Читати книгу - "Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)"

порозтинавши людей навпіл.

59

191b8-10 Не зовсім зрозуміло, що має на увазі Арістофан. Цикади звичайно розмножуються статевим способом, хоч їхнє потомство падає в землю і, поки не підросте, залишається в землі. Щоправда, один із видів цикад (їх називають ще кониками-стрибунцями) відкладає яйця просто в землю[64].

60

191d3-5 Грец. слово σύμβολον первісно означало предмет, який приятелі, коли прощалися, ламали на дві частини. Зустрівшись через багато років, приятелі стуляли ці дві половини по лінії розламу. Це був знак, або символ давніх стосунків.

61

192a2-8 У цих словах можна прочитати пародію на «безапеляційне» твердження Павсанія, що любов до юнаків приваблює тих, хто наділений більшим розумом [181с2-6]. Сучасників Арістофана вони мали б розвеселити, бо нагадували відомий жарт cum grano salts: у народі підсміювалися, що політики часто бувають в юності (пасивними) гомосексуальними партнерами, адже замолоду дбають про забезпечення успішної політичної кар'єри. У всякому разі цей жарт свідчить про популярний статус певного виду любовних стосунків, узвичаєного в елітарних колах атенського суспільства.

62

192c3-d1 Цей фрагмент промови, хоч і звучить дуже загадково, містить квінтесенцію задуму Арістофана, висловлює ідею, заради якої він і оповідає свій міф, ставить важливе питання про те, що є об'єктом любовного прагнення. Банальну відповідь, що таким об'єктом є любовна насолода, Арістофан заперечує і показує її абсурдність. Далі інтригує, називаючи «ясним» [192с6] зовсім «темний» вислів: душа кожного бажає чогось іншого, і те «щось» (ἄλλο τι) вона не вміє висловити, але провіщає, і пробує розгадати віщування [192c6-d1]. Здавалося б, треба справжнього мудреця, щоб відчитати такий оракул. Але згадаймо про Платонів принцип: не віддавати найсокровенніші свої прозріння на поталу перу та письму. Письмо — лише засіб для пригадування речей, які читач вже має знати. Письмо — лише натяк: sapienti sat. Дослідники Платонового тексту по-різному розгадують загадку цього таємничого щось, яке Арістофан наділяє гідністю об'єкта любовного прагнення. Безперечно, цей об'єкт передбачає тенденцію людського Ероса до трансцендентності. До такого тлумачення схиляє, зокрема, дієслово μαντεύεσθαι (запитувати оракула; віщувати), що виявляє вертикальний стосунок душі до якогось вищого об'єкта прагнення. Арістофан не дасть відповіді, що є цим об'єктом, але відкриє новий простір для його пошуку. Право посвячення в найсокровенніші істини Платон залишить за Діотимою, віщункою з Мантінеї. Характерна ознака всіх великих творів — розуміння цілості — передбачає розуміння окремих частин і vice versa[65].

63

192d1-e7 Уявна сцена нагадує картину, яку змальовує Гомер. У Гомера Гефест у ковальському всеозброєнні застає Афродіту, зрадливу дружину, в обіймах Ареса. Гефест ув'язнює коханців у золотих тенетах, що їх блискавично сплітає і майстерно накидає на перелюбників, а тоді кличе інших богів подивитися на цю безсоромність [Hom., Od. VIII, 266–366]. В Арістофана, однак, пропозиція Гефеста — поєднати коханців в одне тіло — звучить привабливіше.

64

193а2-4 Наші знання про історію Аркадії та її політичні стосунки зі Спартою дуже скупі й випадкові. З історії Ксенофонта, однак, відомо, що 385 року до Р. X. лакедемонці захопили Мантінею в Аркадії, а її жителів, які виявляли непокору, розселили, поділивши на чотири частини [Xen., Hellenica V, 2, 1–7]. Згадку про це покарання за політичний опір владі Платон, ймовірно, використав для порівняння з погрозою Зевса, який попереджав людей, що в разі подальшого зухвальства супроти богів він і вдруге розділить їх навпіл, і тоді з кожної людської істоти буде чотири істоти. Однак зауважмо: якщо йдеться саме про цю подію, то Платон знову допускає анахронічну похибку (бенкет в Агатона відбувся 416 року до Р. X.)[66].

65

192е12-193b7 Мотив закоріненої в людській гордині провини, що її наслідком є втрата людиною первісної божественної природи, дуже нагадує біблійний. Прочитання залежить від герменевтичної перспективи, яку ми оберемо для розуміння того єдиного (ἕν) і цілого (τὸ ὅλον), про яке говорить Арістофан. Якщо це лише єдність у фізичному вимірі, то відновити божественну природу неможливо. Навіть якби бог міг і хотів сплавити дві людські істоти в одне ціле, йому вдалося б створити лише механічну єдність, але він ніколи не осягнув би тієї ідеальної єдності, в якій збереглися б два людські індивіди [192e1-5]. «Один чи двоє — все одно загинуть» [Arist., Politica II, 4, 1262b][67]. У такому прочитанні Ерос Арістофана наскрізь трагічний (у тому сенсі, як ми вживаємо це слово в повсякденній мові). Парадоксально, що в такому трагічному світлі його представляє комічний поет. Якщо, однак, це Єдине є чимось вищим — втраченим ідеальним Благом, що є Благом у собі, — тоді з допомогою Ероса людина може повернути собі втрачену повноту екзистенції. Ерос перестає бути трагічним і набуває ознак могутньої преображальної сили.

66

194е3 Агатон — єдиний, хто — невипадково! — починає свою промову з емфатичного я, ἐγώ. Агатон — нарцис, тож цей зачин вкотре засвідчує таке його самоусвідомлення.

67

195а7-10 Агатон хвалить Ероса коштом інших богів — називає його найдостойнішим і найпрекраснішим з усіх (εὐδαιμονέστατος καὶ κάλλιστος). Його побоювання про те, що такі слова можуть викликати осудження і докір, цілком виправдане: боги за означенням досконалі, інакше вони перестали б бути богами.

68

195а10-11 Називаючи Ероса наймолодшим з усіх богів (νεώτατος θεῶν), Агатон заперечує Федрові. Пор.: 178с1-2.

69

195b4-5 Слабкий аргумент для доказу того, що Ерос є наймолодшим з усіх богів. Показово, що сам Агатон вважає свій аргумент неспростовним доказом (μέγα τεκμήριον). У задумі ж автора це радше «великий доказ» нарцисичної вдачі Агатона.

70

195b7-9 Кронос і Япет — із покоління титанів, обидва були синами Урана [Hes., Theog. 507]. У повсякденній мові греки згадували обидвох, коли говорили про якісь речі з незапам'ятних часів. Ми кажемо «старий як світ». З огляду на парономазію Κρόνος — Χρόνος, було б дотепно, якби греки, кажучи «старий як Кронос», мали на увазі «старий як час». Однак це тільки припущення — лексикографічні джерела не засвідчують такої ідіоми.

71

195b