть тут без вагань, їх уже ніщо не зупинить, і вони помчать…

— Хто «вони»? — спитав Фанфан.

— Скоро побачиш, — відповів Зірвиголова, з лукавою усмішкою потираючи руки.

Сонце зайшло. Швидко насувалися сутінки.

— У нашому розпорядженні ще година, — сказав Зірвиголова. — За роботу!

Він велів Молокососам нарізати гілок з колючих дерев, що оточували подвір'я (бури охрестили ці дерева ім'ям «зачекай трохи», ботаніки звуть їх acacia detinens), а сам попросив стару матір родини і численне плем'я двоюрідних сестер Поля пройти з ним у ту саму віддалену споруду, де він недавно працював з Фанфаном.

Там на столі в симетричному порядку були розкладені двісті динамітних патронів з ґнотами різної довжини.