Читати книгу - "Лист до короля"

на людей, що стояли довкола, і сказав, звертаючись одразу до всіх: — Дякую всім вам за допомогу.

— Потім подякуєш, — відгукнувся Ардок. — Ходімо.

6. Визволення Паккі

Дорогою Ірувен розповів Тіурі, що зазвичай бурмистер збирає Раду старійшин, яка разом з ним править містом, у великій залі ратуші. Кожен, хто забажає, може бути присутнім. З давніх-давен Рада збиралася раз на тиждень, і кожний житель Данґрії міг виступити там, поставити запитання чи подати скаргу. Однак останнім часом зібрання часто скасовували або ж безпідставно закривали для громади, і це була одна з причин невдоволення містян.

Тіурі з подивом спостерігав, як Ірувен зібрав біля себе юрбу і звернувся до неї з палкою промовою. Він нагадував людям, чому всі були незадоволені бурмистром, натякав на небезпеку, що загрожує місту, і насамкінець розповів, що правитель намагався позбавити волі двох юних чужоземців.

— Один із них зумів утекти. Ось він, стоїть перед вами. Другий — усе ще у в’язниці. Коли бурмистер за наші гроші перебудував ратушу так, що вона тепер схожа на королівський палац, він заразом розширив і тюрму в підвалі. Навіщо? Він хоче ув’язнити якомога більше людей? Він боїться ворогів? Чи, може, боїться нас, вільнолюбних жителів міста Данґрії, вірних підданих короля Унавена? Чи призначає свою в’язницю для ні в чому не винних мандрівників? Правитель має бути суворим, і, на жаль, є люди, яких доводиться тримати під замком. Але ніхто не має права позбавити лю-дину волі без причин, без звинувачень! Таким є наш закон, що його мають свято дотримуватися! Коли чинять несправедливо, кожен мусить протистояти цьому. ми всі мусимо протистояти. Цей юнак зараз знову піде до ратуші вимагати звільнення свого товариша. негайного звільнення! Усі, кому дорогі закон і права громадян, мають іти з ним і підтримати його вимогу!

Люди юрмилися навколо нього й Тіурі. Одні вітали його промову, проте були й ті, що намагалися багато чого додати і перепитували. Підійшли солдати бурмистра й поцікавилися, що весь цей гармидер означає.

І тоді Ірувен вигукнув:

— Ми йдемо просто зараз! Кожен, хто згоден і хоче дізнатися більше, ходімо з нами. Цей юнак наважується знову піднятися сходами до ратуші, бо совість його чиста і йому нема чого боятися. принаймні якщо в Данґрії ще панує справедливість!

За кілька хвилин Тіурі увійшов до великої зали -вдруге в житті. Ардок та Ірувен супроводжували його, і багато людей вирушили з ними. «Чи почув Паккі, що тут відбувається, — думав хлопець, — чи здогадується, скільки люду зібралося, щоб допомогти їм?» Серце його несамовито калатало. Він не боявся, але вперше, відтоді як став вісником лицаря, опинився на видноті.

У залі, на підвищенні біля сходів, поставили великого стола, за яким розташувалося поважне панство, душ із десять. Бурмистер сидів посередині. За меншим столом, збоку, — писарі, а трохи обіч — писар бурмистра. На сходах і поміж колон стояли воїни зі списами та факелами. Були там і інші люди — певно, глядачі. Більшість стояла, дехто сидів на стільцях. Показуючи на одного з тих, хто сидів, Ірувен шепнув Тіурі, що це магістер Дирвін, впливовий старійшина Цеху сріблярів.

Бурмистер упізнав Тіурі і жахнувся. Їхні погляди зустрілися, і якусь мить вони дивилися один на одно-го, після чого бурмистер нахилився і щось прошепотів чоловікові, що сидів праворуч.

Тим часом людей у залі все більшало. Ірувен безперечно викликав у них цікавість.

Чоловік праворуч від бурмистра підвівся й гучно промовив:

— Тихіше! Дотримуйтеся тиші!

У відповідь залою прокотився гомін.

— Рада для громади відкрита, і тут можуть бути присутні всі! — вигукнув хтось.

— Зала заповнена! — відгукнувся той, що був праворуч від бурмистра. — Нехай більше ніхто не заходить! Зачиніть двері!

Знадобився певний час, щоб усі заспокоїлися; запанувала тиша. Бурмистер відкинувся на спинку крісла й нервово смикав пергамент, що лежав перед ним. Нарешті він підвівся й виголосив:

— Бурмистер і старійшини Данґрії зібралися на Раду. Хто хоче слухати — слухайте, хто хоче говорити — говоріть!

Один із вояків просурмив тричі.

— Оголошую Раду відкритою, — бурмистер сів; підвівся той, що сидів праворуч.

— Нехай перший писар зачитає нотатки про попереднє засідання.

Писар бурмистра звівся на ноги і вклонився. Він оглянув залу, на мить затримав погляд на Тіурі і почав читати — спершу затинаючись, мовби ніяк не міг зібратися з думками, але поступово діло пішло краще.

Тіурі запитливо поглянув на Ірувена.

— Зажди трохи, — шепнув той. — Скоро запропонують ставити запитання.

Тож Тіурі довелося чекати. Ледве розуміючи, що читає писар, Тіурі оглядав залу і помітив, що бурмистер збентежений і уникає його погляду. Щойно писар дочитав і сів, чоловік праворуч від бурмистра оголосив:

— Сьогоднішня Рада має ухвалити рішення стосовно поліпшення забудови в нашому місті. Просимо вас ставити запитання і вносити пропозиції тільки по цій темі. Загальні питання ми обговоримо на наступному засіданні.

— Це вони навмисне, — шепнув Ірувен.

Юрма загула.

— Тихіше! — крикнув чоловік. — Хто не замовкне, того виведуть! Ви знаєте правила.

— Так, знаємо! — вигукнув Ірувен. — Закони теж знаємо, магістре Мармусе: той, хто вимагає справедливості, може ставити запитання будь-коли!

— Тихіше! — повторив магістер Мармус і посміхнувся. — Звісно, ти можеш вимагати справедливості, але сьогодні ми говоритимемо про будівництво.

— До чого розмови про нове, допоки старе не приведено до ладу? — перебив його Ірувен.

Тут заговорив бурмистер.

— Помовч, Ірувене, — мовив він суворо, — всьому свій час.

— Пане бурмистре, — відказав Ірувен, — ваше зауваження слушне. Ви, поза всяким сумнівом, не схвалюєте несправедливості і тому, певен, не будете чекати наступної Ради, щоб виправити її. Нагальні випадки розглядаються позачергово.

Бурмистер зблід.

Дехто підтримав Ірувена:

— Нагальні випадки розглядаються позачергово!

— Тиша! — гукнув бурмистер, ляскаючи кулаком по столу. — Якщо ви не замовкнете, я накажу очистити залу!

Запанувала тиша. Високий чоловік, що сидів у кріслі поруч з Тіурі, підвівся. Це був магістер Дирвін.

— Пане бурмистре, ти бачиш, як багато людей прийшло сьогодні сюди. Схоже, сталося щось важливе. Дозволь їм говорити, як завжди тут було заведено.

— Щось важливе! — заверещав бурмистер, підводячись. — Хлопчисько-нахаба, якого я наказав затримати! Відколи це в Данґрії переймаються такими речами?! Ми дорослі люди, пане Дирвін, і добре розуміємо, що молодь іноді потребує твердої руки!

— Пане бурмистре, — заперечив Дирвін, — ніхто й слова