Читати книгу - "Учень убивці"

хто перший продавав той папір. Але йому говорили, що його виробляли з очерету. Цей папір набагато кращий, аніж той, що робимо ми, бо він тонкий і гнучкий і не мнеться з часом. Він добре поглинає чорнило, але не просочується ним, тому краї рун не змазуються. Федврен каже, що якщо ми зможемо виготовити такий же папір, то це багато чого змінить. Якщо у нас буде гарний, міцний папір, то кожен зможе мати вдома саги з замку, які зараз наносять на скрижалі. Якби папір був дешевший, то більше дітей уміло б читати і писати. Так стверджує Федврен. Я не розумію, чому він так…

— Не знала, що тут хтось поділяє мої захоплення. — Леді раптом пожвавішала. — А він пробував писати на папері з коріння лілій? Мені сподобалося. Також я писала на папері, який спочатку треба скрутити, а потім спресувати з вологими волокнами кори дерева кінуви. На відміну від цього паперу…

Леді Пейшенс знову подивилась на аркуші в моїй руці й замовкла.

Потім вона неохоче запитала:

— Тобі дуже подобається цуценя?

— Так, — просто відповів я. Наші погляди раптом перетнулися. Леді Пейшенс дивилася на мене так відчужено, як і у вікно. Раптом її очі наповнилися слізьми.

— Ти іноді так нагадуєш мені його… — Жінка почала задихатися. — Ти мав би бути моїм! Так нечесно! Ти мав би бути моїм!

Вона так сердито це вигукнула, що я чекав удару від неї. Але замість цього вона кинулась до мене і швидко обійняла, на ходу перечепившись через тер’єра та перекинувши вазу з рослинами. Собака підскочив зі скавучанням, а ваза розбилася. Вода й друзки розлетілися по кімнаті. Леді Пейшенс вдарилася лобом об моє підборіддя, і в мене з очей полетіли іскри. Я не встиг нічого зробити, а вона кинулась до своєї спальні, заверещавши, як ошпарена кішка. За якусь мить почулося траскання дверей. Тим часом Лейсі продовжувала плести своє мереживо.

— В неї таке іноді буває, — беземоційно зауважила вона й кивнула на двері.

— Приходь завтра, — нагадала Лейсі й додала: — Знаєш, леді Пейшенс ти дуже сподобався.

Розділ 14

Гален

Гален, син ткача, потрапив до Оленячого замку ще в дитинстві. Його батько був одним з особистих слуг королеви Дезайр, який приїхав разом з нею з Ферроу. Тоді майстром Скіллу в Оленячому замку була Солісіті. Вона навчила короля Баунті та його сина Шрюда Скіллу. До того, як підросли діти Шрюда, вона вже зустріла глибоку старість. Солісіті звернулася до короля Баунті, щоб він дозволив їй узяти учня. Той дав згоду. Дезайр, королева-в-очікуванні, дуже любила Галена і настійно вмовляла взяти молодого Галена в учні, тому Солісіті погодилася. Тоді бастардів Дому Провісників не навчали Скіллу, але коли цей талант несподівано виявляли в тих, хто не мав королівської крові, його визнавали й розвивали. Без сумніву, Гален був одним з них: звістка про хлопчика, який несподівано розкрив цей дивний талант, швидко дійшла до майстра Скіллу.

Коли принци Чівелрі та Веріті підросли і їм настав час навчатися Скіллу, Гален уже мав достатньо досвіду, щоб стати їхнім учителем, хоч і був усього на рік старший за них.

Я вкотре пережив потрясіння, але дуже швидко моє життя повернулося у звичне річище. Хоча незручність у спілкуванні з леді Пейшенс поступово зникла, та ми усвідомили, що наші відносини ніколи не стануть невимушеними. Ми не ділилися почуттями, а трималися на відстані. Наше спілкування було суто формальним, і ми так і не навчилися добре розуміти одне одного. Але попри це іноді ми могли щиро повеселитися, а іноді — навіть знайти точки дотику.

Коли леді Пейшенс перестала мене навчати всього, що має знати принц Дому Провісників, то насправді вона змогла навчити мене багатьох речей, хоч і ненавмисно. Я освоїв деякі інструменти, але лише завдяки тому, що сам їх брав у неї і довго займався самостійно. Я став її хлопчиком на побігеньках, а не пажем. Завдяки цьому я навчився робити парфуми, а також значно розширив свої знання про вирощування рослин. Навіть Чейд був задоволений моїми новими навичками у вирощуванні листя й коріння і цікавився нашими експериментами, коли ми з леді Пейшенс прищеплювали пагони з одного виду дерев на інший. Декілька з них були успішними. Це була якась магія, про яку ходили чутки, але леді Пейшенс до цього не наважувалася нею займатися. В Жіночому саду досі стоїть яблуня, на одній з гілок якої ростуть груші. Коли я почав цікавитись мистецтвом татуювання, вона заборонила мені малювати на моєму тілі, сказавши, що я ще надто молодий для такого. Але без вагань дозволила спостерігати за цим, і врешті-решт я їй допомагав повільно вколювати фарбу в її коліно та литку, зображуючи гірлянду квітів.

Але це відбулося не за кілька днів і місяців, а за кілька років. Через десять днів з моменту нашого знайомства між нами встановилися ввічливо-різкуваті відносини. Леді Пейшенс зустрілася з Федвреном, і вони разом працювали над створенням паперу з коріння. Цуценя добре росло й тішило мене з кожним днем. Леді Пейшенс часто посилала мене в місто. Це давало мені чудову нагоду побачитися з друзями, особливо з Моллі. Вона була безцінним провідником до запашних крамничок, де я купував усе необхідне для парфумів леді Пейшенс. Над нами досі висіла загроза «перековування» і нападів піратів з червоних кораблів. Але впродовж тих кількох тижнів це мало відчувалося, як згадка про холод у літній день. Протягом цього короткого часу я був щасливий і усвідомлював це, а таке буває зрідка.

А потім почалися мої уроки з Галеном.

Перед цим Барріч увечері послав по мене. Я з’явився, думаючи, що зробив не так і за що отримуватиму прочухана. Барріч стояв біля конюшні. Він м’явся на місці, як прив’язаний жеребець. Він одразу покликав мене до себе в кімнату.

— Чаю? — запропонував Барріч. Я кивнув.

— Що сталося? — запитав я, беручи чашку. Ще ніколи не бачив, аби Барріч був такий напружений. На нього це не схоже, тому я готувався почути якісь жахливі новини: Сажка захворіла або померла, або ж він виявив Ковалика.

— Нічого, — збрехав Барріч, але так незграбно, що одразу ж визнав це. — А ось що, хлопче, — раптом зізнався він. — Сьогодні приходив Гален і сказав, що тобі варто вчитися Скіллу. Він наказав,