Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

33 Воз'єднання

Я глибоко вдихнула свіже повітря, коли ми вийшли з кафе. Напруга останньої розмови поступово відступала, залишаючи по собі легке тремтіння десь усередині.

Олег не відпускав моєї руки. Навпаки, він ніжно стиснув її і повів до своєї машини.

— Поїхали до мене, — тихо сказав він, відчиняючи для мене дверцята.

Я зупинилася. Подивилася на нього. В його очах не було тиску чи вимоги. Лише прохання.

— Я… не знаю, Олеже. Це занадто швидко.

Він провів рукою по волоссю, важко зітхнув.

— Я просто хочу, щоб ти була поряд. Щоб ми могли поговорити, без чужих слів, без маніпуляцій. Нам треба вирішити, що буде далі. Разом.

Я вагалася. Все, що сталося, було занадто болючим. Але в той же час я знала — втекти знову не варіант.

Повільно я сіла в машину.

— Гаразд, — видихнула я. — Але тільки поговорити.

Олег кивнув і зачинив дверцята.

Коли ми приїхали до Олега, я ще трохи вагалася, перш ніж зайти в його будинок. Всередині все було так само, як я пам’ятала, але водночас здавалося іншим. Чи, може, змінилася я?

Олег майже одразу зник на кухні.

— Сідай, розслабся. Я зараз приготую тобі гарячого чаю, — почувся його голос.

Я залишилася стояти посеред вітальні, трохи розгублена. Спогади нахлинули хвилею: ось ми разом дивимося фільми, ось сміємося над якоюсь дурницею, ось сперечаємося через дрібниці… А ось я бачу Віку в його сорочці.

Я стиснула кулаки, намагаючись прогнати цей образ.

Олег повернувся з кухні, несучи чашку, з якої здіймалася пара. Він поставив її на стіл переді мною.

— Тримай, — його голос звучав тепло, майже благально.

Я взяла чашку, дозволяючи собі хоча б трохи зігріти долоні.

— Дякую, — тихо сказала я.

Олег сів навпроти і уважно подивився на мене.

Олег мовчав кілька секунд, ніби підбираючи слова. Потім видихнув і, нахилившись ближче, тихо сказав:

— Я так за тобою скучив, Настю…

Я відчула, як у грудях щось стислося. Його голос був щирим, трохи тремтячим. Я бачила, що він і справді мучився всі ці дні.

— Кожен раз, коли я тобі дзвонив, коли ти не відповідала… Я думав, що втратив тебе назавжди, — він обережно торкнувся моєї руки.

Я не відсмикнулася. Його тепло заспокоювало, навіть якщо сумніви ще не зникли.

— Мені так шкода, що я засумнівався в тобі. Що дозволив цій брехні нас розділити…

Олег раптово підвівся і, перш ніж я встигла щось сказати, обійняв мене. Його руки міцно обвили мої плечі, і я відчула, як він опустив голову мені на маківку.

— Я не хочу більше втрачати тебе, — прошепотів він.

Я завмерла. Його обійми були рідними, але водночас здавалося, що між нами все ще стоїть невидима стіна. Я опустила повіки, намагаючись розібратися у власних відчуттях.

Я глибоко вдихнула, відчуваючи, як його тепло огортає мене. Стільки болю, стільки сумнівів… Але водночас я знала, що все ще кохаю його.

— Давай спробуємо спочатку, — нарешті промовила я, відчуваючи, як серце калатає в грудях.

Олег відсахнувся настільки, щоб подивитися мені в очі.

— Ти серйозно? — у його погляді було і здивування, і надія.

Я кивнула.

— Але цього разу… жодних таємниць, жодних сумнівів. Якщо в нас є шанс усе виправити, то тільки так.

Олег швидко кивнув, ніби боявся, що я передумаю.

— Жодних сумнівів, — пообіцяв він.

Я дозволила собі легку усмішку.

— Тоді почнемо спочатку.

Він обережно взяв мою руку і стиснув її в своїй долоні. І вперше за довгий час я відчула, що, можливо, у нас справді є майбутнє.

Олег нахилився ближче, його теплі пальці торкнулися моєї щоки, і я затримала подих. В його очах більше не було сумнівів—лише любов, біль і туга, що накопичилися за весь цей час.

— Я більше ніколи тебе не відпущу, — прошепотів він, і ці слова пролунали як обіцянка.

Я не встигла відповісти, бо його губи знайшли мої, і весь світ навколо зник. У цьому поцілунку було все—прощення, пристрасне бажання, довіра, яка так довго давалася нам обом.

Його руки обережно, але впевнено ковзнули мені по спині, притискаючи ближче, ніби він боявся, що я зникну, якщо відпустить.

— Я кохаю тебе, Настю, — шепотів він між поцілунками. — Я більше ніколи не дозволю тобі сумніватися в цьому.

Я заплющила очі, дозволяючи собі вперше за довгий час просто віддатися цьому почуттю.

Олег обережно торкнувся мого обличчя, його погляд був таким рідним і теплим, що я ледь стримала сльози.

— Залишайся сьогодні зі мною, — прошепотів він. — Просто будь поруч.

Я на мить затримала подих. У його словах не було вимоги, лише прохання, щире й наповнене любов’ю.

— Добре, — тихо відповіла я, дивлячись йому в очі.

Його губи знову торкнулися моїх у ніжному, вдячному поцілунку. Я відчувала, як напруга всередині потроху зникає, залишаючи лише тепло.

— Я приготую для тебе кімнату, — сказав Олег, але я, не відпускаючи його руки, похитала головою.

— Я залишуся з тобою.

В його очах спалахнуло щось більше, ніж просто радість. Це було щастя.

Олег усміхнувся, а в його очах спалахнуло щось ніжне й водночас пристрасне.

— Тоді ходімо, — прошепотів він.

Не встигла я отямитися, як він легко підхопив мене на руки. Я мимоволі здригнулася, обіймаючи його за шию, а він лише міцніше притиснув мене до себе.

— Олеже, ти що робиш? — здивовано запитала я, але в голосі вже не було протесту.

— Несу тебе туди, де тобі місце. Поруч зі мною, — відповів він, дивлячись мені в очі.

Моє серце затріпотіло, коли він рушив до спальні. Я відчула, як все навколо зникає – залишаємося тільки ми. Тільки наша любов і другий шанс, яким ми були готові скористатися.

Олег обережно поклав мене на ліжко, його руки залишалися на моїй талії, ніби боявся відпустити.

— Ти не уявляєш, як я скучив, — прошепотів він, нахиляючись ближче.

Його пальці ніжно торкнулися мого обличчя, провели по щоці, по губах. Від цього дотику по тілу пробігли приємні мурашки. Я заплющила очі, відчуваючи, як серце калатає в грудях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍