Читати книгу - "Руйнівниця фортець, Марчін Швьонтковський"

МакТавіш вилаявся, смикнув Катаріну за руку та потягнув її за собою через двір. Вони бігли, задихаючись, крізь хмару їдкого диму. Група диверсантів уже була в дії: половина шотландців вишикувалася в обороні з боку бастіону-близнюка, а друга половина закліпувала гармати — кількома вправними рухами солдати забивали цвях у пороховий підпальний хід. З кожним ударом молота висота звуку зростала, поки його майже не було чутно для вуха — страшні крики з місця вибуху все одно заглушували його. Робота йшла швидко, але не так швидко, щоб не привернути увагу. До какофонії звуків після вибуху приєдналися голоси, що попереджували решту команди фортеці, і пролунали перші мушкетні постріли.

– Диверсія! Ворог у фортеці! Шикуйсь! В атаку!

Пожежа мала на меті спричинити менш ефективну, але тривалу диверсію, щоб солдати були зайняті гасінням вогню. Вибух, однак, означав, що гасити було нічого, тож із сусіднього двору на головну площу ринули кнехти у різнокольорових костюмах, намагаючись вишикуватися. Шотландці розбіглися і кинулися на них, знаючи, що це дуже сприятливий момент для атаки, але вони залишили своїх родаків без захисту. Цим негайно скористалися стрільці на укріпленнях, які мали чудовий огляд площі, але всю її закривали пороховий дим і темрява. На очах у Катаріни одного з шотландців вдарило в плече – мушкетна куля мало не відірвала йому руку, і він напрочуд беззвучно впав на землю. У другого куля пробила дірку розміром з кулак у грудях. Дівчина приголомшено дивилася на неї — раніше вона не бачила кульових поранень — МакТавіш смикнув її за плече.

– Вогонь! – крикнув він, показуючи на мортири.

Дівчина озирнулася. Диверсанти закінчили роботу і рушили на допомогу власному ескортові, але ситуація ставала безнадійною — навколо кишіли ворожі солдати, над головою свистіли кулі, дим, що вкривав усе, гриз горло. Катаріна закашлялася й спробувала зосередитися, але хтось наштовхнувся на неї в натовпі; вона впала на коліна. Вона побачила свої руки, в крові з раніш розбитого носа, і сльози текли з очей — і від страху, і від порохового гару. Вона не звернула уваги на шотландця, який її смикав. Чоловік, побачивши, що від неї нічого не дочекаєшся, підняв її з землі і свистом подав сигнал до відступу, прямуючи до складу гарматних куль, де раніше ховалася група. Близько десяти горців пережили зіткнення та добігли до дубових воріт. Забарикадувати їх не було часу, вони одразу рушили в будівлю через інші двері.

Коли Катаріна побачила чорний прямокутник дверної коробки, за якими крилися втеча та безпечна свобода, в ній щось зламалося. Дівчина раптом усвідомила, що тікає з поля бою — але не виконавши своєї місії, а тому вся ця хрінь була даремною. Незважаючи на жах і збентеження, гнів скреготів на зубах.

За секунду, швидше ніж будь-коли раніше, вона увійшла в модус – цього разу навмисно. Світ раптово сповільнився.

Вона відірвалась від МакТавіша й підбігла до вікна, що виходило на подвір’я, абсолютно не турбуючись про ворогів, які ввірвалися до кімнати. Вона подивилася на гармати, які потрібно було знищити, і випустила на них хвилю такої руйнівної енергії, що, якби не стан, у якому вона була, сама б злякалася. Хвиля спалила станини гармат за частки секунди, обливаючи сусідніх солдатів хвилею жару. Обгоріла деревина піддалася вазі величезних стволів, які впали на землю й покотилися на всі боки. Катаріна не встигла вдарити ще раз, як хтось схопив її за комір і потягнув назад. Вона борсалася, але не могла дотягнутися до суперника, тому обмежилася тим, що рознесла все в кімнаті на шматки — гарматні ядра літали по кімнаті і пробивали діри в стінах, наче ті були паперові. Це, очевидно, допомогло, тому що захват припинився.

Вона пройшла через розгромлений склад, не звертаючи уваги на тіло мертвого шотландця, який, очевидно, намагався її врятувати. Решта вже бігла до виходу. Дівчина пішла за ними, не дбаючи про погоню. Вона й гадки не мала, що відбувається навколо неї — енергія, яка кружляла навколо неї без будь-якого контролю, давала їй зайняття, тож їй залишалося лише йти до річки, звідки вона прийшла. У кожній кімнаті вона вчинила акт суцільного знищення — розбила, перемолола, перетопила все в столярних і амуніційних майстернях, складах і коморах, повз які проходила.

Проминувши поворот коридору, вона наштовхнулася на переляканого кнехта, який із оголеним мечем захлинався димом і намагався підвестися, щоб вискочити на вільне повітря. Катаріна була зайнята чимось іншим і ледве помітила його, а той, не маючи іншого вибору, різонув її своїм мечем. Дівчина рефлекторно відступила назад, і це її врятувало. Лезо влучило їй у ногу, прорізавши шари тканини її сукні та нижньої спідниці, розпанахавши м’яз аж до кістки.

Катаріна крикнула і прийшла до тями. Це був абсолютний шок – не тому, що вона була поранена, а тому, що ніхто ніколи раніше не виривав її з модусу так неочікувано. Жорстокість цього відриву від самої себе була такою ж, якщо не більше, шокуючою, як і рана. Кнехт відштовхнув дівчину плечем і побіг далі, не звертаючи на неї уваги, а Катаріна прихилилася до стіни й опустилася на землю, намагаючись зібратися зі своїми тремтячими й вируючими думками. В голові у неї був повний хаос, німкеня відчувала себе так, наче хтось облив її відром крижаної води. Вона схопилася за голову. Проте їй вистачило присутності духу, щоб усвідомити, що вона поранена – про це нагадували нестерпний біль у правій нозі та струмінь гарячої крові, що стікав по ній. Катаріна спробувала закричати, але з її горла вирвався лише незрозумілий хрип. Дівчина озирнулася. Вона й гадки не мала, в якій частині фортеці перебуває.

Катаріна зібралася, проковтнула слину і знову закричала, призиваючи на допомогу. На її велике здивування, це мало ефект – вона почула закличні крики англійською та шотландською мовами. Кілька вцілілих шотландців знайшли її саме тоді, коли на протилежному кінці задимленого коридору з'явилися каптани ворожих солдатів. Прямо під носом вона побачила бородате обличчя МакТавіша, який скочив їй на допомогу, щось вигукуючи шотландською. Катаріна теж кричала – від болю. Коли вона стала на праву ногу, то відчула, ніби хтось пхає їй у рану гаряче вугілля.

Німкеня уяви не мала, що сказав капітан, але було легко зрозуміти, що він підганяв. Рудобородий офіцер по суті тягнув дівчину, а потім ніс коридорами, які мінялися в її очах, як в калейдоскопі. Виснажена, шокована і ослаблена втратою крові, вона вже не розуміла, що з нею відбувається. Дівчина