Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

(УП, 8.04.2014)

Сергій Жадан: «Чому Харків не став Донецьком? Бо місто зачистили від сепаратистів. І Донецьк із Луганськом теж не повинні були перейти під владу сепаратистів. Для цього не було жодних підстав. Я у цьому переконаний».

Тут ми поставимо крапку в історії Майдану у Харкові, щоб перейти значно південніше — до південної столиці України Одеси.

Якщо Харків як прикордонне місто міг стати плацдармом для наступу проросійських сил, то Одесі, яка розташована далеко в тилу, організатори «русской весни» відвели іншу роль. Вона мала стати мостом, який з'єднує землі Новоросії із невизнаним Придністров'ям, створюючи єдиний проросійський пояс, який зрештою мав до кінця задушити Україну. До цієї ролі місто готували довго і ретельно. Антиукраїнські сили гуртувалися навколо російського консульства та місцевих феодалів, які вважали місто своєю власністю.

Але і націоналісти не скидали Одеси з рахівниці і мали там невеличкий за розміром, але міцний плацдарм.

Павло Кириленко: «„Свобода“ існує в Одесі з 1995 року. Так сталось, що з 2007 року в Одесі розпочалася шалена антиукраїнська істерія. На російські гроші почав працювати телеканал АТВ і партія „Родіна“ на чолі з олігархом-кримінальником Ігорем Марковим. У той час і ми значно посилили свою роботу в місті. Ми постійно проводили різноманітні акції, які на початку викликали спротив і нерозуміння, — нас критикували, що ми залякуємо одеситів маршами, смолоскипними ходами й таким іншим. Казали, що ми дискредитуємо українську ідею. І справді, перші марші викликали в одеситів досить негативне ставлення. Нас спочатку збиралося не більше 100 людей, на нас кричали з балконів, із вікон транспорту, кидали різним, але з кожним разом негативу було менше й менше. Одесити звиклися з думкою, що націоналізм не є страшним. Ми припинили бути страшилкою, люди звиклися з нами — ми були неначе природним явищем, як сніг чи дощ. І після Майдану, коли на Донбасі почали залякувати людей правосеками та націоналістами, в Одесі такі страшилки не працювали, бо одесити знали, що нічого страшного у націоналізмі немає. В Одесі націоналістичні організації діють із 90-х років і мають свої традиції».

Євромайдан в Одесі теж не запізнився порівняно з Києвом — таким чином місто підтвердило статус південної столиці.

Костянтин Василець: «Євромайдан в Одесі почався через ланцюгову реакцію на відмову Уряду від асоціації. Перші акції були біля міськради. Серія акцій „Одеса, курс євро“, організаторами було ліберальне середовище — ДемАльянс, ліберальна тусня. Але це нас не влаштовувало, ми розуміли, що потрібна Революція.

Потім перемістилися до Дюка, це сталося ще до розгону в Києві. Олексій Чорний розгорнув декілька наметів, уночі комунальники їх спокійно демонтували, бо там, по суті, людей не було. І все перейшло у формат щоденних вечірніх віче біля Дюка о 18:00.

Це була своєрідна тусовка, де ліберали розповідали про євроінтеграцію. Ми казали, що Революція — не просто стояння, зрештою це все одно завершиться прямими діями. Але біля Дюка опрацьовувалися технології аполітичного протесту, як і в Києві. Щойно ми піднімали партійні прапори, одразу починалися конфлікти. Ми кажемо: чим закінчилося „без політики“ у Києві? Розігнали людей. Навіть ті люди, які в мене тоді вибивали мікрофон, тепер відповідають критеріям націоналістів за риторикою, вони навіть підтримали марш на честь дивізії Галичина в Одесі.»

Як і на будь-якому регіональному Майдані, на одеському вважали однією з головних своїх функцій підтримку Майдану столичного. А проте не обмежували себе функціями лише тилового забезпечення.

Костянтин Василець: «Поїздки автобусами до Києва організовували не політики, а бізнесмени з крюінгових компаній, які мали автобусні перевезення моряків. На Майдані Одеса мала свою сотню, люди заїздили вахтами...

У грудні „Свобода“ запропонувала пікетування бази „Беркуту“ на Молдаванці. Партнери до останнього не хотіли, бо можна отримати на все життя вишкір міліції. Але ми прийшли до їхньої бази з плакатами „Беркут убиває українців“. „Беркут“ був за парканом, ми через паркан просовували плакати та листівки, а вони брали. Уже в січні ми блокували військову частину на Промисловій, де базувалися внутрішні війська, блокували автомобілями, і на водіїв відкривали кримінальні справи. Це вже було спільним рішенням — це був своєрідний одеський Автомайдан».

Січневе повстання на Грушевського і перші вбиті майданівці справили на Одесу велике враження. Так само, як і приклад областей, де революціонери захопили держадміністрації.

Костянтин Василець: «26 січня, коли було недільне віче, масово прийшли люди, зокрема, футбольні фанати, і проросійські теж. Вони переорієнтувалися на українські ідеї. Але ліберальні діячі намагалися стримати активні дії, бо в людей були настрої захоплювати обладміністрацію. Люди пішли маршем від Дюка до обладміністрації. Але тоді вже розгортався активний Антимайдан, формувалися бойові групи з „Молодьожного єдінства“, „Славянского єдінства“. І коли ми прийшли, міліція вишикувала ланцюг між нами. Це був один із перших проявів глобального протистояння. Події на Грушевського вплинули на одеситів сильніше, ніж розгін студентів. Усе це діяло за висхідною».

«До Одеської ОДА рухається колона до 2 тисяч людей. Побачивши, скільки народу зібралося захищати облдержадміністрацію, опозиціонери розвернулись і організовано відступили».

(УП, 26.01.2014)

Одеська влада вдалася до власної тактики боротьби з Майданом. На відміну від Харкова, тут не відправляли бойовиків на Київ, а тримали під рукою, щоб у потрібний час масово випустити проти майданівців.

«В Одесі „тітушки“ під прикриттям міліції влаштували побоїще під ОДА».

(УП, 20.02.2014)

Костянтин Василець: «Був в Одесі смотрящий, Абрамов Іван Іванович, людина Юри Єнакіївського, він усе контролював. І у трьох санаторіях у грудні вони заселили спортсменів з області — борців, боксерів. Видавали теплі костюми, мотоциклетні шоломи, битки, годували, платити добові, умова — прийде момент, коли треба йти громити, оплата буде більшою. Наш хлопець туди вкорінився, і ми мали інформацію. Їх було кілька сотень людей. Саме вони 19 лютого і напали на людей під обладміністрацією. Міліція робила їм коридор за участі сумнозвісного заступника начальника Фучеджі. Але хоч напад і був, але це викликало таку хвилю, що людей стало приходити ще більше, і врешті „тітушки“ втекли до своїх санаторіїв. 20 лютого було віче, вшанування пам'яті. Футбольне середовище вивісило банер на стадіоні „Зеку смерть“. Це була знакова подія. Не лишилося подвійних стандартів».

Це була нібито перемога, але майданівці не розходилися по домівках. Вони з тривогою спостерігали за подіями у Криму, який, як жартують одесити, за доброї погоди видно з Приморського бульвару.

Костянтин Василець: «Після втечі Януковича в Одесі був буферний період, який зрештою закінчився анексією Крима. Це справило на всіх велике враження. Продовжувалися віча щоденні та в