Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"

Тим не менш, Котовського це не зупинило.

- Чого ж ти стоїш, Олексо! Лізь на стільчик, - звелів він. – Хіба ти не хочеш, щоб тобі також дали подарунки?

Хлопчик, що збирався тихенько втекти до матері, від несподіванки застиг на кілька секунд, а потім кинувся до стільця і забрався на нього так швидко, як тільки міг.

- А славному хлопчику Олексі, - повідомив Дід Мороз, - приготувала вели-и-икий подарунок мама! А ось подарунок від дядька Василя, - продемонстрував Данило коробку, - від дядька Дані і тітки Олі, - ще одна іграшка, напевне, куплена вчора, - від бабусі Олени і дідуся Сергія, - останній презент опинився на гірці, що призначалась для Альоші. – І маленький сувенірчик – від тітки Богдани.

Мене як струмом вдарило. Богдана! Данило назвав її вперше, а це означає…

Так ось чому він був такий злий! Тому що Богдана нічого не подарувала своїм дітям, просто лишила їх без уваги. Були подарунки від Василя, але ж не від неї.

Невже вона не могла хоча б спробувати порадувати власних дітей? Вони ж їй рідні! Не уявляю, як так можна…

Проте, здається, вони навіть уваги на це не звернули. Яночка взагалі примостилась на килимі біля своїх подарунків і закрила очі, збираючись дрімати.

- Наближається пізній час, - продовжив Данило своїм зміненим голосом. – І всім слухняним діткам пора лягати спати! Так що беріть подарунки, йдіть в свої кімнати, лягайте в ліжко, а завтра зранку ми зі Снігурочкою прийдемо до вас ще раз! Будемо з вами грати і ліпити сніговика, якщо випаде сніг! Так, діти?

Діти були не проти. Навіть Андрій, який, як мені здавалось, повинен був протестувати хоча б в силу свого більш дорослого віку, згріб всі подарунки і першим погнався нагору, щоб через кілька хвилин повернутись та допомогти сестрам донести їх речі, куди тяжчі, ніж можуть за раз підняти п'ятирічні діти.

За ними підскочила і Олена Володимирівна, напевне, щоб допомогти дітям переодягнутись і лягти спати. Віта також встала, щоб все-таки допомогти синові і подарунки донести, і лягти спати, але достатньо швидко повернулась назад.

- Який прекрасний в нас Дід Мороз! – сплеснувши руками, вигукнула Вітася. – Як чудово привітав діток! А Альошеньку-то як порадував!

Вона спробувала обійняти Данила, але Котовський спритно вислизнув з її рук, не давши можливості Віталіні вчепитись в нього, і проговорив:

- Привітав дітей, а тепер пора вітати і дорослих! В мене ще цілий мішок подарунків!

- Яких ще подарунків? – хмикнула Дана. – Я…

- Ну як же… - навіть крізь бороду було видно, як криво посміхнувся Данило. – Подарунки від дітей і чоловіка для любої мами і бабусі Олени, - він добув кілька коробок з мішка якраз в той момент, коли за стіл повернулась Олена Володимирівна, і вручив презенти матері. – Від дружини та дітей дбайливому батькові  та дідусю Сергію, - вручив подарунки батькові. – Та-а-ак… А ось далі я не знаю. В мене є різки в мішку, - Котовський повернувся до Віталіни, Василя і Богдані. – А є подарунки. Чи ви добре поводили себе в цьому році? Ну? Хто першим полізе на стілець?

В вітальні запанувала тиша. Нервово розсміявся Сергій Петрович, переглянувся з дружиною і знервовано поглянув на доньку, її подруга та її чоловіка.

Цього разу Вітася вчинила саме так, як треба було – кинулась до стільця і, скинувши туфлі, залізна на нього.

- В цьому році мій син пішов до першого класу, - бадьоро затараторила вона, - і я стала головою батьківського комітету! А ще…

Вітася довго розповідала про всі свої подвиги. Данило терпляче слухав, але увага його, здається, більше була прикута до сестри та її чоловіка. Коли Вітася, хихочучи, повідомила, що це все, Данило допоміг їй злісти зі стільця, вручив подарунки і протягнув:

- Хто наступний?

Рішуче піднявся Василь. Розправив плечі – він трохи сутулився, наче соромився того, що йому може наговорити, наприклад, кохана дружина, - заліз на стілець, проговорив щось про дітей і підвищення, зліз, взяв досить скромні подарунки і повернувся на місце.

- Лишилась в нас одна дівчинка, Дана, - протягнув Данило. – Давай, Дано. Лізь на стільчик.

- Я не буду, - тихо промовила Богдана.

- Що значить, не будеш? – хмикнув Дід Мороз. – Ну, насправді, не можу ж я тобі різки подарувати, правда? Давай, лізь на стільчик, розповідай, які добрі справи ти робила цього року.

- Піди, дочко, - кивнув Сергій Петрович, неймовірно серйозний на вигляд. – Давай.

Богдана повільно підвелась, неохоче підійшла до стільця, подивилась на Данила так, наче хотіла спопелити його на місці, але не проронила ні одного слова, а полізла на стілець. Стала.

І мовчала.

Я піймала себе на тому, що мимоволі затримала дихання, спостерігаючи за подіями, що розгортались у вітальні. Чекала, що Богдана зараз кричатиме, буде вимагати, щоб брат вибачився перед нею негайно…

Богдана явно тремтіла. Вона кривила губи, наче стримувала всі ті слова, що дуже хотіла випалити всім присутнім в обличчя. А потім раптом видихнула:

- Вибачте мене!