Читати книгу - "Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький"

на це, поміщена була в «Вістнику СВУ» з дня 1 жовтня 1916 р. стаття А.Жука п. з. «Не заманите і не залякаєте», у якій вияснено відношення українців до союзників в тій війні та т. зв. проблему австрофільства і германофільства.

Наводимо основні уступи згаданої статті:

«Цілий час спільного життя України з Росією, це безперервний ланцюг терпінь, визиску, поневірання, аж до видирання душі українському народові – його рідної мови. І тому найстрашніші погрози не залякають і не спинять свідомих синів України в змаганню порвати той ланцюг, скинути ярмо неволі, а в боротьбі проти нашого тирана нашим союзником завжди буде кожний його ворог, чи він буде називатися німцем, турком, чи якимсь іншим іменем. Ми знаємо, що ніхто нам нічого не дасть, коли самі не придбаємо. Нічого й німець нам не дасть і нічого ми від нього не ждемо. Але бажаємо розбиття тої тюрми, в якій наш народ уже понад 250 років видів. І чи це зробить німець, чи хто інший нам все одно, аби тюрму розбито й аби наш народ найшовся в інших умовинах національно-політичного існування. Німці ведуть війну для себе, в ім'я своїх власних інтересів. Не брали вони на себе ніяких «визвольних задач», як це зробила Росія, і нам нічого не обіцяли».

В третьому році війни знову стверджено тут з повною ясністю власну, самостійницьку мету нашої боротьби в тій війні, яку треба вести власними силами нашого народу, в ім'я тільки українських інтересів. Підозру ворогів в «австрофільстві» чи «германофільстві» українського самостійницького табору відкинуто заявою, що «нічого німець нам не дасть і нічого ми від нього не ждемо, бо німці ведуть війну для себе, в ім'я своїх власних інтересів». В цих останніх словах чути виразну нотку недовір'я до союзників, які керувалися в своїй політиці щораз то більш егоїстичними мотивами. Показалось це найкраще в справі організації і розбудови культурно-освітнього життя в здобутих в 1915 р. теренах Волині, Підляшшя і Полісся, де австрійська і німецька адміністрації ставили великі перешкоди українським організаціям. Це фальшиве відношення австрійського союзника до української справи, виявилося в найгострішій формі вже через один місяць, у відомім цісарськім акті з 4 листопада 1916 р.

Новітній військовий вишкіл УСС

Після потуторської катастрофи, залишенці з полку УСС, яких остало около 150 людей, переїхали до Коша в Пісочній коло Миколаєва над Дністром. Усі здорові старшини і стрільці створили вишкільну групу УСС В Розвадові і Верині над Дністром. Їм прийшлося започаткувати важне діло відновлення формації УСС. Великі втрати треба було доповнити й заступити новим елементом, дещо молодшим, менше цінним під ідейно-громадським оглядом та недосвідченим, але зате краще вишколеним модерно, здисциплінованим та з більшим військово-технічним знанням.

Дотеперішній вишкіл УСС був недостаточний. Перші сотні відходили на фронт після короткого, дво-тритижневого формального вишколу. Цей ніби-вишкіл не давав стрільцям найосновнішої підготови до практичної служби на фронті. Переважна частина УССтрілецтва щойно в полі, при фронтовій службі, вишколювалась в воєннім ремеслі та здобувала знання бойової практики.

Спершу керував вишкільною справою окремий відділ у Коші. Властивий Вишкіл, як самостійна установа, почав працювати в листопаді 1915 р., а в січні 1916 р. обняв його команду от. Мирон Тарнавський. Та цей вишкіл ведено перестарілими австрійськими методами, вперто тримаючись регyлямінової теорії та старих формальних постанов, не звертаючи уваги на багатий досвід дволітньої війни.

Щойно в другій половині 1916 р., коли вишкільну справу ХХV корпусу, в склад якого входили УСС, перебрало в свої руки німецьке командування, тоді також і Вишкіл УСС перейшов на німецьку систему військового навчання. Вишкіл поповнювався новобранцями, присиланими з Коша та виздоровцями, що після вересневих боїв під Бережанами верталися з шпиталів. Чисельний стан Вишколу швидко збільшувався. До березня 1917 р. було вісім сотень.

Навчання тривало два місяці і було інтенсивне. Інструкторами були німецькі старшини і підстаршини по два на кожну сотню. Один старший німецький підстаршина вів підстаршинський курс, командуючи при цьому поправно українською мовою. Крім того, проходили старшини і підстаршини різні спеціяльні курси (пробойові, боротьби з близька, скорострільні, мінометні, протигазові й інші) під проводом німецьких старшин. Для підхорунжих і підстаршин відбувався ще окремий, дуже суворий підстаршинський курс у Роздолі. Старшини УСС проходили курс у Трускавці. Крім того, поза пляном німецького вишколу, від початку 1917 року відходило систематично до школи запасних австрійських старшини у Єгерндорфі на Шлезьку по кільканадцять підхорунжих і підстаршин.

Програма вишкільної науки обіймала всі галузі військового знання, потрібні в війні. Основною методою навчання був індивідуальний вишкіл стрільця, якого метою було виховати бойовика, що самостійно думає і діє. Крім цього, введено також взаємне навчання, що виробляло в стрільців почуття самопевности і вчило кожного стрільця командувати. Вишкіл ведено в малих групах. При навчанні узгляднено найновіші здобутки війни. Зокрема більшу увагу звернено на боротьбу ручними гранатами, яка стала окремим предметом навчання. В кожній сотні вишколювалась пробойова чота, на основі найновішого досвіду наступальної тактики. Навіть навчання правильного уживання кріса та стріляння відбувалось тепер на підставі нових засад. Солідна німецька метода не занедбувала найменших деталів вишколу, включно до поведінки стрільця в службі і поза службою, його зовнішнього вигляду, вояцької постави, стану його виряду, точно сти в виконуванні наказів та якости дисципліни.

Вишкіл поодиноких сотень кінчився докладною провіркою їх бойової справности, яку переводив командант німецького Армійського Вишколу. Він випитував і переглядав кожного стрільця одинцем. Стрільців уставляли до перегляду не в лаві, як це було в австрійськім вишколі, а в кількаметровім віддаленні один від одного. Після оцінки боєсправности сотні, її відсилали на фронт.

Після вишколу німецькою методою, Стрільці перевищали справністю і знанням воєнного діла австрійські відділи. Доказом на це є факт, що австрійські вишкільні осередки просили визичити їм сотню УСС, як показову. Так, напр., 44 сотня була один місяць (липень 1918) в Великій Висці біля Єлисаветгороду, як зразкова сотня для чотирьох австршських куренів корпусу.

Стрілецькі старшини і підстаршини, опанувавши цілу систему німецького вишколу, далі самі керували усією вишкільною справою. У Вишколі був тоді гурт старшин і підстаршин-фахівців вишкільного діла, які перетворили військово непідготовану формацію на повновартісну бойову одиницю. УССтрілецтво скористало багато з науки, яку йому дали досвідчені старшини і підстаршини одної з найкращих світових