Читати книгу - "Королівство шахраїв"

жахливої помилки. Ніна кусала нижню губу, рожеву й набряклу. Але дівчина всміхалася, а очі її іскрилися.

— Я зробив щось не так?

— Зовсім ні, ти чудовий бабінк, але...

Зоя відкашлялася.

— Тішуся, що ви двоє знайшли чим зайнятися, поки чекали.

Її вираз обличчя був сповнений відрази, проте поруч стояла Женя і мала такий вигляд, наче ось-ось лусне від радості.

— Напевно, тобі краще опустити мене? — припустила Ніна.

Реальність впала на Матаяса мов сніг на голову: проникливі погляди вартових, Зоя з Женею у дверному отворі, і те, що, цілуючи Ніну Зенік зі стримуваним рік бажанням, він підняв дівчину в повітря.

Хлопця затопило хвилею зніяковілості. Який фієрданець так чинить? Він обережно розтиснув руки на Ніниних пишних стегнах і дозволив їй ковзнути на підлогу.

— Безсоромник, — прошепотіла дівчина, і Матаяс відчув, як зашарілися щоки.

Зоя закотила очі до неба.

— Ми ведемо справи з парочкою безтямно закоханих підлітків.

Матаяс відчув на обличчі приплив чергової гарячої хвилі, але Ніна лише поправила перуку й поцікавилася:

— То ви приймаєте нашу допомогу?

Щоб розробити логістику того, як розгортатимуться події тієї ночі, їм не знадобилося багато часу. Оскільки повертатися до шинку для Ніни могло бути небезпечно, діставши інформацію про місце та час, коли можна буде сісти на Ван Еків корабель, вона передасть до посольства повідомлення, імовірно, через Інеж, адже Мара може приходити та йти непоміченою. Біженці залишатимуться в схованці якомога довше, а потім Зоя та Женя відведуть їх до гавані.

— Будьте готові до бійки, — порадив Матаяс. — Шуанці спостерігатимуть за цією частиною міста. Поки що їм бракувало зухвалості напасти на посольство чи ринок, але це лише питання часу.

— Ми підготуємося, фієрданцю, — пообіцяла Зоя, і в її погляді він побачив твердість природженого командира.

Повертаючись із посольства, Ніна побачила золотооку Серцетлумачницю, одну з тих, хто влаштував у шинку засідку. Вона була шуанка з коротко підстриженим чорним волоссям і мала на стегнах пару тонких срібних сокир. Ніна сказала Матаясові, що це єдина Корпуснійка серед біженців і дипломатів.

— Тамар? — нерішуче озвалася вона. — Якщо прийдуть Кхерґууд, ти не можеш дозволити їм захопити тебе. Серцетлумачник у руках шуанців, та ще й під дією парем може безповоротно схилити шальки терезів на їхній бік. Ти не можеш уявити силу цього наркотику.

— Ніхто не захопить мене живою, — пообіцяла дівчина. Вона витягла з кишені крихітну блідо-жовту пігулку і продемонструвала її, затиснувши між пальцями.

— Отрута?

— Власний витвір Жені. Вбиває миттєво. Є в кожного з нас. — Тамар простягнула пігулку Ніні. — Візьми. Про всяк випадок. У мене є ще.

— Ніно... — застеріг Матаяс.

Але Ніна не вагалася. Вона кинула пігулку в кишеню своєї спідниці, перш ніж йому вдалося заперечити хоча б словом.

Вони вибралися із сектора посольств, тримаючись подалі від ринкових яток і якомога далі від шинку, де зібралася міська варта.

Матаяс наказував собі бути пильним, зосередитися на тому, щоб вони безпечно повернулися на Чорний Серпанок, але не міг відігнати думку про блідо-жовту пігулку. Від її вигляду знову повернувся сон, реальний, як завжди, про північну кригу, про те, як Ніна заблукала, а Матаяс не може її врятувати. Цей спогад випалив із його серця неприборкану радість від поцілунку.

Уперше сон навідався до нього на кораблі, коли Ніна відчувала найстрашніші муки, змагаючись із парем. Тієї ночі вона розлютилася, тіло тремтіло, одяг наскрізь просяк потом. «Ти поганий чоловік, — кричала вона. — Ти поганий солдат, а найгірше те, що ти навіть не розумієш різниці». Пізніше вона мала жалюгідний вигляд і плакала, її нудило від голоду, нудило від жалю. «Пробач, — сказала Ніна. — Я не хотіла цього казати. Ти знаєш, що не хотіла, — і додала за мить: — Якби ти тільки допоміг мені». У її чарівних очах набрякли сльози, а в тьмяному світлі ліхтарів здавалося, що шкіру посріблив мороз. «Прошу, Матаясе, мені так боляче. Допоможи мені». Він вдався б до чого завгодно, віддав би що завгодно, аби полегшити її страждання, але заприсягся більше не давати їй парем. Він присягнув, що не дозволить їй стати рабинею наркотику, і мусив поважати свою обіцянку, байдуже, чого вона йому коштуватиме.

«Не можу, кохана, — шепотів Матаяс, притискаючи до Ніниного чола холодний рушник. — Я не можу дати тобі ще парем. Я дозволив їм замкнути двері ззовні». Тієї ж миті її обличчя змінюється, очі перетворюються на щілини. «То вибий кляті двері, ти, ні до чого не придатний мерзотнику». — «Ні».

Вона плюнула йому в обличчя.

Минуло кілька годин, дівчина стихла, її енергія вичерпалася; вона була сумною, але мислила чітко. Ніна лежала на боці, повіки набули фіолетового відтінку, наче синці, дихання стало неглибоким й уривчастим.

— Поговори зі мною, — попросила вона.

— Про що?

— Про що завгодно. Розкажи мені про ізенульфів.

Йому не варто дивуватися, що вона знає про ізенульфів, білих вовків, виведених, щоб іти до бою разом із дрюскелле. Вони були більшими за звичайних вовків і, попри те що їх тренували слухатися своїх господарів, ніколи не втрачали того дикого, невгамовного інстинкту, що відрізняв їх від далеких одомашнених кузенів.

Важко було думати про Фієрду, про життя, яке він назавжди залишив позаду, але Матаяс змушував себе говорити, палко бажаючи будь-яким чином відвернути Нінину увагу.

— Часом вовків більше, ніж дрюскелле, часом дрюскелле більше, ніж вовків. Вовки самі вирішують, коли паруватися; люди, що виводять їх, не можуть якось вплинути. Тварини занадто вперті для цього.

Ніна посміхнулася і здригнулася від болю.

— Далі, — прошепотіла вона.

— Одна й та сама родина поколіннями виводить ізенульфів. Вони живуть далеко на півночі, поблизу Стенринка, Кам’яного кільця. Коли з’являється новий приплід, ми вирушаємо туди пішки й на санях, і кожен дрюскелле обирає собі щеня. Відтоді ви відповідальні одне за одного. Ви б’єтеся пліч-о-пліч, спите на одній шкурі, ти харчуєшся тим, що їсть твій вовк. Він не твій домашній улюбленець. Він такий самий воїн, як ти, — твій брат.

Ніна здригнулася, і Матаяс відчув, як його накрила нудотна хвиля сорому. У битвах із гришниками ізенульфи можуть навіть покращити шанси дрюскелле, вони натреновані приходити на допомогу й розривати горлянку нападникові. Схоже, сила Серцетлумачників не має впливу на тварин. Гришники на кшталт Ніни будуть фактично безсилими перед атакою ізенульфа.

— А якщо з вовком щось станеться? — запитала