Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

цим Джаспером хоч найменші ознаки зради, негайно покарайте його з усією суворістю закону.

— Але ж він на королівській службі, ваша честь, і його може судити тільки польовий суд...

— І то правда... Ну, тоді закуйте йому руки й ноги і привезіть на його ж тендері сюди. Цей шуряк ваш, гадаю, зможе втрапити назад після того, як пройде дорогу туди.

— Можете не сумніватися, пане майоре, ми зуміємо вжити всіх необхідних заходів на випадок, якщо Джаспер і справді виявиться таким, яким ви його підозрюєте, хоча я б усе-таки поручився головою, що він чесний.

— Мені подобається ваша впевненість: вона якоюсь мірою виправдовує цього молодика... Але ж цей проклятий лист! У ньому так багато схожого на правду... Просто-таки стільки точних деталей, що стосуються і деяких інших справ...

— Здається, ваша честь, ви казали, що під листом нема підпису, а це, даруйте, неабиякий недогляд, як на чесну людину...

— То правда, Дангеме: тільки негідник, та ще й страхопудливий негідник на додачу, писатиме анонімного листа про чиїсь особисті справи. Одначе не слід забувати, що зараз війна, і тут виправдовуються і вважаються законними як анонімні листи, так і всілякі інші хитрощі.

— Це так, сер, але — тільки вояцькі хитрощі, коли хочете: засідки, раптові напади, оманливі маневри й удавані наступи, ба навіть шпигунство. Але щоб справжній вояк та наважився таким мерзенним робом підкопувати репутацію чесного хлопця,— такого я ще ніколи не чув.

— Яв своєму житті стикався з багатьма дивними випадками і не з одною ще дивнішою людиною... А втім, бувайте, сержанте; я не маю права затримувати вас довше. Ви попереджені, і я пропоную вам ні на мить не послаблювати пильності. До речі, М’юр, здається, має намір незабаром подавати у відставку, і якщо вам пощастить успішно виконати поставлене перед експедицією завдання, я не пошкодую сил і впливу, щоб поставити вас на його місце, на яке у вас є всі законні права...

— Уклінно дякую вашій честі,— холодно відповів сержант, якого за двадцять років служби уже не раз і не два годували такими обіцянками.— Сподіваюся, що ніколи не заплямую свого звання, в якому б чині я не був, і зостануся таким, яким я є від природи й провидіння; до того ж, я зовсім не нарікаю на свою долю.

— Ви гаубицю не забули?

— Джаспер перевіз її на борт ще сьогодні вранці, сер.

— Остерігайтеся його і не надто довіряйте цій людині. Негайно ж зробіть своїм повірником Слідопита: він вам допоможе розкрити зраду, тільки-но нею запахне. До того ж, його проста чесність ще й допоможе його спостережливості, бо приховуватиме її. Хто-хто, а він не може бути невірним.

— За нього, сер, я відповідаю своєю головою і навіть військовим званням, яке я ношу в полку. Я Слідопита надто вже добре перевірив у ділі, щоб сумніватися в ньому.

— З усіх неприємних почуттів, Дангеме, найболісніше — почуття підозри, та ще коли його маєш до людини, котрій мусиш довіряти. А запасних запалів до рушниць ви не забули прихопити?

— У таких дрібницях, ваша честь, на сержанта в нашій армії можна сміливо покластися.

— Ну, тоді дайте руку, Дангеме! Хай вас бог благословить! Бажаю успіху! До речі, М’юр збирається йти у відставку, то ви того... дайте йому змогу нарівні з іншими запобігати ласки вашої дочки: адже це може полегшити вам просування по службі. Воно, звичайно, веселіше було б іти у відставку з такою подругою життя, як Мейбл,— не те, що у невтішному вдівстві, коли нікого кохати, окрім самого себе, та ще з такою вдачею, як у Деві.

— Я сподіваюся, сер, що моя дочка зробить розсудливий вибір, і здається, вона вже, можна сказати, зупинила свій вибір на Слідопитові. Проте я дам їй повну волю вибору, хоч непослух у моїх очах є не менший злочин, аніж відверта непокора.

— Не забудьте ж переглянути всю амуніцію, як прибудете на місце. Вона може відійти від озерної вологи. Ну, а тепер ще раз прощавайте, сержанте! Пильнуйте ж цього Джаспера і в скрутну хвилину радьтеся з М’юром. Від сьогодні вже чекаю повернення з перемогою за місяць.

— Хай вас береже бог, ваша честь! На випадок, якби зі мною що трапилося, сподіваюся, ви не забудете доброго імені старого вояка?

— Можете покластися на мене... Можете покластися на мене, як на свого справжнього приятеля, Дангеме. 1 будьте пильні: пам’ятайте, що ви їдете у самісіньку пащу лева — тьху! — ніякого не лева, а в самісінькі пащі підступних тигрів, та ще й без жодної підмоги від будь-кого. Ще раз уранці перевірте й порахуйте запали. Ну, а тепер — прощавайте. Дангеме, і… щасливої вам дороги! Щасливої дороги!

Сержант з належною поштивістю потиснув простягнуту руку начальника, і вони, нарешті, розійшлися: Ланді поспішив до своєї хатини на колесах, а Дангем вийшов із форту, спустився на берег і сів у човен.

Данкен оф Ланді таки сказав чисту правду, віднісши до найболісніших почуттів саме почуття підозри. З усіх людських чуттів воно ще й найпідступніше у своїх впливах, найнепомітніше у своїх проявах і найменш підвладне щирій натурі. Коли тебе охоплюють сумніви, все видається підозрілим, а думки розсіюються, не в змозі затриматися на чомусь одному. Коли в душу закрадеться недовіра, тоді важко навіть передбачити, на які здогади й домисли вона може навернути і куди взагалі можуть завести взяті на віру підозріння. Все, що досі здавалося цілком безневинним, раптом, щойно всі помисли опиняться у владі цього почуття, набирає відтінків провини. На догоду страхові й підозрам перше-ліпше слово або вчинок негайно постає у зовсім іншому світлі й зображенні. І якщо це вже відчутно в справах буденних, то в кілька раз гостріше постає це тоді, коли усвідомлення великої відповідальності за життя чи смерть людей затьмарює людині весь її розум, як це буває з військовим командиром чи будь-яким іншим діячем, відповідальним за справу політичної ваги. Тож марне й думати, щоб сержант Дангем, розлучившись зі своїм командиром, міг хоч на мить забути одержані від нього напучування. Взагалі він був високої думки про Джаспера, але тепер раптом завагався між своїм дотеперішнім довір’ям та усвідомленням покладеної на нього відповідальності. І от, збагнувши, наскільки нині все залежить від його власної пильності, сержант ще по дорозі до «Вітрогона» твердо вирішив відтепер не пропускати повз увагу жодної хоч скількись підозрілої обставини і ні найменшого