Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу, Марина Сніжна"

Я чесно і докладно розповіла про огорожу, сокиру та мою хитрість зі щілиною. Під час моєї розповіді обличчя Молі витягалося все сильніше. Він виглядав збентеженим.

– Та що таке?! – не витримала я.

Після цього вже всі присутні звернули на нас увагу.

– Я саме так і уявляв собі бар’єр. Але ти не могла про це знати!

Наставник вирішив пояснити:

– Образ бар’єра – справа занадто особиста. Навіть той, хто читає твої думки, не побачить у голові цього образу. Якщо, звісно, ти не даси собі завдання передати його. Схоже, телепатичний дар у тебе дещо специфічний, – у задумі резюмував він. – Ти не можеш читати думки, але можеш зчитувати образи. А згодом, я впевнений, зможеш навіть і спогади, не вдаючись до тілесного контакту. Але до останнього тобі ще далеко. У будь-якому разі, тобі не варто засмучуватися через те, що не вмієш того, що решта. Зате тобі доступне інше. Якщо розвивати твій дар, то у мистецтві створення мороку мало хто зможе з тобою зрівнятися.

Я сиділа з відвислою щелепою і не знала, як на це реагувати. Спіймала заздрісні погляди рудої та білявої та неприязний – Молі, і це пролилося бальзамом на серце. Якщо вони заздрять моїм вмінням, то я не настільки безнадійна. Трохи підбадьорилася. Хоча все одно, звісно, краще б опанувала можливістю читати думки. Коли до твоєї голови забираються всі, кому не ліньки, а ти у відповідь тільки очима плескаєш – це пригнічує.

– На сьогодні заняття закінчено, – заявив Ербін, коли у Кріспіни, нарешті, почало виходити читання думок. – Тепер можете відпочивати. Ви всі чудово попрацювали.

Ми всі щиро подякували наставнику за заняття і, сповнені нових вражень, залишили кімнату.

Повагавшись, я нагнала Кріспіну, яка вже йшла коридором.

– Не хочеш прогулятися у парку?

Подруга мені тут і справді не завадить. На свою біду, я ніколи не могла обходитися без спілкування. А тут і поспілкуватися особливо нема з ким. Не станеш же з Міллю приятелювати! А з Еннієм він мені навіть словом не дасть перемовитися.

Не встигла я про це подумати і почути ствердну відповідь Кріспіна, як за спиною почувся глузливий голос:

– Далеко зібралася?

– Прогулятися по парку, – буркнула я, схрещуючи руки на грудях і обводячи Міль невдоволеним поглядом. – Це проблема?

– Ні, але мені доведеться скласти тобі компанію, – усміхнувся він. – Хоча, не приховую, мені самому твоє товариство задоволення не приносить.

– Тоді, може, знайдеш собі іншу компанію? Он твоя подружка вже тебе мало не зжерла очима. І що тільки знайшла в тобі, не розумію! – я кивнула в бік білявої особини, що маячила неподалік.

Міль самовдоволено посміхнувся.

– Можна поєднати приємне з неприємним і запросити її піти з нами, – сказав він.

І мій ентузіазм щодо прогулянки почав згасати. А тут ще Асдус на горизонті намалювався і, обдаровуючи нас усіх променистою посмішкою, вигукнув:

– А ви гуляти йдете? Сподіваюся, не проти моєї компанії?

– Проти! – вигукнули ми разом з Міллю і скривилися.

Усвідомлювати, що знайшлося те, в чому ми сходимося думками, було неприємно.

Зате у розмову встряла до цього тиха Кріспіна:

– Я буду рада вашій компанії, хоча ми й не представлені...

Я приголомшено поглянула на те, як в неї порозовішали щічки і заблищали очі. Невже запала на рудого? Потім згадала, як у перервах між нашими з нею вправами вона іноді кидала погляди кудись убік. А там – що за дивний збіг! – сидів якраз нахабний демон з братиком!

– Асдусціас Дарнадар, до ваших послуг, – рудий одразу оцінив ступінь її зацікавленості та почав зваблювати бідну дівчину. – Для друзів просто Асдус. Можете так до мене і звертатися.

Кріспіна якось дурнувато посміхнулася. А я ледь утрималася від того, щоб не закотити очі. Але коли до нас, повагавшись, попрямував Енній, змінила гнів на милість. Якщо він піде з нами, то я, мабуть, витримаю компанію обох білявих та демона!

Але Міль придушив усі сподівання в зародку, знову прочитавши мої думки.

– Цей з нами не піде! – категорично заявив він. – Та й узагалі Господар заборонив підпускати до Теї чоловіків. Тож з нами не підуть вони обоє.

Ми з Кріспіною спохмурніли.

– Гадаєш, впораєшся з нами обома? – почав закипати Енній.

О, Світлий бог, тільки не нова бійка!

– Ми з Кріспіною самі підемо на прогулянку! – рішуче заявила я, встаючи між хлопцями, що свердлили одне одного поглядами. – Вона не чоловік, так що в тебе немає причини за нами тягатися!

І, не чекаючи відповіді Молі, я схопила дівчину за руку і потягла за собою. Хоча та мало шию собі не звернула, озираючись на Асдуса.

Чоловіки деякий час тупо дивилися нам услід, а потім розійшлися в різні боки. Я зітхнула з полегшенням, помітивши, що Міль замість того, щоб піти за мною, взяв під руку Егерію і щось зашепотів їй на вухо.

Рудий з Еннієм за нами теж не пішли, але про щось розмовляли. Схоже, цього разу конфлікту вдалося уникнути. І нехай я б із задоволенням побула в компанії демоніта, але якщо вже так вийшло, присутність поряд Кріспіни не найгірший варіант. Тим більше, що мені справді хотілося пізнати її ближче. Хоч одна подруга в оточенні нехай не ворогів, але точно не друзів, не завадить.