Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 1. Від Майдану до Іловайська"

без загиблих. Трохи віддалік стояв другий — цілий. У цьому таборі так само були трофеї — ДШК, трохи боєприпасів, РПГ-22. Противник кинув багато особистого майна. Сапери обійшли позицію на предмет вибухонебезпечного барахла, знявши кілька протитанкових і протипіхотних мін, а також розтяжок. Ближче до ночі до нас піднявся Кетлі забирати БТР-80. Зачепивши коробочку, він розвернувся і... розміновував заднім колесом останню міну. Урал —  в непотріб, запчастини розкидані по всьому полю. Водій відбувся розбитою головою, інших постраждалих не було. По суті, на цьому і закінчився епізод з штурмом Миколаївки...

Віталій Сатаренко, позивний «Щит», майор поліції, у липні 2014-го — командир батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Київ-1» ГУМВС у м. Києві:

— Усе розпочалося з Миколаївки 2 липня й тривало три дні. Це перше для нашого підрозділу бойове завдання, перший справжній бій, у якому взяли участь наші хлопці. Це було бойове хрещення. Спільно з десантниками й іншими армійськими підрозділами на третій день ми зайшли в Миколаївку. Активний бій був у десантників. Ми ж відсікали та зачищали рештки сепаратистів, які намагались прорватися.

Зачистку Миколаївки від решти бойовиків проводили добровольці батальйону міліції «Київ-1», сформованого у ГУМВС в м. Києві, та добровольці-гвардійці з батальйону «Донбас»

Перед входом у Миколаївку нам видали бронежилети, які привезли з Ізюмського райвідділу міліції. Вони були як два мішки, скріплені брезентовими лямками й страшенно незручні, їх обмотували скотчем, але пластини все одно прорізали ці мішки та випадали. Після другого дня мої хлопці відійшли та поцілили в цю пластину з пістолета з десяти метрів і побачили, що навіть з такої відстані пластина пробивається наскрізь. Приховати це було неможливо, адже ми всі жили в одному полі, й про це дізнались усі. І тут виникла доволі абсурдна ситуація: з одного боку є наказ — без бронежилета не виходити. З іншого — в цьому мало сенсу, коли бронежилет прострілюється. Тоді я відав наказ, щоб ті, у кого є бронежилети, вийшли зі строю й наказав більше їх не вдягати. Завдання, які стояли тоді в Миколаївці, передбачали абсолютну мобільність, тому бігти й тримати в одній руці автомат, а в другій — пластини бронежилету, що випадають, було зовсім не цікаво. Я передбачав, що багато хлопців боятимуться за своє життя, але таких не було.

На третій день, коли відбувався основний штурм, один із сусідніх підрозділів, який удвічі переважав наш за чисельністю, відмовився виконувати поставлене завдання, посилаючись на деморалізацію, бо по нас почали працювати міномети. Наші ж хлопці зброю не склали, а просто сказали: отже, нас буде втричі менше й пішли вперед.

Я не знаю як визначити їхні і наші стосунки. Вони не браття, вони не друзі, вони, напевно, як частина тебе, тому що такого ступеня спорідненості не існує, таких пут дружби теж. Це не визначає наш спільний життєвий шлях, але для кожного, хто був у бою, це братство цінніше й важливіше за будь-яке запевнення в дружбі, або родинні зв’язки.

На момент подій у Миколаївці та Слов’янську наш підрозділ існував три місяці. Ніхто не був готовий до того, що там відбувалося. Такому не можна навчитися в теорії. Скільки ти не дивись, скільки не слухай, все одно перший вогневий контакт у реальному бою він завжди запам’ятовується.

Нині спілкуюся з хлопцями, з якими нам є що згадати, з якими ми пройшли багато складних ситуацій. Вхід і вихід із Миколаївки ми пам’ятаємо до найменших дрібниць, адже для всіх них він був першим — бойовим хрещенням підрозділу.

Під час звільнення Миколаївки і згодом Слов’янська в нас не було 200-х, тобто загиблих, хоча були поранені. Можливо, ми не отримали тієї героїчної слави, але я радий цьому, адже немає жодної нагороди, яка була б варта людського життя. Це моє глибоке переконання… Ніхто з нас у 2014 році не хотів іти служити саме в міліцейський підрозділ. Якщо подібна структура була б сформована хоч у податковій міліції, хоч у залізничних військах Міністерства транспорту, ми б пішли туди. Для нас не був важливий формат, не важливо було, як називатись, не важливо було міністерство, у складі якого б перебував підрозділ, ми просто хотіли захищати свою країну.

• Зведення новин

В ніч на 2 липня терористи обстріляли з міномета пункт пропуску «Новоазовськ» на Донеччині. У ході атаки бандити випустили близько 20 мін і, попередньо, вели вогонь з боку населеного пункту Маркіне. У результаті один військовий загинув, 4 поранено, ще 4 поранено на підходах до пункту.

• Збройні сили і Національна гвардія продовжують активний наступ на терористів і злочинців.

• Бойовики в середу обстріляли з ПЗРК літак Су-24, що бере участь в антитерористичній операції. Про це повідомив прес-офіцер АТО (Донецьк) Олексій Дмітрашковскій, передає «Інтерфакс-Україна».

Льотчику вдалося долетіти до пункту призначення і навіть знищити ПЗРК противника.

«Під час польоту над Донецькою областю був обстріляний літак Су-24, було зроблено 4 постріли з ПЗРК. Одна ракета потрапила в літак, загорівся двигун», — повідомив Дмітрашковскій.

• Упродовж останньої доби проведення АТО з боку загинули щонайменше 5 українських військових, 21 — поранено.

Про це під час брифінгу повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

Він зазначив, що протягом доби військові звільнили три населених пункти: Закотне, Брусівку та Старий Каран та завдали ударів по 120 об’єктах терористів. Повністю знищено один із таборів бойовиків.

• Терористи обстріляли житлові квартали в населеному пункті Станиця Луганська, убивши мирних жителів, а звинуватили в цьому авіацію Збройних сил України.

• Від початку антитерористичної операції в Україні загинули 200 військових.

Про це під час брифінгу у середу увечері повідомив речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко.

Серед загиблих — 150 військових Збройних Сил, 7 — співробітники СБУ, 6 — прикордонники, 13 — члени Нацгвардії, 24 міліціонери.

Офіційно за час проведення АТО в Донецькій області станом на 1 липня загинуло 279 осіб, 262 чоловіка, 13 жінок, 4 дитини

• У полоні членів незаконних збройних формувань перебувають 29 українських військових.

Про це на брифінгу в середу в Києві повідомив в.о. міністра оборони Михайло Коваль, передає «Інтерфакс-Україна».

• Наші військові все ще утримують Луганський аеропорт, але він практично відрізаний від зовнішнього світу терористами, підходи до нього заміновані.

3 липня 2014 року

• Сергій Глотов та ін. «У вогняному кільці. Оборона Луганського аеропорту»

Уже третього липня по Луганському аеропорту було випущено перший