Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"

- Я не готова. Не хочу. Не можу. Це все не те, про що я мріяла. Ти не той, про кого я мріяла. Все не за планом. – Я, як заведена лялька, повторюю одне й те саме, наче молитву.

Через деякий час я припиняю бубоніти та ми їдемо до мого дому мовчки. Але потім мене знову накриває новою хвилею істерики.

Навіщо він це зробив? Навіщо я сьогодні прийшла до нього? Ні слова Ігоря, ні його долоня на моєму коліні, яка намагається заспокоїти мене, не допомагають взагалі. Навіть навпаки, я ще більше реву від цього.

Моя істерика триває всю дорогу зі столиці до містечка, де я живу. І чим ближче ми просуваємося до будинку, тим мої слова виходять гостріші та болючіші. Я навмисно роблю йому боляче.

Зрештою, Ігор не витримує. Більше не наводить аргументи на користь наших стосунків, не каже, що він завжди буде поряд, не каже, що наші почуття взаємні. Мовчить про те, що ми з усім впораємося, якщо будемо разом і таке інше.

Він зупиняється на сусідній вулиці від мого будинку. Гучно ляскає водійськими дверима, залишаючи салон авто. Стоїть якийсь час біля машини та палить цигарки. Дивиться кудись у небо та періодично випускає дим з легенів.

Він стоїть в одній сорочці на дворі у лютому. Дурень. Захворіє ж.

Зробивши пару затяжок, Ігор стріляє недопалок кудись у калюжу та швидко переходить через дорогу.

Куди він поперся через калюжу в одних туфлях?

Коли його спина ховається за зеленими вхідними дверима, я підіймаю очі вище, щоби прочитати вивіску. Аптека. Я вже встигла забути, що вона мені потрібна.

Через п'ять хвилин Ігор повертається з маленьким пакетиком. Сідає назад у машину та кладе пакет мені на коліна.

- Тримай. Якщо тобі бридко думати про стосунки зі мною, вип'єш вдома. Інструкція всередині. Я тебе зрозумів, Аню! Не заважатиму.

Більше він не вимовляє жодного слова, просто підвозить до дому. Мовчки чекає, доки я покину салон його автомобіля.

Варто лише зачинити двері, як машина зривається з місця та їде у невідомому напрямку.

***

Ще хвилин двадцять я стою біля під'їзду та дивлюся в той бік, де зникла машина Протасова. Я дуже хочу, щоб він повернувся та був поруч зі мною, але розумію, що своїми словами сама ж його зараз і відштовхнула.

Що зі мною діється? Я наче божеволію. Мене то тягне ревти, то апатія до всього прокидається, то хочеться знову бігти кудись.

З самого початку день не задався, ще й пари прогуляла. Одна думка трохи підбадьорює, віч-на-віч з Георгієм Петровичем перездачу я проходити точно не буду. У будь-якому випадку він ще комусь поставить незадовільну оцінку та відправити перездавати його предмет.

Стискаю в руках маленький пакет та не знаю, що робити. Зайшовши у квартиру, насамперед іду до ванної кімнати. Треба помити руки, вмити обличчя та прийняти душ. Зображення у дзеркалі підтверджує, що я обрала вірну послідовність дій.

Волосся скуйовджене так, ніби я не розчісувалась взагалі. Чорні доріжки туші засохли на обох щоках разом із прозорими сльозами. Ніс червоний та припухлий від серветок. Губи бліді в тон власної білої шкіри. Навіть в білій частині очей є декілька маленьких кров'яних судин, що порепалися.

О це так вігля-я-д. Якби такою мене побачила рідна мати, то взагалі б не дала мені спокою, змусила б розповісти всю історію мого кохання «від» та «до».

До чого я себе довела? Так не можна.

Весь одяг летить до кошика для брудної білизни. Вмикаю гарячу воду та провертаю вентиль крана на положення «душова лійка». Беру мочалку та кавовий скраб для тіла, з ними буде легше змити сльози, соплі, піт та застиглу в деяких місцях на моїй шкірі сперму.

Після інтенсивних водних процедур з великою чашкою ромашкового чаю прямую до своєї кімнати. Дорогою забираю з підлоги свою сумку та пакет з аптеки. З ногами забираюсь на ліжко. Телефон кладу поруч на подушку та висипаю на постіль весь вміст пакета. Там упаковування з екстреним контрацептивом та ще одна коробка.

Що це? Тест на вагітність.

Сльози знову щипають очі.

Ну, навіщо він так? Навіщо робить вибір ще важчим?

Кидаю тест назад до пакета та ховаю його до нижньої скриньки письмового столу.

Як там казала Настя? Я ще той педант? Так і є. Навіть зараз, поки я не прочитаю всю інструкцію до контрацептива, нізащо не вип'ю його. Так, «форма випуску – пігулки» – зрозуміло. Далі «Склад ****» - ні біса не зрозуміло, але я й не фармацевт. Біжу очима нижче по інструкції. «Фармакологічна дія» - теж зрозуміло.

- Препарат приймають внутрішньо. Це дійсно важливе уточнення. – кажу я сама собі. Дурний смішок виривається з рота.

Знайшла час хихотіти, Аню! Зберися.

Переходжу до найважливішого пункту «побічна дія». І що тут кажуть? Нудота, діарея, біль у животі, в області тазу, набряк обличчя, затримка менструації, кровотеча, порушення циклу та навіть блювота. Ого!

Нічого собі списочок. І як тільки деякі дівчата п'ють його мало не щомісяця? Це ж серйозний удар по всьому організму.

На свій страх та ризик наважуюсь все ж таки випити пігулку. Бо якщо виявиться, що я вагітна, то не знаю, що зі мною буде.